Творчі здобутки публіциста й доброчинця

 

 

Сайт обласної організації Національної спілки письменників України «Літературна Київщина» повідомляє про творчі здобутки публіциста й доброчинця, члена правління Київської обласної організації НСПУ Сергія Шевченка, якого цьогоріч Верховна Рада України відзначила за особливі заслуги перед Українським народом.

 

Як нагадує письменницький інформаційний ресурс, голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко виконав доручення керівництва парламенту й вручив Почесні грамоти Верховної Ради України секретарям НСЖУ Сергію Шевченку (на знімку), Світлані Остапі, Сергію Сай-Боднару, а також Грамоту Верховної Ради України – Глібові Головченку.

 

Письменника, активного громадського діяча Сергія Шевченка, який, крім того, багато років є доброчинцем – першим заступником голови наглядової ради Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» (до речі, саме фонд ініціював клопотання про відзначення двох своїх активістів) нагороджено за сумлінну працю, високий професіоналізм, об’єктивність та неупередженість у висвітленні подій громадсько-політичного і соціально-економічного життя держави.

 

Колега-літератор більш як два десятиліття плідно творчо працює над соціально значущою темою – про діячів українського «розстріляного відродження» 1930-х років. «Автором проведена колосальна дослідницька робота, – зазначає член НСПУ й НСЖУ Григорій Кримчук. – Матеріали написані на високому журналістському рівні, написані чесно, так, як потрібно знати нашим людям, бо був розстріляний цвіт української інтелігенції». Нагадаємо, 2018 року Сергій Шевченко здобув уже вдруге (вперше – 2007 р.) Премію імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності – в номінації «Краща публікація в друкованих засобах масової інформації». Одностайним рішенням комітету з присудження премії переможцем у конкурсі була визнана його стаття в газеті «Дзеркало тижня. Україна» «Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих» (2017). Згаданий твір – складова частина вагомого інформаційно-публіцистичного проекту «Рік жертв Великого терору». Цю акцію Сергій ініціював і послідовно втілював у життя впродовж 2015–2017 років як спецпроект однієї з міжнародних інформаційних агенцій.

 

Наш колега-літератор цьогоріч у квітні з нагоди 60-річчя НСЖУ удостоєний також грамоти Міністерства оборони України. Він другий рік поспіль делегований спілкою журналістів до складу комітету з присудження Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури і мистецтва, а також у НСЖУ він є заступником голови журі з присудження Премії «Київ» імені Анатолія Москаленка.

 

Влітку 2019-го в столичному видавництві «Український пріоритет» вийшла друком нова збірка публіцистики Сергія Шевченка «Наган-країна».  «Літературна Київщина» пропонує ознайомитися з авторським текстом вступної статті цієї книжки.

 

 

ГОЛОВНИЙ САМОЗАХИСТ УКРАЇНЦІВ


Календар історичних дат нагадав: цьогоріч у грудні – 85-ті роковини з дня смерті українських літераторів Григорія Косинки, Олекси Влизька, Костя Буревія, Івана й Тараса Крушельницьких, Дмитра Фальківського... Цих письменників з когорти національного «розстріляного відродження» покарали як «терористів» у червоній імперії. А саму страту вчинено невдовзі після вбивства в місті на Неві партійного функціонера Кірова...

 

За свідченням Тамари Мороз-Стрілець – дружини Григорія Косинки (прибране ім’я Григорія Стрільця) – її чоловіка розстріляли в Києві, в колишньому Жовтневому палаці. Датою страти вважається 15 (або 17) грудня 1934-го. Але могли розстріляти й на тиждень раніше – на цю думку навело автора-дослідника відкриття в архівних сезамах, що зберігають документи колишніх репресивних органів. В одній зі справ ГПУ–НКВД , які гортав у Центральному державному архіві громадських об’єднань України, зберігся документ, що кидає світло на таємницю страти Олекси Влизька – «односправника» Григорія Косинки. Про унікальну знахідку читайте в книжці «Наган-країна».

 

Збірник публіцистики є спробою перекинути правдивий, з міцним документальним фундаментом, місток у часі – від війни до війни. Наш сучасник-журналіст Леонід Логвиненко, який не раз бував на лінії вогню, влучно сказав у післямові своєї фотопоеми «Танго білих лисиць» (2018): «Здається, слово війна застряло у нас в горлі, й ми ніяк не можемо вимовити його. Кажемо: «Операція…» – антитерористична, об’єднаних сил, але не війна. А коли врешті-решт вичавлюємо з себе це слово, то обов’язково додаємо – «гібридна», щоб надати теперішній війні якоїсь нібито нової якості. А вона, війна, така ж як і сотні років тому, – національно-визвольна. <...>

Або ми, або вони… Звучить жорстоко. Але така правда».

 

Автор «Наган-країни» пропонує поглянути в минуле, що передувало анексії Криму і збройному нападу, який вчинила сусідня країна. Кортить назвати її – «Сатана-країна» (за назвою ракетного комплексу SS-18, що на озброєнні Москви). Отож згадаймо війну, яку вели проти України вожді більшовицької імперії, закривавленої масовими розстрілами людей. Вона не канула в Лету – з’явилася реінкарнована агресивна (ядерна!) Наган-країна, що тероризує і сусідні держави, і весь світ. Не одне десятиліття керована чекістами й духовними нащадками кремлівських «залізних наркомів і тих, що з ними», вона так і не позбулася ординського вождізму…

 

«Певні періоди історії характерні появою «вождів» – зауважив 2018 року Олександр Антонов, правнук високопоставленого московського чекіста, причетного до розстрілів соловецьких в’язнів. – Нинішня ситуація в Росії – яскраве підтвердження цього. І хоч немає зараз зловісних посад, однак набирають сили зловісні вчинки. Запевняю вас, що співробітники органів безпеки, які переслідують росіян за їхні переконання, значною мірою особистості неординарні... Але, на превеликий жаль, вони обрали темний бік, кожний з них із власних, лише їм відомих мотивів. Майже упевнений, що з’явися зараз у Росії аналог оперативного наказу НКВД № 00447, кожний начальник обласного органу безпеки вважав би за честь знищити сотню-другу «політичних ворогів»… Ви так не думаєте? Принаймні рівень пропаганди ненависті до «ворогів народу» й вал повідомлень, що дедалі наростає, про катування, смертельні випадки на допитах, фальсифікації кримінальних справ, завідомо неправосудні судові рішення однозначно показують готовність силового апарату держави за першим же наказом «вождя» розпочати операцію знищення ні в чому не винних людей».

 

А за межами своїх володінь, додамо, Наган-країна зухвало вбивала й убиває по цей час – руками спецслужб, найманців-терористів – руками тих, кого українці влучно називають «іхтамнєт».

 

Черговому загарбникові, що оцарився під рубіновими зірками Наган-країни, заплямованої народовбивством і масовими стратами жертв політичного терору, пам’ять про злочини ленінсько-сталінського режиму – це кістка в горлі. Верховоду держави-агресора нудить від осуду злочинів більшовицьких кровопивць – бо й сам того поля ягода. Навіть більше – «це объект для психіатрів», охарактеризував нинішнього продовжувача справи комуно-нацистських диктаторів Василь Богдан – ветеран зовнішньої розвідки України: «Хто такий Путін? Пахан пітерської шпани… з психологією і світоглядом підполковника КГБ і російського націонал-шовініста. Він всотав у себе те, що відкидала російська інтелігенція, починаючи з XVIII сторіччя, а увібрав увесь негатив, притаманний і романівській Росії, і гітлерівській Німеччині. Як на мене, це реінкарнація Гітлера. Порівняйте, як діяв Гітлер стосовно своїх сусідів. Так само чинить нині Путін. Ще треба додати візантійські особливості, які полюбляли Йосип Віссаріонович і його попередники та послідовники»...

 

…У часи випробувань, які долає нині Україна, слово правди воістину стає зброєю – хрестоматійним мечем на катів. Це зауважив священнослужитель, єпископ Володимир (Черпак) – киянин, учасник багатьох поїздок українців у 1990–2000-х роках до меморіалів жертвам тоталітаризму в Республіці Карелії та на Соловках. Слово правди, спрямоване проти безпам’ятства, конче потрібне Україні нарівні зі зброєю бойовою. Мусимо захищати свій цивілізаційний вибір від зазіхань держави, яку один з її ж громадян влучно назвав Соловками-Light – тобто ототожнив з концтабором полегшеного зразка. У Білокам’яній нове-старе начальство марить «русскім міром» і хоче бачити сусідні народи в такій собі зоні окремого призначення. І не просто марить – воно цинічно зневажає міжнародне право, загарбує чужі землі та намагається дулом автомата заганяти в Соловки-Light. Чинить гірше, ніж у, вибачте, здохлому СЛОНі (рос. – Соловецкий лагерь особого назначения), де колись висіло гасло: «Желєзной рукой загонім чєловєчество к счастію»... Власне, багнети – це те єдине, на чому й може триматися Наган-країна – мілітаризована до зубів і зомбована пропагандою імперія.

 

У другій частині цієї збірки вміщено твори, що розповідають про долі соловецьких політв’язнів – працівників культури, освіти, письменників з українського «розстріляного відродження». У статтях про ГУЛАГ, політичний терор читач більше дізнається про людей, репресованих у ленінсько-сталінські часи. Це важливо знати й пам’ятати, бо ж надто схожим є кривавий почерк луб’янсько-кремлівських катів совєтської доби і катів новітніх – з реанімованої «імперії зла».

 

У 1937-му з волі тогочасних кремлівських дурисвітів такий собі капітан держбезпеки Матвєєв безжально «гасив» світильники розуму – розстрілював аристократів духу в захованому подалі від людських очей глухому закутку карельської землі. А в наш час послідовники тих «гасильників» розмахують смолоскипом війни... Як тут не згадати слова відомого письменника-мислителя Євгена Сверстюка: для українців виховання національної пам’яті є головним самозахистом!

 

І насамкінець – цитата мовою оригіналу з сайту Радіо Свобода – це міркування вже згаданого громадянина сусідньої держави Олександра Антонова: «Россия вернулась в советское прошлое, система исполнения наказаний деградировала в систему концлагерей для политзаключенных, суды используются для политических процессов и узаконивания актов государственного произвола. В этом ужасе «потомки сталинских злодеев» виноваты или ныне живущее поколение россиян с выбранными ими депутатами? Спросите себя об этом…».

 

Народ України в дні найтяжчих випробувань незмінно зберігав і виявляв у своїх творах непохитну віру в світле майбутнє – писав літературний класик. Так і автор, згадуючи минуле, асоціює події давні з новочасними замірами агресора, проводить історичні паралелі, а в підсумку – прагне вселити в душі людей віру в світле майбутнє, у неминучу перемогу Правди над кривдою, Добра над злом. Памятаймо, що після всіх страхіть Наган-країни, після тривалих виснажливих воєн, спрямованих на знищення нашої державності, настав просвітлий час омріяної незалежності України.

 

Місія нинішніх поколінь – у боротьбі з імперською гідрою захистити здобутки нації.

 

На світлинах: Сергій Шевченко (зліва) з головою НСЖУ Сергієм Томіленком; відзнаку вручає голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко.

 

Джерело:  Літературна Київщина