У національному музеї літератури України 2 квітня 2015 року розпочався дводенний всеукраїнський науково-практичний семінар для працівників преси «Культура мови – культура нації». У традиційному заході, організованому ВБФ «Журналістська ініціатива» в партнерстві з Інститутом журналістики Шевченкового університету, Держкомтелерадіо України та НСЖУ, взяли участь працівники низки регіональних засобів масової комунікації і представники столичної преси. Вела семінар президент Фонду Людмила Мех.

 

      Промовці наголошували на важливості функціонування державної мови в усіх сферах життя. Про те, що робить у цьому напрямі НСЖУ, а також про плани цієї творчої Спілки розповів її перший секретар Сергій Томіленко (на першій світлині). Логічним продовженням в обговоренні актуальних питань семінару став виступ заступника голови правління київської організації НСЖУ, члена правління ВБФ «Журналістська ініціатива» Віктора Пасака. Промовець нагадав, зокрема, слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». У наступному слові Олександр Савенко (на третій світлині) – голова ради генеральних директорів обласних державних телерадіокомпаній України, генеральний директор Центрального каналу – порушив тему «Наскільки український телерадіопростір є українським, або Як захистити українську мову в телерадіоефірі». Заслужений журналіст України звернув увагу на те, якою мізерною є кількість радіоефірів українською мовою (3%), додавши наприкінці виступу: «За 400 років українську мову забороняли багато разів, а інфаркт у нашої нації не стався».

 

    Головний редактор Інтернет-видання «BlackSeaNews (АР Крим, м. Ялта; нині в м. Києві) Андрій Клименко (на першій світлині) вів мову на тему «Інформаційне гетто: медійна ситуація в окупованому Криму». Він наголосив, зокрема, на тому, що уряд України має робити максимум можливого, аби підтримувати кримські ЗМІ, які висвітлюють події на півострові з української, державницької позиції. Також промовець розповів про інформаційні видання, підготовлені останнім часом, з-поміж них – книжка «Стратегія повернення Криму» (над нею працювали експерти «Майдану закордонних справ» у взаємодії з представниками громадського сектору). Колегу підтримав у цих питаннях головний редактор обласної газети «Донеччина» Ігор Зоц (на другій світлині), який розповів про нинішню медійну ситуацію на Донбасі. Журналіст зауважив, що громадяни України у східних її регіонах досі перебувають під масованим впливом російської пропаганди, якій потрібно протидіяти, потрібно послідовно й активно відновлювати втрачений український інформаційний простір – це одне з нагальних і важливих завдань на Сході країни.

 

      Головний редактор обласної газети «Запорізька правда» кандидат філологічних наук Алла Кобинець (на першій світлині) розповіла про мовно-стилістичні особливості публікацій у газеті «Запорізька правда», зокрема на прикладах висвітлення участі жителів області у Вітчизняній війні на сході України 2014–2015 років. Тему «Слово блогера в Укрінформі» розкрив Михайло Сорока (на другій світлині) – голова Київської організації НСЖУ. Про власний «редакторський заплив на бистрину інформаційного потоку» розповів і публіцист, лауреат літературних і мистецьких премій, член правління столичної організації НСЖУ Сергій Шевченко, який звернув увагу колег на деякі поширені похибки в публікаціях преси.

 

      Доцент кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Мариненко (на першій світлині) зробила професійний мовно-стилістичний огляд публікацій журналу «Журналіст України». В інтерв’ю пресі з важливих питань, порушених на семінарі, висловилися також мовознавець професор доктор філологічних наук Наталя Шумарова (на другій світлині), президент Фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех (на третій світлині) та деякі інші учасники заходу – авторитетні науковці, творчі особистості.

 

      Під час засідання, проведеного за круглим столом у приміщенні бібліотеки колишньої Колегії Павла Ґалаґана, Сергій Шевченко (на другій світлині) подарував музеєві свою нову книжку «Соловецький реквієм», в якій є статті й нариси про письменників з національного «розстріляного відродження». Чудові подарунки (набори книжок, випущених на замовлення Держкомтелерадіо України за програмою «Українська книга») одержали від НСЖУ і всі учасники семінару (на третій світлині).

 

    Наприкінці програми першого дня заходу працівники музею літератури теж зробили для журналістів подарунок – надзвичайно цікаву екскурсію, під час якої гості побували в приміщеннях історичної рекреаційної зали та колишньої Павлівської церкви при Колегії Павла Ґалаґана (тут 6 травня 1886 року Іван Франко брав шлюб з Ольгою Хоружинською), ознайомитися з експозицією, що розповідає про літературні процеси в Україні від часів Київської Русі до сьогодення. Екскурсію провела заступник генерального директора музею Тамара Сидоренко (на першій світлині).

 

Серед найцінніших експонатів музею – стародруки, прижиттєві видання Тараса Шевченка, Івана Франка, рукописи Лесі Українки, особисті речі Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, інших класиків вітчизняної літератури.

 

У перший день у семінарі взяли участь журналісти з Вінниці, Запоріжжя, Києва, Кіровоградської області, Львова, Черкас, Чернігова та деяких інших міст і областей україни. До них наступного дня приєднаються студенти Інституту журналістики, де пройде традиційна міжнародна науково-практична конференція «Мова. Суспільство. Журналістика».

 

Поліна Батрак

 

Фото Сергія Шевченка

 

Додаткова інформація про семінар

Сайт НСЖУ:  Мова медіа формує свідомість аудиторії

Державний телеканал "Культура" Семінар «Культура мови – культура нації»

 

* * *

 

З виступу Сергія Шевченка, письменника-публіциста

 

У наш час журналісти, блогери активно послуговуються військовою і юридичною термінологією, та не завжди це робиться без похибок у публікаціях і усних повідомленнях, зокрема про події в зоні АТО. Приміром, повідомляється про арешт посібника окупаційній владі. Тут одразу дві хиби. Автор не розрізняє значення слів посібник і пособник. Якщо йдеться про поплічника, посіпаку, того, хто допомагає кому-небудь у вчиненні підступних, злочинних дій, – це пособник; а посібник – це книжка або наочне приладдя, карти, що використовуються у навчальному процесі. Крім того, правильно було б написати про арешт пособника (кого, чого?) окупаційної влади, а не пособника (кому?) окупаційній владі.

 

До речі, про окупаційну владу. Самозваний і безграмотний «глава» терористів у Донецьку видав так званий «указ» № 2 про нагородження якоюсь «державною нагородою» (у вигляді самосклепаної «золотої зірки») двох кремлівських маріонеток – таких же, як і сам. Про підплінтусний рівень освіти цього указописця (і його пособників) свідчить те, що в одному-єдиному реченні російською мовою він припустився двох мовних похибок. Ні сіло ні впало втулив непотрібну кому після «і» (цитую: «За большой вклад... и, проявленные при этом мужество и героизм...»), а потім поставив у неправильному відмінку прізвище одного з ощасливлених бандюків. І отакі недоуки, не годні грамотно стулити двох слів, пнуться, даруйте за феню, у пахани лугандонівського кодла!

 

У повідомленнях преси часто вживається словосполучення «російсько-терористичні» (наприклад: російсько-терористичні угруповання вели вогонь з артилерії; російсько-терористичні війська формують ударні угруповання). Водночас бачимо в текстах і словосполучення терористське угруповання «ЛНР», терористське угруповання Гезболла в Лівані. Отже, коли йдеться про терористів (людей, їхні групи або великі угруповання), цілком обґрунтовано вживається правильне слово «терористські» – бо йдеться про об’єднання терористів. Так само було б правильно казати російсько-терористські угруповання. А от незаконні дії терористів називаються терористичними (бо тут ідеться не про людей, а про злочин, що має назву тероризм).

 

На врученні в Україні відзнаки президентові Литви зі сцени й на телеаудиторію пролунала фраза «користуючись службовим положенням» (якби йшлося про географічне положення чи прямовисне положення – було б правильно), а щодо службового становища – саме так і слід казати.

 

Вживання кальок з російської мови – так само поширена похибка. Приклади: була в кінцевому рахунку заборонена (правильно – була зрештою заборонена); закат путінізму (йдеться про занепад путінізму); залишилась одна-однісінька зі своїми проблемами (правильно – сама-самісінька); підтвердження тому (правильно – підтвердження того); в суворому розумінні (українською мовою – у точному значенні [слова, терміна тощо]).

 

Не узгоджується з мовною нормою і вживання слова отримувати, коли йдеться про поранення, освіту тощо. Приміром, на сайті журналістської організації читаємо: «тележурналіст РФ на Донбасі отримав поранення». Правильно – дістав поранення (отримати можна гроші в касі), а ліпше було б сказати, що тележурналіста РФ на Донбасі поранено. А от освіту, кваліфікацію, перемогу, як відомо, здобувають – як і державну незалежність.

 

У літературно-художньому й історичному журналі в публікації відомого журналіста читаємо: «теорія не завжди співпадає з особистою практикою...» (мовні покручі «співпадати» і «співставляти» не мають права на життя в українській мові – на цьому наголошують мовознавці, зокрема професор Олександр Пономарів). Правильні відповідники тут – збігатися і зіставляти.

 

«Фотографувати сьогодні одне задоволення», – написав журналіст. – На концерті під відкритим небом виступають танцювальні ансамблі...». Щодо словосполучення одне задоволення є такий жарт: «Бачити вас – одне задоволення. Не бачити – друге». Тобто правильно було б написати – саме задоволення. І не під відкритим небом, а просто неба.

 

Далі в того ж автора читаємо: «згідно абсолютно секретної постанови». І тут одразу кілька похибок. Правильний варіант – згідно з цілком таємною постановою (бо ж гриф секретності – цілком таємно). У підзаголовку знаходимо слово «тупик», вжите не як залізничний термін, а на позначення поняття «безвихідь», «глухий кут» – саме так і слід було написати. Здивувала також назва російської установи – «управління Федеральної служби безпеки», написана вся – чотири слова – з великих літер. Це можна зрозуміти так: або автор дуже поважає ту установу, або він не знає відповідного правила.

 

Одна з давніх, так би мовити, хвороб текстів – мудровані речення та словосполучення, обтяжені канцеляризмами або зайвими словами, які заважають мовцю точно сформулювати думку, а читачеві – зрозуміти її. Наприклад: продовжувалось подальше наростання активізації (чогось)… Просто і зрозуміло треба сказати: далі наростало або далі активізувалося (щось).

 

І про милозвучність мови не забуваймо: спробуйте вимовити написане «витискають з своєї пащі» (уникнути збігу приголосних допоможе сполучник «зі» – «витискають зі своєї пащі»).

 

Тепер про виявлений у пресі неологізм прискотчений (йшлося про папірець приліплений скотчем). Це слово доволі точно передає, чим саме той папірець зафіксовано або ж приліплено. Напевно, нове слово може прижитися в мові, хоч воно й не дуже легко вимовляється через збіг приголосних «тч». Є вже й приклад його вживання в поетичних рядках (вдалих чи ні – то окрема розмова).

 

по кімнаті літає пір’я –

такі білі пухнасті мухи –

і прискотчена в небо зірка

обпікає холодні руки.

 

Насамкінець про новітні форми заголовків, з якими журналістам треба бути дуже обережними. Деякі засоби масової комунікації вдаються до стандартної форми інформаційних повідомлень: скажімо, без лапок цитують вислів певної особи або переказують суть її повідомлення, а далі ставлять тире й подають прізвище промовця чи автора вислову. У підсумку заголовок має формалізований, стислий, цілком прийнятний вигляд, наприклад: «Можливість позбавлення Росії членства в Раді Безпеки ООН уже обговорюється – Сергеєв».

 

А ось зразок подібної за формою, але невдалої конструкції, яка не тільки смішить читача, а й збиває його з пантелику та спотворює зміст повідомлення можливим різночитанням, яким і я вас трішки повеселю. Заголовок на сайті державного інформаційного агентства був такий: «Розстріл Майдану організував помічник Путіна – Наливайченко».

* * *

 

Мова медіа формує свідомість аудиторії 

(інформація з сайту НСЖУ)

 

Серед доповідачів на семінарі були й активісти Спілки. Зокрема, голова Київської регіональної організації НСЖУ Михайло Сорока порушив тему блогів та проаналізував блоги, що публікуються на сайті інформагентства «Укрінформ». За його словами, блоги нині стали не тільки невід’ємною частиною медіа-простору, а й суспільства загалом, бо відіграють значну роль у сприйнятті інформації та комунікації людей.

Системно блогами Укрінформ займається близько 10 місяців. За цей час з’явилося майже 1,5 тис. дописів та 182 постійні блогери. Серед дописувачів – міністри Арсен Аваков та Павло Клімкін, перший заступник голови Держкомтелерадіо Богдан Червак, відомі поети та культурні діячі. Розміщувалися за погодження з автором і блоги нині покійного Бориса Нємцова.

– Ми вважаємо, що блоги відіграють значну роль у сучасній журналістиці, стали новим її напрямом. Звичайно, в медіа є блоги, які несуть і фейки, і пропаганду. Їхні автори стають пішаками в інформаційних битвах. Але читачі вже навчилися відокремлювати правду від неправди, стали більш свідомими, – коментує Михайло Сорока.

Головний редактор інтернет-видання BlackseaNews Андрій Клименко, який нині проживає в Києві, зауважує, що такий захід, де обговорюються актуальні проблеми медіа-простору, дуже важливий.

– Для мене важливо було донести до колег, керівників медіа та професійних організацій проблеми інформаційного простору в Криму. Я його називаю інформаційним гетто, – зауважує пан Клименко. За його словами, останнім часом на півострові відбулися процеси, які не мають аналогів у сучасній історії. По-перше, людям заборонили вільно висловлювати свою думку: за слова про анексію чи окупацію їм загрожує до 3 років тюрми, а журналістам – до 5. Через неможливість вільно подавати об’єктивну інформацію більшість медіа змушені були припинити роботу, а колективи – виїхати. По-друге, в Криму влаштували суцільну інформаційну блокаду – люди мають доступ лише до російських ЗМІ – телеканалів і радіо. Єдиним каналом інформації є Інтернет, але й тут уже завершується перереєстрація провайдерів, яких зобов’язали надавати на вимогу ФСБ всю історію відвідуваності тих чи інших сайтів.

– Таким чином, людину, яка відвідує українські сайти, можна легко звинуватити. Крім цього, провайдери будуть відключати такі ресурси, – каже Андрій Клименко. – Над жителями Криму фактично проводиться експеримент по зомбуванню. Україна може протистояти таким чином: дати доступ до супутникового телебачення та проводити кампанію в соцмережах, роз’яснюючи, яким чином люди можуть доступитися до українських сайтів, використовуючи певні технічні засоби. Тобто, зараз, на жаль, кримчан треба вчити конспірації. 

* * *