«Японці більше дбають про українських поліщуків, ніж рідна держава…»

Мабуть, недарма в дні аварії на ЧАЕС медики радили багатьом вагітним жінкам з Чорнобильської зони робити аборти. Чимало діток, народжених того страшного року, стали вже дорослими. Але стан їхнього здоров’я далекий від стану, зазвичай притаманного людям квітучого віку. І не лише у 35-річних.

 

  Керівник японського Фонду майбутніх поколінь Джунічі Ковака був вражений, почувши від чотирирічної дівчинки, яка народилася вже на незабрудненій території, що у неї болять ніжки в колінах. Дитина жила з батьками-переселенцями з Народицького району за півсотні кілометрів на південь від Києва, де радіаційний фон навіть у дні аварії був нормальний, і в землі радіонуклідів немає. Це було на початку літа 2012 року.

 

«Усі наші діти хворі…»

 

–Тоді я поїхав на Житомирщину, в село Можари Овруцького району, – розповів на відеопресконференції, присвяченій 35-річчю аварії на ЧАЕС, пан Ковака. – Ми зупинилися біля школи й поцікавилися, як почуваються діти. «Вони всі хворі!» – відповіла завуч. Жінка зібрала близько 20 хлопчиків і дівчаток. «У кого болять ноги?» – запитую малечу. Майже половина підняла руки. «А в кого болять руки? А голова?» Теж майже половина підняла руки. І це в населеному пункті, який лежить приблизно за 125 кілометрів на захід від ЧАЕС!

 

Ми обійшли село, в 20 місцях розмістили вимірювальні прилади на землі, щоб перевірити дозу опромінення. Середня доза становила 0,115 мікрозіверта на годину, тобто приблизно один мілізіверт на рік. Саме стільки, без урахування природного фону й опромінення рентгеном при медичному обстеженні, становить міжнародний норматив. Отже, село можна вважати безпечним. А нам сказали, що всі діти хворі…

 

Тоді ми перейшли до вивчення причин болю. Зі мною зв’язалася 26-річна мешканка села Бігунь, що неподалік Можарів. Вона народилася в рік аварії на ЧАЕС. Розповіла, що відчуває біль у всьому тілі і їй дуже важко жити. Ми організували дівчині поїздку на південь у місцевість, що не постраждала від аварії. Там Наталка 70 днів проходила курс оздоровлення.

 

Повернувшись з півдня, завітала до нашого готелю в Києві. Ми її не впізнали! Широко усміхаючись, квітуча молода жінка мовила: «У мене нічого не болить! На 46-й день біль став відступати. Незабаром я виходжу заміж!» Я зібрав гроші в японських учасників проєкту і вручив Наталі як подарунок, порадивши влаштуватися в місті, не повертатися в село.

 

З тієї осені дев’ять сімей переселенців, які проживали на незабрудненій території в селі Ковалин поблизу Переяслава Київської області і скаржилися на поганий стан здоров’я, стали вживати в їжу продукти з низьким рівнем радіонуклідів. Здоров’я дітей з цих сімей незабаром поліпшилося, зникли больові відчуття. У грудні ми попросили сім’ї зі згаданого села Бігунь на Житомирщині теж зменшити вживання забруднених продуктів. І через кілька місяців теж мали позитивний результат. Біль з’являється, коли вміст радіонуклідів у харчах становить щонайменше 1,1 бекереля на кілограм. Бекерель – одиниця активності радіонукліда.

 

Потім, на початку весни ми вирушили на Харківщину з’ясувати, наскільки має бути знижений рівень забруднення довкілля, щоб у дітей не виникали больові симптоми. Відвідуючи школи й чуючи веселі голоси дітей, ми пересвідчилися, що всі вони здорові.

 

У травні ми надали школам, залученим до Японського проєкту, калійні добрива для внесення в ґрунт на сільських присадибних ділянках. Це ефективний засіб проти накопичення радіоактивних елементів у рослинах на городах і пасовищах. Бо цезій і стронцій за молекулярною формою такі ж, як калій і натрій. Якщо останніх мікроелементів рослині не вистачає в ґрунті, вона всотує радіоактивні.

 

«Норматив забруднення продуктів радіацією потребує перегляду!»

 

– Наукову підтримку здійснював доцент кафедри радіобіології та радіоекології Національного університету біоресурсів і природокористування України Микола Лазарєв. – далі розповідає Джунічі Ковака. – Він став важливим консультантом в оцінці рівнів забруднення харчових продуктів у населених пунктах Народицького й Овруцького районів. Організував дослідження харчових продуктів у сільських школах на вміст радіонуклідів і консультував проведення найбільш ефективних прийомів для зменшення забруднення молока цезієм аж до одного бекереля на кілограм.

 

Об’єднавши понад чотири тисячі небайдужих співвітчизників – представників різних професій – у структуру, яка акумулює доброчинні пожертви, японський фонд видає журнал і реально допомагає багатьом людям не лише у своїй країні після аварії на атомній електростанції «Фукусіма-1», а й жертвам Чорнобиля. Проєкт в Україні розпочали ще в листопаді 2012 року. Спочатку це була волонтерська допомога пана Коваки окремим українським сім’ям з дітьми, постраждалим від катастрофи на ЧАЕС.

 

Спершу працювали з трьома родинами з села Бігунь Овруцького району (одинадцять дорослих і шестеро дітей). Згодом, для порівняння, залучили ще вісім сімей переселенців у Ковалині на Переяславщині Київської області (24 дорослих і 23 дитини). У раціоні цих сімей деякі місцеві продукти (м’ясо, молоко, річкову рибу) замістили екологічно чистими, перевіреними на вміст цезію і стронцію. Рекомендувалося взагалі відмовитися від споживання грибів як найбільших накопичувачів радіоактивних елементів.

 

Далі проєкт розвивався так: багатьом мешканцям забруднених і відносно чистих територій видавали мінеральні добрива. Проведено рекультивацію ґрунтів під випаси худоби, внесено мінеральні добрива на присадибних ділянках жителів сіл Бігунь, Піщаниця, Можари, Радинка, Овсюки, Нові Мартиновичі, Ковалин, Єрківці, Стовп’яги. До проєкту долучили школярів селища міського типу Народичі. Це теж дало добрий ефект. Місцеві продукти – м’ясо, молоко, городина – стали значно чистішими. Люди вдячні японським благодійникам і кажуть, що рідна держава так не піклується про чорнобильців, як роблять це іноземці.

 

Микола Лазарєв і організатор проєкту Джунічі Ковака вважають, що люди позбавляються болів, спричинених внутрішнім впливом радіації, яка пошкоджує м’язові й нервові клітини організму. Дослідник радить не вживати дарів лісу, особливо грибів – найбільших накопичувачів радіоактивних речовин. Серед його висновків з проведеної останніми роками роботи є й такий: і в Україні, і в Японії (після катастрофи на атомній електростанції «Фукусіма-1» чинний стандарт вмісту цезію-137 у харчових продуктах не може захистити здоров’я людини, тож треба знизити міжнародний норматив для харчових продуктів до 1 бекереля на кілограм. З цією пропозицією японці мають намір звернутися до Організації Об’єднаних Націй.

 

В Україні співпрацю з науковцями і японськими друзями кілька років координувала голова жіночої організації «Надія» з села Ковалин Переяславського району Тетяна Андросенко. Вона повідомила, що Японський проєкт сприяв поліпшенню здоров’я майже чотирьох тисяч дорослих і дітей, постраждалих від чорнобильської біди. В унікального проєкту є також інформаційний партнер – Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива», який очолює відома українська журналістка Людмила Мех. Цієї весни вона та її однодумці провели інформаційну кампанію «Здоров’я майбутніх поколінь», присвячену 10-м роковинам атомної аварії на японській АЕС «Фукусіма-1» і 35-м роковинам Чорнобиля.

 

Кампанія завершилася 26 квітня. Однак японські благодійники та їхні українські друзі працюють і далі, розвивають проєкт навіть в у мовах пандемії коронавірусу – збирають пожертви й допомагають людям, потерпілим від радіації.

 

Володимир Шуневич

 

Фото Сергія Шевченка