У прес-центрі НСЖУ на Хрещатику 2 червня відкрилася фотовиставка «Життя після поранення». Автор творчого проекту – український фотожурналіст Олексій Фурман (Київ), чиї роботи неодноразово здобували призи на престижних міжнародних конкурсах, експонувалися в Україні та за кордоном.

Відкриваючи виставку, голова НСЖУ Сергій Томіленко відрекомендував свого молодшого колегу (Олексієві 25 років) й наголосив, що запропонований проект є дуже глибокою журналістською роботою. Очільник Спілки запропонував формат презентації як обговорення за круглим столом професійних підходів до висвітлення теми ветеранів російсько-української неоголошеної війни. «У конвеєрі оперативності подачі інформації не можна «топтатися» по душах наших героїв, – зауважив Сергій Томіленко. – Має бути психологічний контакт, має бути увага до людини». А гонитва за «красивою картинкою» на екрані ціною стресу й посилення травми героя сюжету – це неприйнятно, ліпше утриматися від підготовки такого сюжету.

У презентації виставки взяли участь секретарі НСЖУ Сергій Шевченко, Зоя Шарикова, Ліна Кущ, секретар наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський, журналіст Юрій Луканов, інші відомі мідіаексперти, представники преси, а також учасник бойових дій ветеран Борис Гончар.

Автор виставки «Життя після поранення» новинний і документальний фотограф Олексій Фурман поділився секретами успішної роботи над такого роду фаховими проектами. Він закінчив Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, працював над медіапроектом у Чорнобильській зоні, є стипендіатом програми Фулбрайта (Школа журналістики Міссурі, США), володар кількох міжнародних премій. З 2010 року в його творчому активі є довгострокові проекти: знімав події Євромайдану, початок анексії Криму й війну на Сході України. У 2014-му, а потім, навчаючись у США, серйозно зацікавився темою повернення до мирного життя ветеранів війни, зокрема поранених, людей з посттравматичним синдромом. Подібних історій багато в американській пресі. Важливою стала ця тема й в Україні – через відомі події. Але на відміну від американських ветеранів, які мають широкі реабілітаційні можливості, наші поранені вояки нерідко стикаються в мирному житті з багатьма проблемами, навіть з ігноруванням того, що вони воювали. Ці люди були готові віддати життя за свою країну, а вона не завжди буває їм вдячна...

Особливістю зйомок для такого проекту є потреба проводити багато часу з героями, щоб стати для них «непомітними» – тоді фотографії зможуть розповісти справді про реальне життя. Ця робота стала магістерським проектом Олексія. Більшість фотографій зроблено 2016-го, але загалом, разом з дослідженнями, творча робота тривала 2,5 року. Такого роду проекти він вважає дуже важливими в сучасній Україні і додає: «Для документальних фотографів це не робота – це місія». Окремого фінансування, грантів для реалізації задуму він не мав і спочатку все робив власним коштом (так само буває в багатьох його колег в Україні). І зроблені фотографії не є «фантастичними» за грою світла чи композицією, вони більш репортерські, ніж художні, вважає автор проекту. Та найголовніше – вони є правдою, часто гіркою, але ж не без надії. Як зауважив колега-журналіст, «ці хлопці своїм прикладом демонструють нам, що варто любити життя. Бо якщо вони можуть лишатися позитивними і крокувати далі, то і ми маємо теж».

Актуальна виставка, відкрита напередодні професійного свята – Дня журналіста (6 червня) є зразком високих стандартів професійної журналістики й буде експонуватися кілька місяців, щоб широке коло колег і гостей прес-центру НСЖУ мало змогу з нею ознайомитися, наприкінці заходу зазначив очільник Спілки.

Прес-служба ВБФ «Журналістська ініціатива»