Японія далека і близька (враження українця)

  Повага до Японії у нас, українців, певно, ще від часів Радянського Союзу, який виробляв космічні кораблі й потужну зброю, але зробити якісну побутову техніку все було «ніколи», – розповідає Олег Ярмоленко – активіст ВБФ «Журналістська ініціатива», який відвідав Японію 2017 року. Його пізнавальні замітки з фотоілюстраціями – перший крок до ширшої розповіді про унікальний Японський проект в Україні.

 

Стереотипи з «екзотикою»


Зроблене в Японії дуже цінувалося в колишньому СРСР. Позначка «мade in Japan» – це як синонім «надійності» або навіть, якщо хочете, «прогресу». Та про саму Японію українці знали і знають, на жаль, мало. Нерідко уявлення сформовані навколо десятка слів: самурай, харакірі, сакура, саке, суші, гейша, сумо, техніка, автомобілі, роботи...

 

Мабуть, завдяки стереотипам, вкоріненим пресою, у нас поширена думка, що роботи як механічні замінники людини виконують мало не всю роботу замість щасливих японців. Справді, у цій східній країні багато щасливих людей. А щасливі вони насамперед завдяки своїй праці, нерідко доволі виснажливій. Японці – трудоголіки. А щодо роботів... Може, когось розчарую, але впродовж 10-денного перебування в Країні вранішнього сонця я так і не побачив жодного робота. Точніше, ці технології є, вони розвиваються і за ними майбутнє, але пересічні японці не надто поспішають впроваджувати їх у власний побут.

Принаймні мені так здалося.


  Отже, роботів не побачив, зате познайомився з багатьма чудовими людьми, які, на мою думку, і є найбільшим надбанням дивовижної острівної країни в північно-західній частині Тихого океану.

 

«Ти побував в екзотичній країні», – кажуть мені знайомі. «Ні, – відповідаю. – Я побував у чудовій країні, але називати її екзотичною – неправильно. Ми ж не вважаємо екзотичними Америку чи Австралію?»

 

Ось, приміром, у Японії не раз мав змогу обідати за їхньою давньою традицією: люди сиділи на підлозі босоніж довкруж низького столу. Але водночас бував у кафе чи ресторанах, так би мовити, «міжнародного» стилю з відмінною європейською кухнею.

 

В Україні цікавляться: «Які смакували напої?» Звичайно, скуштували місцевої рисової горілки – саке. Але нас пригощали і японським пивом, і віскі. «Японці роблять віскі? – у співбесідників круглі очі. – Там є своє пиво?» Відповідаю: в Японії виробляють віскі не гірше, ніж шотландське (це думка фахівців), а пиво, на мою думку, є найкращим у світі (хай не ображаються німці й чехи).

 

Японія, безумовно, неповторна, але й цінності всього цивілізованого світу їм не чужі. Тут дивним чином співіснують традиції, давня історія і сучасна розвинена економіка з високими технологіями, які для багатьох країн – десь за обріями майбутнього.

 

Впало в око


  У Японії можна побачити пейзажі, схожі на наші. Іноді здавалося, що мандруємо Україною, та це лише на мить. Типовий ландшафт – оточені горами низини. Є і мальовничі озера, і приголомшливі морські краєвиди з безліччю великих і малих островів. Красу природи треба бачити...

 

У невеликих населених пунктах будівлі розміщені компактно (дуже дорога земля). Переважно одно-, двоповерхові споруди. Не побачите гігантських особняків – не тому, що на них бракує грошей, а тому, що в Японії не хизуються статками. Багатоквартирні будинки, на відміну від багатьох наших, як зовні, так і всередині – в ідеальному стані. Так само й прилеглі території.

 

Вулиці заасфальтовані або викладені плиткою. І не намагайтеся знайти на них бруд чи сміття. Тут відмінно працюють комунальні служби, а найголовніше – працює людська свідомість.

 

      У населених пунктах на периферії життя тече спокійно, без суєти, на відміну від столиці – Токіо та інших великих міст, де панують великі швидкості. Там на центральних вулицях в оточенні хмарочосів – метушливий людський мурашник. Гамірно, шумливо… Щоправда, відійди вбік від артерій мегаполісів – знову потрапиш у розмірений ритм.

 

Кажучи про архітектуру, не можна не згадати історичних пам'яток, зокрема храмів, що величчю й витонченістю форм визначають колорит і неповторність країни.

 

Окрема тема – транспорт. Японія міцно зв'язана мережею залізниць: курсують зручні електропоїзди й суперкомфортні швидкісні поїзди – усе це дає змогу без затримок дістатися до місця призначення. За проїзд пасажир платить спеціальною карткою, яку прикладає до турнікету на вході, на пересадочних станціях і на виході – отже, платить лише за ту відстань на маршруті, яку проїхав.

 

Всередині населених пунктів курсують переважно автобуси й таксі. Японський транспорт працює як швейцарський годинник, а водії – в білих рукавичках. Таксисти, як і в Україні, не проти підтримати розмову з пасажиром. Дещо особливе помітив у метро. Якось за звичкою вирішив поступитися місцем жінці з дитиною. Її здивуванню не було меж, але водночас, я зрозумів, їй було приємно. Виходячи з вагона, вона не раз і не двічі подякувала за простий для нас вчинок.

 

  Про японські автомобілі годі й казати. Їхні технічні характеристики, надійність, дизайн добре відомі в Україні. Лише уточню: в самій Японії на вулицях дуже мало машин виробництва інших країн. Власний «автопром» тут поза конкуренцією. З машинами змагаються лише японські велосипеди – їх дедалі більше на вулицях.

 

Особливе місце в транспортному потоці посідають рикші – вони, як і в сиву давнину, тягають за собою вози з пасажирами. У цьому засобі пересування потужність вимірюється не кінською силою, а людською. Звісно, екзотика приваблює туристів. Це своєрідна розвага. А самі рикші, як мені здалося, дуже пишаються своєю професією.

 

«Культ» їжі


    Харчова промисловість працює тут на повну потужність. Японці люблять смачно поїсти. Роблять це часто і з задоволенням. Міста й містечка просто нашпиговані закладами громадського харчування – від звичайного фастфуду до шикарних ресторанів. Основу японського меню становлять, природно, рис і суп та інші страви з пшеничної локшини – рамен. Популярні різні види суші, риби, інших морепродуктів. Вживають також м'ясо. Віддають належне й рослинній їжі. І все це приправляється всілякими соусами. Їдять переважно за допомогою паличок, але що таке вилка, там теж добре знають.

 

Японці не мають звички залишати їжу на столі. Або ти маєш усе з'їсти, або забрати залишки трапези з собою. І це не скупердяйство. Люди цінують життєві блага – це закладено на генетичному рівні.

 

«Як вам японці?»


У цій азійській країні свої закони і правила, та найголовніше – що їх дотримуються. Дотримуються представники нації, яка у скрутний для себе час вирішила згуртуватися, знайшла свою ідею і вирушила шляхом розквіту.

 

Люди там приязні, ввічливі. Не пригадую жодної ситуації, в якій японці були грубими або нав’язливими – у транспорті, магазині чи на вулиці. Хоча вони чудово розуміли, що я іноземець (риси ж обличчя європейця, та й комплекція не японська, зріст – за 180 см). А в натовпі, приміром, випадково наступивши на ногу, ми просили вибачення одне в одного з незмінним поклоном і з таким виглядом, що нам це навіть дуже подобається. Незрівнянно!

 

До речі, про поклони. Ця давня японська традиція дуже швидко передається гостям країни. Особисто мені ще тижнів зо два після повернення на батьківщину дуже хотілося супроводжувати спілкування... поклонами, що іноді мимоволі й відбувалося.

Японці гостинні й роблять усе можливе, щоб гостю було приємно. Вони дуже люблять подарунки. Причому, мені здалося, їм самим більше подобається дарувати, ніж отримувати. Намагаються бути відкритими й привітними, але ти так само маєш бути чемним.

 

      Японці полюбляють задоволення – від спілкування, розваг, співу, кохання, вживання їжі, випивки тощо, а найголовніше – від споглядання прекрасного. Певно, тому в них така незліченна кількість мальовничих місць, ландшафтних парків та оглядових майданчиків.


Японці мають своєрідне, сказати б – вишукане почуття гумору. Напевно, тому на телебаченні багато гумористичних і розважальних програм.

 

А чого варті свята – яскраві, грандіозні! Нам пощастило побувати на шоу феєрверків і навіть зазирнути в пащу гігантського Ґодзілли...

 

Звісно, в японців не щодня свято й не завжди лише гарний настрій. Є й сумні речі. Далі про одну з них.

 

Ті самі проблеми...


Японія – країна, що здолала безліч випробувань. Чого варта лише аварія на Фукусімській АЕС-1! Підвищена сейсмічність привчила жителів архіпелагу бути готовими до будь-чого й робити все можливе, аби запобігти трагедіям. Але у випадку з Фукусімою біди не вдалося уникнути.

 

Україна так само має гіркий досвід ліквідації наслідків катастрофи, що сталася 1986-го на Чорнобильській АЕС. Розв’язання схожих проблем об'єднує наші країни. Вивчення постчорнобильського досвіду України, звичайно ж, цікавить японців. Нам теж дуже допомагають їхні знання й технології, зокрема в лікуванні й оздоровленні людей, що зазнали впливу радіації.

 

На державному рівні в Україні, здається, дедалі менше приділяють уваги проблемам, пов’язаним з Чорнобилем. Але ж стосуються вони не лише старшого покоління, яке поступово відходить, а й люди середнього та молодого віку, а також дітей, які відчувають на собі згубний вплив радіаційного забруднення. І це підтверджують дослідження учасників спільного японсько-українського проекту, який з 2012 року здійснює в Україні «Фонд безпеки продуктів харчування та життя», який очолює Ковака Джунічі.

 

Вчені довели позитивний вплив на здоров'я людини чистих від радіоактивного забруднення продуктів. Завдяки японському проекту немало наших співвітчизників особисто це відчули. Дізнавшись, що делегація з України відвідає Японію, вони зверталися з проханнями передати слова вдячності учасникам проекту, за їхню підтримку й допомогу. А допомога істотна: коштом Фонду проведено лабораторні дослідження, придбано екологічно чисті продукти і добавки до них, ліки, мінеральні добрива тощо. І все це безплатно отримували жителі низки населених пунктів України.

 

Вивчення наслідків Чорнобильської катастрофи в нашій країні сприяє розв’язанню подібних проблем у Фукусімі.

 

Далі буде


    В Україні я очолюю невелику регіональну телекомпанію. Готуючи сюжети про оздоровлення населення України, ми були вражені результатами Японського проекту. Приречені діти починали ставати на ноги, діставали шанс на нове життя. Ми створили відеофільм, що розповідає про методи позбавлення від внутрішньої радіації у постраждалих людей. А відтак у складі делегації з України продовжили зйомки вже в Японії. Мали змогу поспілкуватися на тему радіаційного забруднення й боротьби з ним під час низки зустрічей, у яких брали участь від десятків до сотень людей у різних містах.

 

Після відомих подій на Фукусімі японців дуже цікавить досвід ліквідації наслідків радіаційного забруднення. Іноземці збирали й пожертви для допомоги «чорнобильцям». Представники України не тільки інформували про участь у проекті, а й ознайомили присутніх з науковими висновками. І ще – розповідали про своїх рідних, знайомих, про тих людей, які внаслідок техногенної катастрофи передчасно пішли з життя.

 

Не можна було не помітити реакції присутніх. Сльози в очах – як підтвердження щирого співпереживання.

 

Тепер у Японського проекту починається новий етап. Основне його завдання – поширення засобів і методів, які підтвердили свою ефективність у боротьбі проти внутрішньої радіації, на територію всієї України.

 

Чудово, що є люди, які, перебуваючи так далеко, мають змогу, а головне – бажання допомагати іншим людям, які потрапили в біду.

 

Успіху вам, друзі!

 

Олег Ярмоленко, член Національної спілки журналістів України