Книжка «Соловецький реквієм» – публіцистичний Хрест Сандармоху

У поета Дмитра Павличка є вірш «В урочищі Сандармох», написаний 2007 року в Карелії. Рядки в ньому – немов запитання з нашого сьогодення:

 

Чи вже імперія не встане,

Із домовини, як упир?

Чи вигояться наші рани,

І на землі настане мир?

 

На жаль, нема на нашій землі миру, а ран щодня додається – саме через того, що силкується вилізти з труни. «Епоха розп’ять народів і держав» не скінчилася, тож і не перестає, як сказав поет, «кров сочитись із-під козацького хреста»...

 

Карельське урочище Сандармох – це символ тоталітарного режиму, місце масових страт людей, підданих жорстоким політичним репресіям у 1930-х роках. Гранітний пам’ятник на колишньому розстрільному полігоні НКВД – Козацький хрест – символізує Україну, що втратила своїх кращих синів і доньок, замордованих у радянських концтаборах. І нині під кулями й «градами» агресора ми втрачаємо в боях героїв-патріотів, сильних духом, сміливих і мужніх, які стоять в обороні державної незалежності.

 

Власне, «Хрест Сандармоху» є відомою назвою поеми Віталія Крикуненка про трагічні 1930-ті роки. Цитуючи поетичне слово, автор книжки публіцистики «Соловецький реквієм» (К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013) Сергій Шевченко написав на сторінці-посвяті: «Усім, кому «трійка» сказала «помри», але Трійцею велено – «бути», присвячується». Можна сказати, що його «Соловецький реквієм» – це публіцистичний Хрест Сандармоху (мова йде про славетний гранітний пам’ятник, встановлений на меморіалі в Карелії). Недарма й на обкладинці книжки автор-дослідник художньо окреслив свій творчий задум фотографічним фрагментом Козацького хреста на тлі кривавого кольору неба над соловецьким кремлем (тут мимоволі виникають асоціації і з Кремлем московським – лігвом сьогочасного агресора).

 

Побратим-попередник письменницького «хреста» – монументальний (у прямому й переносному розумінні) пам’ятник за озером Онего встановлено 2004 року. Автори величного твору, зробленого зі світлого каменю – відомі українські скульптори Микола Малишко і Назар Білик. Якось в інтерв’ю майбутньому авторові «Соловецького реквієму» лауреат Премії імені Василя Стуса М. Малишко сказав: «Це дуже важливо для України, для нашого народу – знати й усвідомити, як дорого даються кроки незалежності, творення власної держави. Важливо усвідомити ці всі трагедії – тоді в нас набирається оця духовна сила. Такі меморіальні знаки треба встановлювати. І треба пам’ятати на віки вічні – хто виборював державну незалежність і якою дорогою ціною її здобули».

 

Сергій Шевченко, створюючи свій публіцистичний пам’ятник героям-українцям, не забув слів художника: «Навіть там, де в середохресті зображено обличчя людей (це сонячне, світле коло), немає драматизму, – казав скульптор. – Основне, що ми намагалися передати, – твердь, непохитність і вічність. Саме тому світлий і міцний матеріал для пам’ятника, як нам здається, найбільше відповідає задуму».

 

Таке ж сприйняття літературного твору – світле й життєствердне – прагне прищепити вдумливому читачеві автор-публіцист, попри те, що розповідає про важкі, найчорніші роки минувшини... Українські політв’язні, котрих не зламали катівні ГУЛАГу, постають під пером дослідника архівів радянських спецслужб сміливими, сильними людьми, які гідно й мужньо опиралися деспотії. Вони «засуджували політичний терор і навіть у неволі, за ґратами ставали в обороні людських прав та громадянських свобод», – зазначив у відгуку на книжкову новинку секретар НСЖУ Віктор Шпак («Журналіст України», № 03, 2014). Інший авторитетний рецензент Роман Подкур – знавець політичної історії ХХ століття – зауважив: «Збірка «Соловецький реквієм» обіцяє стати не лише вагомим здобутком у творчій біографії письменника, а й актуальним, соціально значущим внеском у формування та збереження національної пам’яті».

 

Майже весь тираж «...реквієму», випущеного за програмою «Українська книга» 2013 року, надійшов до бібліотек. Цієї збірки поки що, на жаль, не знайти в книгарнях, проте висока оцінка твору – це виразний сигнал вітчизняним книговидавцям. Великому кораблеві велика й дорога. А ближче до книжкової теми – більшому хистові більший простір!

 

 Цей справді вершинний твір у царині дослідження соловецької трагедії відзначено в травні 2014-го Мистецькою премією «Київ» у галузі журналістики, а цикл газетних нарисів «Соловецький вівтар незалежності України», що ліг в основу книжки, здобув суспільне визнання як найкраща публіцистична робота в галузі журналістики 2014 року й відзначений Премією імені В’ячеслава Чорновола. Цілком закономірним стало й недавнє рішення Національної спілки журналістів України подати кандидатуру вітора «Соловецького реквієму» на здобуття Шевченківської премії 2015 року за напрямом публіцистика і журналістика.