Підтримуймо інформаційну акцію «Рік жертв Великого терору»!

Перший тиждень листопада – привід згадати Сандармох і взагалі соловецьку трагедію 1937–1938 років. Це актуально не лише з нагоди 80-х роковин масових політичних репресій. У країні, як відомо, триває ініційована журналістами інформаційна акція «Рік жертв Великого терору», партнером якої є і Національна спілка журналістів України.

 

Секретар НСЖУ Сергій Шевченко як публіцист і дослідник політичних репресій цими днями взяв участь у низці заходів, пов’язаних з поширенням історичної правди про події 1920–1930-х років. В ефір вийшли кілька інтерв’ю – «Громадському» (27 жовтня)Радіо «Свобода» (3 листопада) та ін. Шпальту віддала актуальній темі газета «Факты и комментарии» (№ 159 від 3 листопада 2017-го). Публікує матеріали відповідної тематики веб-сайт Всеукраїнського фонду «Журналістська ініціатива». Статтю «Стіна жалоби в Москві – лицемірство й цинізм авторитарної влади» вмістила Міжнародна інформагенція «Вектор ньюз», яка з осені 2016-го веде спецпроект «Рік жертв Великого терору».


«Паралелі з минувшиною... Як і майже сторіччя тому – збройне вторгнення, загарбання чужих територій, терор, русифікація тощо – усе це бачимо, на жаль, і в часи нинішні, – зазначає Сергій Шевченко. – Триває неоголошена війна сусідньої держави проти України. Не припиняється ні на мить брутальна інформаційно-пропагандистська агресія Кремля. Ось чому нарівні з бойовою зброєю головним самозахистом нації стає також історична пам’ять – про злочини червоної імперії та її агресивних попередниць».

 

Спадкоємиця тюрми народів намагається спекулювати навіть на святих речах, наголошує секретар НСЖУ, інформуючи, що майже чотири десятки політв’язнів совєтського періоду й учасників демократичного руху в СССР висловили письмовий протест проти відкриття в Москві «Стіни скорботи» – пам’ятника жертвам репресій. «Підтримувати лицемірство властей аморально!», – наголошується в колективному зверненні правозахисників.

 

«Пам’ятник – данина минулому, – зазначено в тексті відкритого листа. – Нинішня російська влада, спонсоруючи відкриття пам’ятника, намагається робити вигляд, що політичні репресії – це справи давно минулі, а тому пам’ять про жертви цих репресій може бути увічнена»... Спорудження монументу в формі стіни з кількома арками підписанти назвали «несвоєчасним і цинічним» у той час, коли «політичні репресії в Росії не лише тривають, а й наростають».

 

Учасники звернення, а серед них є і громадяни України – Богдан Горинь, Василь Овсієнко, Мустафа Джемілєв, Зорян Попадюк, Ігор Калинець, Левко Лук’яненко, Микола Горбаль, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Олесь Шевченко та інші – вважають, що неможливо розділяти жертв політичних репресій на тих, кому вже можна ставити пам’ятники, і тих, кого можна поки що не помічати. «Не можна брати участь у пам’ятних заходах влади, яка на словах шкодує про жертви совєтського режиму, а на ділі чинить і далі політичні репресії та пригнічує громадянські свободи в країні, – зазначено в тексті відкритого листа. – Не можна дозволяти авторитарній владі однією рукою відкривати пам’ятники жертвам репресій, а другою – чинити свавілля й беззаконня».

 

Колишні політв’язні, учасники демократичного руху в СССР вважають, що пам’ятник жертвам політичних репресій, поза сумнівом, має бути споруджений у Москві, але тільки тоді, коли в цій країні не залишиться політв’язнів, коли катів буде покарано. А поки що будь-яка співпраця з кремлівською владою в питаннях увічнення пам’яті репресованих – щонайменше аморальна.

 

З основними публікаціями спецпроекту «Рік жертв Великого терору» можна ознайомитися на веб-сайті МІА «Вектор ньюз».

 

За матеріалами служби інформації НСЖУ