Україна і Японія: рік круглих дат

У відносинах України і Японії 2021 рік насичений круглими датами й важливими подіями. Найпомітніші серед них: 50-річчя встановлення побратимських зв’язків Києва й Кіото (стародавньої столиці Японії); 30-річчя незалежності України; 10-та й 35-та роковини катастроф на АЕС у Фукусімі й Чорнобилі (відповідно 11 березня і 26 квітня)... Цьогоріч є і спортивна подія світового виміру – влітку в Токіо відбудуться Олімпійські ігри. І навіть буде ювілей «на перспективу»: в січні 2022 року відзначатиметься 30-та річниця встановлення дипломатичних відносин між Україною і Японією.

 

Українські дипломати в столиці Країни вранішнього сонця сприяють розвиткові культурних зв’язків між народами і мріють заснувати там український культурний центр. ВБФ «Журналістська ініціатива» на підтримку висловленої ідеї, а також щоб ширше ознайомити читачів з містом-побратимом Києва, публікує спогад президента фонду Людмили Мех про відвідання групою українських журналістів перлин культурної спадщини Японії.

 

    Цікаво, що та поїздка в січні 2019-го стала можливою завдяки розвиткові народної дипломатії, в якій ініціативу виявив наш іноземний партнер – Японський фонд майбутніх поколінь (президент Джунічі Ковака). До речі, у колег попри відомі проблеми, створені пандемією COVID-19, є плани відзначити «атомні» дати, зокрема провести тематичну інформаційну кампанію з широким залученням медіа. Але це буде тема окремої публікації, а поки що – розповідь про візит до Кіото.

 

Місто-побратим української столиці

 

      ...Експрес летів зі швидкістю 200 кілометрів за годину до древньої столиці Японії. Нарешті побачимо місто, про яке багато разів чули вдома – Кіото ж побратим Києва! Був час у дорозі впорядкувати й враження за попередні дні. Прийом у Посольстві України в Токіо був у неробочий день 3 січня 2019-го, а вже наступного ранку… один з основних заходів візиту – поїздка журналістів на «Фукусіму-1». Закрита зона, спецодяг… Тривожно пищить дозиметр, навколо – покинуті будинки й техніка. Відчуття, немов знову повернулася в чорнобильські часи, коли працювала редактором макарівської районної газети й очолювала творче об’єднання газет Київського Полісся… Була в Японії і хвилююча зустріч з переселенцями із зони відчуження – в безпечному, але не такому рідному їм місті Коріяма. Мелодія написаної ними пісні про залишені домівки, яку виконували під акомпанемент гітари, ще довго мимоволі спливала в пам’яті...

 

      А після «чорнобильських» відчуттів ми незабаром познайомилися в Кіото з непересічною творчою особистістю: кореєць з походження режисер Лі в межах Японського проєкту кілька років тому побував в Україні й зробив документальний фільм про Чорнобиль. Його ми переглядали в приватному готелі пана Лі, де й зупинилися на дві доби. Господар також запропонував цікаву культурну програму й навіть був нашим екскурсоводом.

 

    Був останній день незвично тривалих як для Японії (додалися ж субота й неділя) новорічних вихідних. У Кіото в неділю ми знову побачили багато людей біля святилища. У перший тиждень січня Фусімі Інарі – це найбільш відвідуване місце в регіоні Кансай. Щороку тут буває до 2,7 мільйона паломників. І ми теж долучилися до джерел традицій цього працелюбного й гостинного народу.

 

Дорога до храму заповнена людьми, що рухаються в протилежні напрямки. Відтак потрапляємо в «тунель» яскраво-помаранчевих, майже червоних воріт – це торії. Усі вони з написами.

 

– Це дари людей і компаній як вдячність за виконані прохання у зверненнях до божества, – пояснює нам Ковака Джунічі. І додає: зверніть увагу – завтовшки стовбури неоднакові, бо залежать від суми пожертви, але її дату й ім’я благодійника зазначено скрізь. До речі, вартість її в доларовому еквіваленті від 1,5 тисячі до 11 тисяч.

 

Понад 10 тисяч яскравих воріт на тлі не менш яскравої зелені на початку січня – картина незвична. І ось підходимо вже до самого дзіндзя – святилища на честь божества рису, саке, родючості та багатства Інарі. Тутешнє святилище – головне серед подібних 30 тисяч по всій країні. Їх неважко розпізнати серед інших храмів: фігури лисиць вважаються посланцями божества. До речі, цим тваринам у Японії особлива шана: вважається, що завдяки їм поля рису й овочів зачищені від гризунів. А звідси – щедрі врожаї, отож і народ матиме улюблені національні страви та напої. Є багато легенд і міфів про мудрість і хитрість лисиць, їхні статуї шанобливо пов’язують бантами, шарфами та фартухами. Маски лисиць – популярний новорічний сувенір.

 

Помолившись за майбутній добробут, люди омивають руки, умиваються з дерев’яних чаш з довгими ручками, що лежать коло невеликого прямокутного фонтана, й повертають до виходу, знову вступаючи в односторонній тунель з яскравих воріт.

 

  Знайомство з Кіото триває далі в Національному музеї, заснованому 1897 року. Головний виставковий корпус налічує 19 експозиційних залів. Вони відтворюють історію, археологію, мистецтва та ремесла древньої столиці Японії. Це музей державний, а приміщення головного корпусу, головні ворота й касовий будиночок є культурною спадщиною. Всередині корпусу заборонено фото- і відеозйомки, а на території музею є пам’ятники, фонтан, і звичайно ж головні ворота, коло яких відвідувачі із задоволенням фотографуються на згадку.

 

Наступного дня – щаслива нагода оглянути ще одну історичну пам’ятку: палац-резиденцію нідзедзею – замок Ніджьо. Це укріплена резиденція сьогунів роду Токугава. Будівництво її розпочато 1601-го й за рік закінчено, а ще через чверть століття спорудили зовнішню цитадель, яка вже остаточно окреслила територію замку.

 

Від часу заснування в Японії сьогунату 1192 року й до його повалення 1867-го сьогун вважався найвищим військовим посадовцем, головнокомандувачем збройних сил. Як голова самурайського уряду сьогун мав широкі повноваження від імператора, зокрема й на придушення бунтів. Амбіції ж Токугави Ієяку взяли гору: його столичний замок-резиденцію спорудили неподалік від імператорського палацу. Красою і розміром території замок Ніджьо перевершив палац – монументальністю й величчю перший мав уособлювати могутність влади сьогунату (площа резиденції становить майже 275 тисяч квадратних метрів, з них вісім тисяч зайнято будівлями).

 

    Перед очима – справді мальовнича картина: замок, обнесений широким ровом з водою, масивні головні ворота, найцікавіше, що вже на самій території є ще одні (дуже красиві, ніби ажурні) ворота перед розкішним замком. Це – палац другого двору Ніномару. Саме він є центральною спорудою комплексу (займає площу 3300 квадратних метрів) і витриманий у класичному японському стилі. Понад три тисячі зразків настінного розпису, а ще оригінальні експозиції з фігур відтворюють атмосферу нарад сьогуна й урочисті прийоми. Обстановка кабінетного стилю: низенькі продовгуваті столи для переговорів, навколо них – татамі. Особливістю підлоги палацу є її «співучість». Дошки постелено так, що коли на них ступаєш, мелодійне рипіння нагадує спів птаха. Підлогу зроблено саме так з міркувань безпеки – щоб попередити господарів у разі вторгнення до приміщень неочікуваних «гостей».

 

З 1940 року палац відкритий для відвідувачів. Але є умова: вони мають перезутися. У шафи, що зачиняються, ставиш власне взуття, а взуваєш капці, які тут надають, щоб зберегти унікальну підлогу.

 

Підходимо ще до одного палацу – Хонмару. Він значно скромніший від попереднього, але додатково укріплений кам’яною стіною і ровом з водою. Це підтверджує історичні факти: у певні періоди сьогунам було чого остерігатися.

 

З 1994 року замок Ніджьо – у списку Світової спадщини ЮНЕСКО. На території – доглянуті сади, вишневі гаї, дерева японської сливи і, звичайно ж, квіти. А ще неймовірно красиві озера з острівцями, між валунами пробивають собі дорогу невгамовні струмки, створюючи особливу атмосферу. Натхненні цією красою, для якої не існує залежності від пори року, ми не втрималися, щоб не записати відеозвернення до наших друзів в Україні з нагоди Різдва. І над розкішним парком колишньої самурайської резиденції полинула заздалегідь записана в гаджеті мелодія знаної з дитинства української колядки…

 

(Повністю публікацію про культурні перлини Японії вміщено в газеті «Культура і життя»)

 

До речі…

 

Того ж 2019 року, як розповіла другий секретар Посольства, кандидат історичних наук Віолетта Удовік (інтерв’ю газеті «День»), у Японії проведено масштабний культурний захід – «Дні української культури» (нашу державу представлено в чотирьох містах – Токіо, Йокогама, Нагоя та Кіото). У межах «Днів…» провели низку заходів за напрямами мистецтва, музики, народної творчості та індустрії моди. У галузі народного мистецтва вирізняються майстер-класи Петриківки, проведені за участі української народної майстрині Галини Назаренко (організовані в межах міжнародного фестивалю Global Festa Japan 2019 у Токіо), а кульмінацією «Днів…» стало фешн-шоу в українському стилі в фешн-коледжі Bunka Fashion College у столиці Японії. Упродовж трьох днів шоу відвідало приблизно 20 тисяч осіб. На постійній основі посольство проводить також фотовиставки про Україну, лекції, конференції, фестивалі тощо. Підтримуються контакти між спорідненими містами – Одесою та Йокогамою (з 1965 р.) і Києвом та Кіото (з 1971 р.).

 

Згодом через поширення коронавірусу чимало заходів довелося скасувати, проте деякі проєкти провели в режимі онлайн, зокрема віртуальну виставку української художниці Зої Скоропаденко, присвячену 80-річчю великого японського сумоїста українського походження Івана Боришка (або Тайхо Кокі). Посольство також сприяло в проведенні благодійного концерту японської скрипальки Чіє Савада й українського скрипаля Олега Криси на підтримку медичних працівників України і Японії. Спільно з мерією Йокогами відкрили віртуальну виставку з нагоди 55-річчя встановлення побратимських зв’язків між Одесою та Йокогамою. Є й інші цікаві проєкти, які анонсуватиме сайт Посольства України в Японії, яке нині очолює Надзвичайний і Повноважний Посол Укрвїни в Японії Сергій Корсунський.

 

Пресслужба ВБФ «Журналістська ініціатива»

 

Фото Сергія Шевченка