Як почуваються люди, які й нині живуть на забруднених радіоактивних територіях, що з’явилися внаслідок техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС? Які генетичні наслідки? Досліджувати ці проблеми в Україні 2012 року розпочав Ковака Джунічі, голова Японської асоціації «Фонд безпеки продуктів харчування та життя». Пан Ковака заснував цей фонд ще 1984 року як неурядову організацію. Мета діяльності — вивчення впливу на здоров’я людини продуктів, що містять консерванти, канцерогени та інші шкідливі речовини. Після аварії на АЕС «Фукусіма-1» (2011) члени організації більше уваги приділили саме радіаційному забрудненню продуктів. При цьому фонд, об’єднуючи понад чотири тисячі громадян, і далі працює на громадських засадах, використовуючи переважно внески членів асоціації, гроші передплатників журналу та пожертви небайдужих співвітчизників.

 

 

Зменшення впливу радіації — це не лише проблема країн, де сталися подібні аварії, — упевнений керівник асоціації. Такі напрацювання дуже потрібні всьому людству. Нині більша частина енергії виробляється атомними електростанціями. І навіть у країні найпередовіших технологій визнають, що альтернативу атомним електростанціям вчені напрацюють не скоро.

 

Україна серед перших зіткнулася з масштабною техногенною катастрофою в атомній енергетиці. Максимальний радіаційний вплив був у перші роки після вибуху реактора. Найбільшу небезпеку становили радіоактивні ізотопи стронцію, цезію, плутонію… Радіаційно забрудненими, нагадаємо, були 2300 населених пунктів у 12 областях.

 

Від 2012 року японці надавали спочатку волонтерську допомогу окремим сім’ям постраждалих від катастрофи на ЧАЕС. Працювали з трьома родинами із села Бігунь Овруцького району на Житомирщині (11 дорослих і 6 дітей), а згодом, для порівняння, залучили ще вісім сімей переселенців у Ковалині Переяслав-Хмельницького району Київщини (24 дорослих і 23 дітей), про що розповідала місцева газета «Вісник Переяславщини».

 

Японські спеціалісти почали руйнувати сталі уявлення про Чорнобиль, вивчали вплив внутрішньої радіації на здоров’я людини, а надто дітей. До цього країна розв’язувала проблему «глобально» й на малі дози радіації уваги ніхто не звертав, зазначає Микола Лазарєв, кандидат біологічних наук, завідувач лабораторії ведення сільгоспвиробництва на територіях з техногенним забрудненням Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології Національного аграрного університету. Як український науковець він активно співпрацює з японськими спеціалістами. Нас пов’язує спільна біда. Після Фокусіми в Японії теж є зони 1, 2, 3, 4. Три тисячі людей відселено через радіаційну небезпеку.

 

В Україні ми нині боремося проти малих доз внутрішньої радіації, що можуть впливати на здоров’я і самопочуття людей. На забруднених територіях шкідливі мікрочастки часто потрапляють в організм через продукти харчування — овочі, ягоди тощо. Їх здебільшого вирощують на власних городах. Якість продукції, радіологічна якість — це безпека життя.

 

Сім’ям, що мешкають як на забруднених територіях, так і на відносно чистих, японці безплатно надавали калійні мінеральні добрива. Внесення їх у ґрунт — на городи та пасовища — є ефективним засобом, щоб уберегти рослини від накопичення радіації. Адже цезій і стронцій за молекулярною формою схожі на калій і натрій, і якщо цих корисних елементів рослині не вистачає в ґрунті, то вона «тягне» радіоактивні. Щоб максимально знизити вплив радіонуклідів, деякі місцеві продукти, передусім м’ясо, молоко тощо, замістили екологічно чистими — перевіреними на вміст цезію і стронцію. Місцевим мешканцям довелося відмовитися від споживання грибів, лісових ягід та річкової риби як найбільших накопичувачів радіонуклідів.

 

 

Марія Пащук, головний лікар Народицької центральної районної лікарні весь час цікавиться здоров’ям дітей, які беруть участь у японському проекті. У 2017-му проводили черговий огляд семикласників, із 40 дітей тільки у двох вміст цезію перевищував норму.