«Пропозиція» – про Японський проект

      Коли у березні 2011 року поблизу північно-східного узбережжя Японських островів стався потужний землетрус, що спричинив цунамі й аварію на АЕС «Фукусіма-1», ніхто не міг тоді передбачити, що незабаром буде започатковано унікальну ініціативу, до якої тепер причетні активні своєю життєвою позицією громадяни Японії та України.

 

  Керівник Асоціації «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя», редактор однойменного журналу Ковака Джунічі з Сайтами (це містечко в агломерації Великого Токіо) уважно аналізував повідомлення преси щодо збільшення кількості хронічних захворювань у дітей, які певний час проживали на забруднених радіонуклідами територіях. Думки про те, що надалі захворювання можуть бути пов’язані на генетичному рівні, не давали спокою. Яке майбутнє у нинішнього і наступних поколінь людей, що постраждали внаслідок техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС? І що може чекати Японію після Фукусіми?

Відповіді на запитання співавтор низки друкованих праць вирішив пошукати в іншій частині світу, в Україні, де чверть віку тому атомна трагедія увірвалася в домівки й долі людей. Так у лютому 2012-го вперше Ковака-сан поїхав до Києва й запропонував українським фахівцям проект, що допоможе з’ясувати, як уберегти від невиліковних і хронічних захворювань нинішні й майбутні покоління українців і своїх співвітчизників. Та замість відповіді на запитання, йому відкрився широкий спектр проблем, до розв’язання яких він згодом долучив команду однодумців.

 

Уже за три місяці жителі Країни вранішнього сонця знову приїхали власним коштом до України (допомогли в цій справі також грошові пожертви небайдужих колег-доброчинців). Свій інтерес гості конкретизували – родини чорнобильців на Житомирщині й Київщині: здоров’я, харчування, забезпечення умов для вирощування чистих від радіонуклідів продуктів харчування на присадибних ділянках тощо. Науковці, лікарі вивчали проблеми, з якими живуть мешканці радіаційно забруднених територій, а також ті, хто переселився до інших населених пунктів з небезпечних місць.

 

Соціальний проект передбачав дослідження динаміки самопочуття людей різних вікових груп, споживання чистих від радіації продуктів харчування. Протягом року в селі Бігунь на Житомирщині три малозабезпечені родини, які мали проблеми зі здоров’ям, споживали, за умовами проекту, надані їм безплатно чисті продукти харчування, спеціальні добавки та натуральний лецитин, щоб очистити організм від радіонуклідів. При цьому їм було поставлено єдину умову: зовсім відмовитися від дарів лісу, оскільки гриби, ягоди накопичують найбільше шкідливих радіоактивних елементів.

 

Особливий акцент – діти! Як «мирний» атом впливатиме на здоров’я нації, що буде з людьми завтра і в майбутньому? Чи почуваються діти ліпше після вживання чистих продуктів? Саме ці запитання, а ще – небайдужість однодумців японського гостя, створили основу унікальної громадської ініціативи, відомої як «Японський проект». У міру його розширення до ентузіастів-іноземців долучалися небайдужі й авторитетні українці. Зокрема, кандидат біологічних наук, завідувач лабораторії ведення сільськогосподарського виробництва на територіях з техногенним забрудненням УкрНДІСГР, доцент кафедри радіобіології та радіоекології НУБІТ України Микола Лазарєв, завідувач цієї ж кафедри, доктор біологічних наук, академік УААН Ігор Гудков, кандидат медичних наук, асистент кафедри педіатрії Національного медичного університету імені О. Богомольця Тетяна Вахтанова. Активно долучилася до співпраці й Тетяна Андросенко – голова громадської жіночої організації «Надія» з села Ковалин Переяслав-Хмельницького району на Київщині, яка сюди переїхала разом з родиною із зони обов’язкового відселення, що утворена навколо ЧАЕС, багато лікарів, вчителів місцевих шкіл.

 

Гості з Японії фінансували проведення лабораторних досліджень, закупівлю екологічно чистих продуктів та добавок до них, ліків, мінеральних добрив.


Приїздили до України керівник Асоціації з лікування циркуляції крові Осугі Кокі, директор-розпорядник НДІ морських технологій Сао Кадзуко, спеціаліст з лікування циркуляції крові Фурута Кацухіко. Вони ж беруться лікувати українських дітей, зокрема й дуже проблемних (у сенсі одужання). Під час минулорічного семінару «Дякуємо тобі, Україно!», проведеного в Києві напередодні річниці Чорнобиля, журналісти побачили: як діти-візочники і їхні супроводжувачі та японські фахівці радо спілкувалися (звісно, з допомогою перекладачів) як давні знайомі.

 

Дослідження підтверджують: дещо з того, що пережили й переживаємо ми, поетапно повторюється на Японських островах. Туди Ковака-сан запрошував нечисленні делегації з України: науковці, лікарі, педагоги, журналісти читали лекції з «чорнобильської» теми, розповідали про власні дослідження й лікування, діляться спогадами про трагедію, що розділила їхні долі на «до» і «після».

 

У січні 2019-го четверо журналістів з Києва й столичної області побували в містечку Футаба. Це поселення – найближче до аварійної АЕС «Фукусіма-1». Нам, хто пережив страхіття Чорнобильської катастрофи, зрозумілі переживання людей, які мусили покинути рідні домівки. Ми почули розповідь колишнього мера цього міста Ідогави Кацутака про перші – найнебезпечніші – години життя Футаби після атомної аварії. Коли їхали Тихоокеанським узбережжям, у зоні, наближеній до АЕС, пищав дозиметр, нагадуючи, тут є небезпека. А після хвилюючої зустрічі з переселенцями в місті Коріяма (воно за межами зони суворого радіаційного контролю), кожен з нас обдумував майбутні журналістські публікації.

 

Наші японські партнери поставилися творчо й до вибору місця для короткого перепочинку в дорозі в обідній час – показали українським журналістам незвичайну полуничну ферму в префектурі Тотіґі.

 

Уявіть собі: припарковано багато автівок, а відвідувачі – переважно молодь і сім’ї з дітьми. У великому павільйоні – кілька майданчиків. Є місця для розваг, жартівливого фотографування, тут же магазин, у якому можна придбати кілька сортів полуниці в упаковках. Причому ягода доволі дорога: кілограм – в еквіваленті 20–30 доларів США.

 

Є й дешевша альтернатива для охочих поласувати полуничкою досхочу. Посеред зали – черга, відстоявши яку, люди підходять до працівника, що формує групи й проводить інструктаж щодо майбутнього дійства, схожого на перегони збирачів ягід. Тут же двома мовами – японською й англійською – на екрані плазми транслюється, так само в жартівливій формі, послідовність цього своєрідного «змагання». Виявляється, кожний, заплативши однакову для учасників суму за «роботу» в теплиці, має змогу протягом півгодини досхочу насолоджуватися зібраним власноруч урожаєм.

 

Щоправда, і тут диференційований підхід: під час оплати в касі враховуються вік споживача й час збирання. Оскільки дійство під назвою «з’їж-скільки-зможеш» на фермі Ітіґо Но Сато відбувається щодня з грудня по травень, то й ціна за «півгодинку» різна: в еквіваленті від 8 до 17 доларів США (700–1600 єн). Зрозуміло, власники враховують і собівартість вирощування, і періоди найбільшого напливу відвідувачів, і сезонну ціну полуниці в торгівельній мережі.

 

Вочевидь, маркетологи зважили можливості фермерського господарства й розширили їх завдяки Інтернету. Зайшовши на сайт, можна зареєструватися на конкретний час відвідання. До речі, в суботу, неділю та в свята дозволяється збирати ягоди навіть уночі. При цьому можна замовити на вечерю піцу за 2500 єн, спечену в спеціальній печі, й поласувати запашними пирогами з полуницею, і навіть ягідним тортом. Усе за бажанням відвідувачів.

 

У супроводі ввічливого представника ферми компактна «колона» з трьох-чотирьох десятків людей попрямувала до щільних рядів теплиць. Коли переходили вузеньку дорогу, регулювальниця зупинила автомобілі, що рухались до стоянки. При цьому вклонилась і нам, і водіям…

 

І ось нарешті довжелезні теплиці, в які на вибір група може зайти й розпочати це незвичайне «змагання». Плоди стиглі, яскраві, пружні й ароматні. Смакота!!!

 

Виносити з теплиць ягоди не дозволяється, а от на місці їсти – скільки завгодно. І півгодини – цілком досить, щоб «пообідати» вволю.

 

Правду кажучи, були сумніви, що наші шлунки витримають таку кількість ягід, та ще й немитих. А їх мити й не треба, пояснили нам (вони так вирощуються, що не торкаються ґрунту і є абсолютно чистими, як, приміром, ягоди малини – їх же можна вживати без миття). Ми повірили й жодних проблем, справді, не мали.

 

Тут чітко дотримуються технології крапельного зрошення вирощування полуниці, або, як її називають аграрії, суниці садової. Кущі ягід акуратно розміщені рядами, рослини надійно захищає агроволокно. Міжряддя такі, щоб відвідувачі в разі потреби могли легко розминутися. У кожного в руках картонні стаканчики – для плодоніжок. Жодних залишків від споживання ягід чи якогось сміття в теплиці не побачиш.

 

Атмосфера під час «перегонів» – чудова. Сміх, жарти, навіть дорослі й літні люди радіють як діти, зірвавши незвичну за формою чи розміром ягоду. Звичайно ж, найпопулярніше тут заняття (крім самого збирання) – фотографування айфонами, смартфонами, камерами. Селфі – поза конкуренцією.

 

За півгодини ми побували в трьох теплицях, де вирощують різні сорти ягід. У кількох сусідніх бачили робітників ферми, які збирали й акуратно упаковували врожай у спеціальні ящики. Плоди – такі самі першокласні, відбірні, як і ті, якими щойно ласували ми.

 

Власники ферми запрошують подорожніх і своїх постійних клієнтів не лише на полуницю. Вдалині виднілися десятки теплиць з виноградною лозою. І коли настане час збирати врожай, частину території теж віддадуть для проведення традиційного для ферми й, певно, незбиткового дійства «з’їж-скільки-зможеш».

 

Мені згадався минулорічний сюжет на одному з центральних українських телеканалів: йшлося про фермера-початківця, який виставляв частину зібраного врожаю на столику на узбіччі жвавої траси, а сам їхав у невідкладних справах. Занадто сміливий експеримент не розчаровував чоловіка: подорожні брали дари саду-городу й залишали гроші. Але експериментатора радувало інше: ніхто не зіпсував його продукцію і не забрав «касу».

 

Можливо, з таких прикладів і починається процес відновлення довіри між незнайомими людьми в непрості часи життя народу. У Японії теж після аварії на АЕС через недовіру й страх за здоров’я близьких різко скоротилося споживання сільськогосподарської продукції не лише з префектури Фукусіма, а й із сусідньої Тотіґі. Але японські фермери у своїй роботі спираються на рекомендації науковців і фахівців з радіаційної безпеки. Агротехнічні заходи, своєчасно й у повному обсязі проводять на перевірених ділянках, надають документальні підтвердження належної якості виробленої продукції. А стандартів харчування в цій країні дотримуються беззаперечно. Та ще й громадські активісти вникають у стан справ, таких життєво важливих для своїх співвітчизників.

 

Країна густонаселена, згідно з чинними будівельними нормами, відстань між стінами будинків у містах, кажуть, може бути не менш як… півметра. Орної землі – обмаль. Проїхавши країну від префектури Фукусіма на Хонсю – найбільшому острові архіпелагу – до південної префектури Наґасакі на Кюсю, ми бачили, як місцеві селяни облаштовують невеличкі ділянки для овочів просто біля обійстя. Тутешній клімат дає змогу вирощувати по кілька врожаїв на рік. Тому на більш просторих ділянках – рисові чеки, а біля штучних каналів і на рівнинних місцях – ряди теплиць, зручні для вирощування овочів і ягід. У раціоні японців, крім неодмінних рису й морепродуктів, багато різноманітних салатів, овочів і фруктів.

 

Поки в супроводі організатора ми після полуничної трапези поверталися до офісного павільйону, обмінювалися думками, а чому б і власникам ягідних ферм в Україні не спробувати цей експеримент? Він особливо актуальний тоді, коли дозріває великий урожай, а зібрати його не вистачає рук і часу. Як варіант: ліпше за прийнятну суму дати змогу охочим поласувати, ніж допустити псування плодів. Звичайно, успіх нововведення залежить і від культури поведінки тих, хто впродовж півгодини «господарює» на фермі, і від уміння супроводжуючого знайти контакт з групою, і від бажання обох сторін дістати задоволення не лише від смакування, а й від самого дійства. Зрештою – від взаємоповаги і взаємної доброзичливості, яких так хочеться бачити більше в нинішньому суспільстві.

 

Перед нашим вильотом з Токіо в офісі Асоціації зібралися її активісти, детально обговорили з координатором Японського проекту в Україні Олегом Ярмоленком плани дальшої міжнародної співпраці.

 

Л. Мех

Спеціально для журналу «Пропозиція»


Фото Сергія Шевченка

 

Джерело: Пропозиція (02/2019)