На 66-й паралелі, або Європейський дім Різдвяного діда

Відомий міфічний персонаж, який приносить дітлахам різдвяні подарунки, не завжди був чарівним добрим дідусем у теплій шубі. Приміром, у Фінляндії не одне століття малечу обдаровував такий собі страшко з тонкими ріжками. Шаманоподібне створіння на ім’я Йоулупуккі ходило в шкурі козла й берестяній масці. Завітавши до людської оселі, воно лякало й присоромлювало малолітніх неслухів, а чемних діток – заохочувало. Звісно, тепер на саамських землях уже не зустрінеш химерного козла-дароносця. Але його можна побачити як експонат різдвяної виставки в Лапландії. Саме в тій місцевості Суомі, на Північному полярному колі (66-та паралель), вважається, й народився та господарює нинішній улюбленець малят Санта-Клаус – «нащадок» того самого страшка-рогаля...

 

Санта-Клаус – не Дід Мороз


Фінське слово joulu походить від назви свята, яке традиційно влаштовують посеред зими. Друга частина імені Йоулупуккі (pukki – козел) – від давньої, ще язичницької, традиції ряджених. В українських народних вертепах, до речі, також збереглися як дійові особи різдвяні рогаті істоти. А от відомий з часів СРСР східнослов’янський варіант дарувальника – казковий Дід Мороз – це головний персонаж новорічного (не різдвяного) свята. Образ Діда як певна противага Святому Миколаю поширився тоді, коли комуністична влада після невдалої спроби заборонити певні традиції нарешті дозволила встановлювати й прикрашати ялинки. А про справжнього нашого, ще дохристиянського Морозенка, як відомо, виповідають дітворі українські народні казки.

На відміну від популярного в багатьох західних країнах життєрадісного немолодого ельфа Санта-Клауса, вигаданого в XIX столітті (ім’я похідне від сент Ніколаса – тобто Святого Миколая), Дід Мороз нерозлучний зі своєю внучкою Снігуркою.

 

Святковий гардероб Діда не надто консервативний (шуба може бути блакитна, синя, червона, біла). Та й оленяча упряжка – не його традиційний казковий транспорт. Персонаж, взутий у валянки, їздить звичною для Росії трійкою коней.

 

У фінського Йоулупуккі немає внучки, зате є дружина Муорі. А в помічниках теперішнього Санти (назвімо його так) служать гноми, ельфи. Упродовж року, живучи в підземних печерах, мініатюрні вухаті створіння слухають, як поводяться діти й дізнаються про їхні потаємні мрії. А з наближенням Різдва починаються сезонні клопоти: у поштовому офісі під Рованіємі (столиця Лапландії) тільки й устигають давати раду листам, що надходять з усіх континентів. Не знаючи до пуття адреси, малеча інколи пише на конвертах лише два слова: «Фінляндія, Санта Клаус». А вже тутешнім поштарям відомо, куди ці конверти надсилати: справжня адреса – Santa Klaus, 96930 Arctic Circle.

 

На 66-й паралелі


Веселі ельфи мають обов’язки готувати подарунки, забезпечувати зустрічі Санти з численними відвідувачами тощо. Тисячі гостей, туристів, які звідусіль їдуть до його поселення, неодмінно хочуть побачитися з головним міфічним персонажем і, звичайно ж, сфотографуватися на згадку...

 

Сподівалися на таку зустріч і троє українців. Від фінського містечка Раахе караван-машиною кияни дісталися до прикордонного Торніо (Швеція), де зробили зупинку на обід, а звідти чудовими дорогами Суомі подолали ще дві сотні кілометрів до столиці Лапландії. Саме за околицею Рованіємі й міститься офіційна резиденція Санти в сусідстві з потужним розважальним комплексом – підземним Санта Парком, що відкрився наприкінці 1990-х. У тамтешній казковій печері весь рік панує атмосфера Різдва. Її мешканці – Санта-Клаус, Льодова Принцеса, ельфи та інші персонажі – вдень і вночі готуються до головного зимового свята й завжди раді гостям.

 

Цікаво, що найперше поселення Йоулукку в лісі на Полярному колі з’явилося 1950 року, коли Рованіємі відвідала Елеонора Рузвельт – вдова екс-президента США, яка в той час очолювала Комісію ООН з прав людини. Відтоді дерев’яний будиночок, який спорудили для прийому поважної пані, став об’єктом уваги туристів і, власне, першою будівлею в теперішніх чималих володіннях Санти на 66-й паралелі північної широти. За легендою, земна кора в тому місці найтонша, отож добрий чарівник завдяки хитрому механізмові може уповільнювати обертання планети й керувати часом – тому й устигає відвідати всі будинки впродовж однієї ночі.

 

А в Лапландії зимові ночі ду-у-же довгі. Лише на кілька годин їх злегка «підсвічує» незриме сонце – холодне й червоне від сорому, бо впродовж доби не може навіть визирнути з-за обрію... Одначе в поселенні Санти світло є: темряву розганяють мережива різнобарвних електричних вогнів і багаття. Коло вогню приємно посидіти, погрітися, а ще, заплативши 20 євро, поласувати місцевим делікатесом – філе лосося, засмаженого на грилі в кафе, стилізованому під саамський чум.

 

Приблизно за ті самі гроші вам запропонують покататися на запряжених у сани екзотичних «поро» – північних оленях. Коли зима буває не дуже щедрою на сніг, тоді він лежить навколо підсвіченої червоними променями льодової гірки та в інших місцях забав дітлашні. Але навіть коли температура повітря плюсова й на Йоулукку падає дрібний дощик, це не заважає Санті щодня спілкуватися з відвідувачами. Гості матимуть на згадку світлину про зустріч з господарем резиденції, якщо замовлять фотопослугу за 20 євро, а ціна флешки з презентаційним відеороликом і файлами світлин удвічі вища. Можна й задарма побачитися з Сантою в його особистому кабінеті, але – тільки в певні години. Згоден чекати – записуйся в чергу.

 

Чарівна зустріч


У калейдоскопі солодких вражень залишилися катання на оленях, символічне перетинання смуги Полярного кола з магічними координатами 66°33¢07², посиденьки в чумі, фотографування біля гігантського сніговика. А наприкінці дня, завітавши в Дім Санти, де розсипи сувенірів на прилавках, одна з журналісток зітхнула: «Шкода, що не побачили Санта-Клауса»... І тут господар караван-машини неговіркий Яри – «земляк» невловимого Санти – запропонував наостанок відвідати постійну різдвяну виставку – ознайомитися з фінськими святковими традиціями. Вхід туди – просто з магазину сувенірів.

 

Пропозиція з експозицією сподобалися: особливо вразив мовби живий давній лапландський Йоулупуккі! Але справжній емоційний шок чекав гостей наприкінці виставкового «коридору», де в яскравому світлі біля різдвяної ялинки й купи пакунків-подарунків царював на дерев’яному стільці... Санта!!! Журналістка очам не повірила: гадала – то механічний експонат піднімає руку й похитує головою. Усміхнений господар помахом правиці запросив до себе, привітався й поцікавився англійською мовою, як кого звати. Потім кожному видав «презенти» (круглі наліпки з портретом Санти) і звелів ельфові-фотографу зробити знімок. Звісна річ, фото в цій ситуації більш ніж бажане, бо власними камерами під час зустрічі користуватися не дозволено.

 

Відрекомендувавшись представниками преси з України, гості англійською і фінською щиро подякували за приємну зустріч і замовили заповітну флешку, на якій, крім фотографій із Сантою, є також чудові світлини краєвидів Йоулукку. Чарівник-поліглот чомусь вирішив попрощатися з українцями російською мовою. І тоді, почувши з уст міфічного персонажа ламане «до швіданія», автор цих рядків автоматично відповів рідною українською те, що у 1991-му наш народ сказав Кремлю, розірвавши «братні обійми»:

 

–        Прощавайте!

 

А на виході з виставки неждано-негадано почулася й щира українська: в натовпі туристів – люди з Чернівців. Подумки автор цих рядків сказав тоді землякам «хей!» (фінською – «привіт») і задоволено усміхнувся: «Україна – це Європа».

 

Сергій Шевченко

 

Київ – Гельсінкі – Рованіємі

 

Джерело: vectornews.net (зі світлинами автора)