Такий великий і тісний світ: цікаві несподіванки в Країні вранішнього сонця

  Програма перебування в Японії делегації творчої спілки журналістів України щодня насичена низкою запланованих заходів – офіційних зустрічей, виступів, інтерв’ю. Але час від часу й у ній трапляються несподіванки. Так сталося й цього ранку. На сніданку в готелі Нагасакі за столик до журналістів офіціантка підсадила молодого чоловіка з чорними вусами й акуратною борідкою. Почувши українську мову, він одразу спитав: «Ви українці?» Виявилося, що Денніс (на фото в центрі) разом зі своїм американським колегою в цьому місті у справах, а живе в Хіросімі.

 

– А в якому саме районі живете? – поцікавилася вже наша перекладачка Ірина, яка 28 років тому виїхала з АР Крим до Японії. Кримчанка після того, як у лютому 2022-го кремлівський режим розв’язав повномасштабну війну проти України, забрала до себе з окупованої території ще й 82-річну матір.

 

У розмові з’ясувалося, що в Хіросімі в Денніса й Ірини є спільна знайома, яка недавно також переїхала до Японії. Щира усмішка нашого співрозмовника, батьки якого живуть у штаті Нью-Джерсі (США), налаштувала всіх на дальше активне спілкування. Денніс виявився ще й однолітком Ірининої доньки. Він сказав, що його дідусь був родом з Тернопільщини, але в Другій світовій війні загинув, а бабуся Марія Шевченко жила в Білій Церкві на Київщині. Тепер уже не приховував емоцій секретар НСЖУ Сергій Шевченко. Він же не лише однофамілець із Деннісовою бабусею-білоцерківкою, а й три роки працював саме в білоцерківській міськрайонній газеті, коли здобув фах журналіста в Шевченковому університеті!

 

  У тому, що життєві шляхи часом зводять людей, споріднених духом, ми переконувалися не раз і не двічі (це трапляється навіть попри істотну різницю в мові, віці чи менталітеті). А тут, у Японії, в час російсько-української війни впадає в око ще й бажання незнайомих людей просто зробити українцям приємність, підтримати, допомогти їм, якщо вони того потребують. У місті Фукуока ми познайомилися з представником товариства медичної допомоги Чорнобилю. Кавахара Хідеюкі й досі шкодує, що заздалегідь спланована поїздка до села Народичі на Житомирщині 2020 року зірвалася через пандемію коронавірусу. Побачивши, що в українських журналістів немає при собі візитних карток, японець тут же запропонував швиденько їх виготовити й наступного ж дня вручив. Отож на всіх зустрічах тепер користуємось новими картками (записи в них – японською й англійською мовами) замість тих, які після евакуації залишилися в київській квартирі. І тепер щоразу, коли тиснемо руку панові Хідеюкі, вдячно кажемо новому другові: «Арігато!»

 

  А ось іще один приклад зворушливої уваги до гостей-журналістів – цього разу в місті Нагасакі.

 

Представниця корпорації GREEN COOP передала нам подарунок від своєї 90-річної матері. Ми були приємно вражені: це художні мініатюри, виконані в традиційному японському стилі з авторським підписом. Так і в Україні народні майстрині й умільці, приміром, передають своє світобачення через твори мистецтва, виконані в стилі петриківського розпису, а потім дарують гостям та друзям.

 

Ось такими простими речами люди роблять приємність іншим, від чого світ стає лише кращим.

 

    Наприкінці перебування делегації НСЖУ в дивовижно красивому місті Нагасакі працівники GREEN COOP організували в орендованій просторій залі спілкування з гостями персоналу своєї корпорації, представників місцевих ЗМІ та жителів міста. Дві години пролетіли, здалося, як мить, а далі будуть уже нові зустрічі – у місті Кумамото. До речі, саме так (Кумамото!) відрекомендувався нам і японець, який останнім серед медійників спілкувався цього дня з українськими колегами. Це без жартів – кияни лише руками розвели: «Дивина та й годі! Ми ж завтра будемо в Кумамото!»

 

Людмила Мех

 

Фото Сергія Шевченка