Початок весни 2022 року. Спливав перший тиждень обстрілів і масованої ворожої навали на Київ... На сторінці Романа Коваля у фейсбуці тоді з’явився свіжий допис, якого я не міг бачити – про втрату в ніч проти 2 березня трьох бійців рівненської добровольчої групи. Серед полеглих оборонців Києва був... Сергій Пущенко. Відомий художник, член спілки журналістів, який багато років жив і творив у Харкові.

 

«Ми мусимо помститися за них! Друже ХУДОЖНИК, ми здобудемо для ТЕБЕ Україну!!! Спочивай з Богом, патріоте!!!» (цей коментар залишив Микола Андрійчук). «Друже Маестро! Ти був справжнім громадянином України!!! Козаче, спочивай з миром! Ми за тебе помстимось!» (Сергій Стукалов). «Боляче до нестями, вони поповнюють Військо Господнє і хай заступляться за нас. Слава Героям!» (Валентина Олефіренко)...

 

Звістка про загибель Сергія прилетіла мені лише наступного ранку – від Василя Богдана. Він ветеран зовнішньої розвідки, нині публіцист і експерт з питань безпеки, бригадний генерал у відставці. Читаю текст короткого листа, що надійшов йому вайбером: «Пане Василю, доброго ранку! Це Наталія, дружина Сергія Пущенка. Вчора вночі Сергій загинув у бою з ДРГ під Васильковом. Його мають поховати в Рівному».

 

Серце завмерло...

 

Не міг повірити, що непоправне сталося з моїм тезком, бойовим побратимом вояків-добровольців. Він писав портрети хлопців, які на війні били рашистів. Але ж... Де зараз Харків, де Васильків і чому Рівне?

 

Опівдні 3 березня з’явилася новина Укрінформу з посиланням на Олену Живко, голову ВГО «Об’єднання добровольців». Національне інформаційне агентство сповістило про загибель митця. Але не згадало ще двох бійців з Рівного, полеглих тієї ночі: «У бою під Васильковом на Київщині загинув рівненчанин (тут, на жаль, похибка, він жив і творив у Харкові, – авт.) Сергій Пущенко – відомий портретист, графік і живописець, автор «Фронтового кобзаря», волонтер і доброволець»...

 

Згодом подробиці того фатального бою стануть відомі. Їх розповість для Радіо Свобода побратим Сергія з позивним «Фартовий».

 

…Сім’я художника виїхала з Харкова 24 лютого. На Тернопільщині митець залишив у друзів дружину з дітьми, а сам дістався до Рівного, звідки потім вирушив з добровольцями «Правого сектора» обороняти столицю. До Василькова відправили групу з чотирьох осіб, згадував влітку 2022 року боєць «Фартовий». У місті, в будинку військової адміністрації, була ворожа диверсійно-розвідувальна група. Приблизно о 22 годині зав’язався бій – дуже важкий і довгий. «Це була тяжка ніч. Нам потрібно було зайняти свої позиції, – сказав доброволець. – Сергій залишився в коридорі, дав нам змогу й час зайняти ці позиції. На жаль, ворожа куля поцілила в нього. Своїм життям він... врятував мене й бійців тероборони, які там були. Ми зайняли позиції, щоб захистити близько 300 цивільних осіб, які були в укритті адмінбудівлі. Російська ДРГ мала багато гранат. Ми ліквідували групу. Яка була їхня мета? Можливо, підірвати будівлю й потім вину перекинути на українських воїнів, а може, взяти в полон людей і маніпулювати владою Василькова. Сергій загинув героїчно»...

 

«Музейне» знайомство

 

...Ми вперше зустрілися з Сергієм у жовтні 2017-го в Києві. Знайомству сприяла моя робота в Національній спілці журналістів України. Наближалося свято Покрови. До Сергія Томіленка, голови НСЖУ, тоді звернулися листом харківські колеги з проханням підтримати й привітати їхнього краянина Сергія Пущенка. Він у столиці мав зробити виставку своїх картин і презентувати друковане видання «Портрети добровольців на війні». Я почитав біографію Сергія в Інтернеті, після чого написав голові спілки: «Цього митця, вважаю, треба відзначити. Перша виставка портретів новітнього козацтва України планується 14 жовтня, на Покрову, в Національному музеї літератури України. Художник мріє, щоб експозицію відвідали фронтові побратими, герої його картин, волонтери»... Голова НСЖУ відповів: «Пропоную – зробіть повноцінний текст анонсу (для сайту спілки і ЗМІ, – авт.). А нагороду – зробимо йому почесну грамоту, плюс «Фронтовий альбом» Олександра Клименка!»

 

Побувавши на презентації в день свята, я був вражений силою таланту і магнетизмом особистості майстра, в якому душею одразу відчув однодумця. Тож незабаром дав на сайт МІА «Вектор ньюз» ілюстровану публікацію «Пензлем і пером воює за Україну Сергій Пущенко – друг Художник (ФОТО)» – про експоновану в музеї виставку творів унікального мистецького проєкту. Здивував вимір подвижницької праці живописця. Упродовж майже двох років Сергій створив понад 100 полотен. Писав їх на базі 5-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Самих лише портретів з натури мав у доробку 56 – олійними фарбами на полотні. І ще 54 – графічними матеріалами на папері й картоні. На зворотах портретів бійці залишили автографи – свої побажання, заклики, думки про життя й боротьбу за Україну. На виставці була також низка етюдів з оборонних позицій.

 

    На відкриття експозиції друг Художник (так його називають побратими) прийшов у військовому однострої з відзнаками на грудях: церковна нагорода «За жертовність і любов до України», знак «Бойовий волонтер України» та інші. Вступне слово виголосила директорка музею Галина Сорока. Сергій подарував музеєві кілька своїх оригінальних творів – про бойовий шлях оборонців України і про Євромайдан (в останній роботі, крім звичайних фарб, митець використовував попіл зі згарищ і багать, що палали на барикадах у середмісті Києва).

 

      Поміж промовців і присутніх у залі відвідувачів були герої, чиї обличчя впізнаєш у галереї портретів. Це начальницького складу кремезний Максим Швець (друг Покутяка) – він брав слово. Автографи побратимів збирав у книжку-альбом «кіборг» і творча людина Юрій Заблоцький. А ще привертали увагу колоритні постаті зі старшого покоління: сивовусий, не по роках підтягнутий друг Тихон і його ровесник – 77-річний друг Дід. До них з пошаною й цікавістю горнулася молодь. Запам’яталося й палке вітальне слово народної артистки України Ади Роговцевої. Вона знайома з багатьма учасниками бойових дій. А вела програму того вечора її донька, заслужена діячка мистецтв України Катерина Степанкова. Її вшанували нарівні з героями-добровольцями відзнакою в переддень всенародних свят.

 

На відкритті виставки як секретар творчої спілки я виконав приємне доручення керівництва НСЖУ – вручив другові Художнику відзнаку й подарунок. Митця вшановано почесною грамотою НСЖУ (на ділі – найвищою спілчанською відзнакою на той час) за високу професійну майстерність, мужність та з нагоди Дня захисника України.

 

    У кулуарах виставки кілька людей у військовій формі й дехто з колег-журналістів не без гордості засвідчили свою приналежність до творчої спілки. Приміром, Іван Сута подарував мені видану на Галичині збірку власних статей, підписавши її «...з повагою і вірою в неминучу перемогу». Міцно потиснув руку озброєний професійною фотокамерою харків’янин Леонід Логвиненко, автор книжки «Місячна соната війни» – переможець у конкурсі НСЖУ в номінації «Журналіст року». Це представники, образно кажучи, «мистецької сотні», чільне місце в якій, поза сумнівом, належить таким особистостям, як автор портретів добровольців.

 

Сергієві Пущенку було тоді 57 років. Перші фахові знання він здобув, навчаючись у художньому училищі в місті, що нині має назву Дніпро. Закінчив у Львові Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова (тепер Українська академія друкарства). Основна спеціальність – художник-графік. Працював у Харкові у видавництві «Прапор» художнім редактором, оформлював книжки. Ідея писати портрети вояків-добровольців прийшла на Січеславщині (саме з цієї землі козацької слави, з села Володимирівка в Межівському районі родом і сам художник, відомий серією жанрових картин на тему «Козацькому роду нема переводу»).

 

Як розповів митець, він приїхав у розташування батальйону навесні 2015-го й там «прописався». Почав працювати з мольбертом у дворі інформаційного будинку, до чого згодом звикли бійці й командири. Відтак зібрав низку своїх творів у книжку-альбом «Портрети добровольців на війні». Мріяв забезпечити виданням усіх бійців батальйону. Казав, що співпрацюватиме з меценатами – і в Україні, і поза її межами – щоб увічнити подвиг оборонців України. Самі ж добровольці назвали виставку в Києві «гідним поваги й захоплення звітом друга Художника про вагомий внесок у майбутню перемогу».

 

«Сергій Пущенко – людина не тільки слова, а й дії, – написав про митця сайт sectorpravdy.com, – він наполегливо й спокійно втілює свої проєкти і ніколи не відступає. Ми віримо, що портрети наших бойових побратимів ще помандрують світом, і їх побачать у найдальших куточках, всюди, де чутно українську мову і палають любов’ю душі українців. А згодом вони стануть окрасою музеїв та розповідатимуть прийдешнім поколінням про їхніх звитяжних предків».

 

Рекорд друга Тихона

 

Сергій Пущенко не раз бував у творчій спілці на Хрещатику, коли мав справи в Києві. Ділився планами, запрошував на заходи, які готував сам, або до яких долучався. А коли він телефонував, то міг і годину, і більше говорити зі співрозмовником, якщо той слухав. Не знаю і ніколи не питав у Сергія, чи він працював пензлем під час таких тривалих розмов. Але сам я інколи міг робити одразу дві справи, щоб вислухати митця.

 

Пам’ятаю, з легкої руки друга Художника цікава подія відбулася в Національному музеї історії України, де 77-річного Бориса Антоновича Мельника (позивний «Тихон») вписали в Книгу рекордів України як найстарішого воїна-добровольця. У церемонії вшанування рекордсмена взяв участь Андрій Гергерт, відомий за псевдонімом Червень – заступник командира Української добровольчої армії (Андрія Валерійовича, батька чотирьох дітей, у серпні 2020-го, на жаль, здолає онкологічна хвороба; поховають військовика у Львові на Личаківському цвинтарі)...

 

А в Києві в жовтні 2018-го урочисте дійство ініціатор-художник «розгорнув» на тлі серії своїх мистецьких робіт. З нагоди вшанування бойового побратима Сергій виставив картини, що розповідають, зокрема, про народження й перші сім днів життя козака Івана Сірка (власне, це ілюстрації легенд про видатного воїна). Леонід Логвиненко так описав виставку: «На першому в ряду полотні намальований малий Іван з козацьким чубом на голові та пиріжком у руках, з якого хлопчик відкушує чималий шмат. За легендою майбутній кошовий-характерник народився з зубами і, щойно з’явившись на світ, вхопив зі столу пиріжка та почав його гризти. Бабця-пупорізка і всі, хто був у хаті, зробили висновок: цей Івась, коли виросте, гризтиме ворогів України. Те ж, що в нього чуб на голові, означає, що з оселедцем він доживе до своїх останніх днів і не складе голови в кривавих січах».

 

«Друг Тихон – це наш сучасний Сірко, – сказав Сергій Пущенко про Бориса Мельника, – бо навіть у 77 років він і далі гризе ворогів України». На війну цей літній доброволець, обстріляний ще на Євромайдані, пішов услід за синами Устимом і Данилом. Ті воювали в батальйоні «Донбас» і мало не загинули в оточенні поблизу Іловайська. Батько вдома спитав їх, чому не пішли до командирів, не наполягли залишити Іловайськ раніше, ніж ворог оточить наше військо… «Батьку, ти там не був, то хіба можеш зрозуміти, як там було насправді», – відповіли сини. Ці слова запали глибоко в Тихонове серце, так зачепили його, що він вирішив піти на війну, аби дізнатися «як там насправді» (розмову батька з синами й подальші пригоди «сучасного Сірка» описав у фотозвіті з події харків’янин Леонід Логвиненко).

 

Уперше на передову Тихон потрапив перед Водохрещем без дозволу командування. Волонтер Роман Коваль віз допомогу добровольцям у Піски й узяв його з собою. Комбат хотів відправити старого в тил, але через ворожі обстріли позицій цього не зробили – так і залишився друг Тихон воювати. Спочатку в Пісках, потім у Старогнатівці, у складі першої штурмової роти, якою командував легендарний «Да Вінчі» (Дмитро Коцюбайло). До слова, цей молодий воїн-доброволець у листопаді 2021 року стане Героєм України, а 7 березня 2023-го загине в бою за Бахмут на Донеччині... Відзнака Президента України «Хрест бойових заслуг» – посмертна шана молодшому лейтенантові, якого поховають у Києві на Аскольдовій могилі.

 

...Утретє Борис Мельник опинився на передовій в Авдіївці. Разом із саперами Покутяки, рвав бетон промзони, аби підрозділ міг там закріпитися й вистояти. До речі, зброя Тихона – не лише автомат, а й бандура. «Коли увечері на позиції збиралися хлопці, Тихон грав на бандурі, підносив дух воїнів, – згадував Роман Коваль, – він знає дуже багато народних пісень». «У мене одна мрія і бажання, – сказав на урочистій події в Києві рекордсмен-вояк Борис Мельник, – аби скоріше ця війна закінчилася, ще до того, як мене не стане. Хочу дожити до перемоги».

 

Лавреат і громадянин

 

Ще в червні 2018-го я підготував подання й характеристику від Національної спілки журналістів з пропозицією висунути кандидатуру Сергія Пущенка, переможця в творчому конкурсі НСЖУ, на здобуття Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва.

 

Основні здобутки номінанта описав так: автор унікальної мистецької серії «Портрети добровольців на війні» (113 малярських полотен, об’єднаних в єдиний проєкт). Однойменні художні виставки провів у різних регіонах України: лише з жовтня 2017 по квітень 2018 року відбулося вісім персональних виставок живопису й графіки відповідної тематики: в Києві (Національний музей літератури України, 8280 відвідувачів), Івано-Франківську (виставкова зала обласної організації НСХУ), Тернополі (галерея обласної організації НСХУ), Львові (Культурно-мистецький центр «Львівський палац мистецтв»), Рівному (обласний краєзнавчий музей, виставку відвідали 2030 осіб), Черкасах (обласний художній музей), а також у травні 2018-го – виставка в кулуарах Верховної Ради України.

 

Підготовлене майстром пензля друковане видання репрезентує мистецьку серію, спрямовану на підтримку заходів відсічі і стримування збройної агресії. Книжка-альбом містить 106 портретів воїнів, написаних з натури з травня 2015 по квітень 2017 року. До книжки увійшли також 13 колажів і 67 авторських документальних світлин, що розповідають про життя й боротьбу українського добровольчого батальйону». Зроблене Сергієм Пущенком (виставки і книжка) – потужний мистецький проєкт, який, відповідно до мети конкурсу, спрямований на утвердження високих гуманістичних, державотворчих ідеалів, формування у військовослужбовців і молоді національної самосвідомості, гідності, духовності та культури, почуття патріотизму, вірності військовим традиціям Українського народу. Як член комітету з присудження премії я не мав жодного сумніву: творчий доробок Сергія буде в номінації поза конкуренцією, що й підтвердилося згодом під час голосування.

 

Міністр оборони України Степан Полторак 5 грудня в Києві на урочистостях з нагоди Дня Збройних Сил України вручав нагороди військовослужбовцям. Там же одержали заслужені відзнаки – дипломи й сертифікати – лавреати премії.

 

Якось я поцікавився в Сергія, чому він не вступив до творчої спілки художників. Він лише махнув рукою, а згодом надіслав мені повідомлення про відкриття в генконсульстві московії в Харкові виставки мистецьких творів місцевого художника Віктора Ковтуна (то був березень 2021 року). Лаконічний коментар Пущенка був у його стилі: «Немає слів. Самі матюки...». І додав: «Контужені». Наступного дня «Об’єднання добровольців» оприлюднило заяву, з якої громадянська позиція митця та його обурення стали більш ніж зрозумілі.

 

У той час, коли українська держава покалічена й розграбована олігархами, коли п’ята колона чинить безлад у владі й суспільстві, на сьомому році російсько-української війни у місті Харкові, в генеральному консульстві російської федерації напередодні Дня добровольця народний художник України, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор Харківської державної академії дизайну і мистецтв, голова Харківської організації Національної спілки художників України Віктор Ковтун відкрив свою виставку мистецьких творів, про що повідомлено на інформаційному ресурсі консульства. «Прохання нашу заяву вважати зверненням до очільників влади всіх рівнів, – написали добровольці. – Вважаємо, що необхідно звернути увагу на вищезгаданого художника, що співпрацює з офіційними структурами держави-окупанта. Просимо розглянути питання про відсторонення такого митця від впливу на студентську спільноту, а також розглянути пропозицію позбавлення звання народного художника України. Його вчинки кваліфікуємо як дії колаборанта й пособника окупантів. У той же час нам невідомо про виставки не тільки харківської обласної організації спілки художників України до Дня захисника України, Дня добровольця та Дня Збройних сил України, а й інших обласних організацій. За сім років війни ми також не побачили чіткої громадянської державницької позиції художницьких організацій, які здатні засобами мистецтва відстоювати інтереси суспільства та держави... На жаль, тільки окремі митці спромоглися на подібне, а дехто з художників на війні навіть очолює бойові підрозділи. І в той же час нам відомо, що обласні організації художників постійно проводять щорічні виставки до дня 8 Березня, 1 травня, до 8 та 9 травня... Митці! Робіть висновки! Дайте відповідь на запитання: «Хто ви і з ким ви?» Чи потрібні ви з такою позицією країні, яка воює за свободу і незалежність? Міністерство культури! Ви взагалі моніторите культурний простір держави під час війни? Як відомо, ворог не втомлюється засобами своєї пропаганди і культури руйнувати український світ, українську державу. Відродження великих народів і держав завжди починалося з культури!»

 

P. S. Минув час і в хроніці культурного життя України у грудні 2022-го я прочитаю, хто з художників саме того року, якого загинув Сергій Пущенко, здобув Премію імені Богдана Хмельницького за найкраще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва. Виявляється, лавреатом став «художник В. Ковтун за цикл портретів героїв-військовослужбовців та волонтерів АТО/ООС та серію картин «Харківські хроніки» (номінація «Твори образотворчого мистецтва»)». Митців-переможців привітав і вручив їм дипломи міністр оборони України Олексій Резніков.

 

«Фронтовий кобзар»

 

  ...Повернімося в 2020 рік, коли в Харкові побачило світ небачене досі видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Оформлення літературної новинки виконав сам автор ідеї – Сергій Пущенко. У книжці майже 800 сторінок. Її корінець у чорно-білих тонах, завширшки ні багато ні мало шість сантиметрів. Там легко помістилися і назва видання з іменем поета, і портрет Великого Кобзаря, і його підпис-автограф, і силуети вояків на бронетехніці, і навіть… упоперек корінця – чотири рядки Тарасової строфи, пам’ятної ще зі школи, «І на оновленій землі врага не буде, супостата…».

 

Стильно оформлена обкладинка впадає в око. Проте головна цікавинка книжки в іншому. «У цьому виданні гармонійно поєдналися сила слова Великого Кобзаря з яскраво втіленою в художньому оформленні духовною величчю захисників Вітчизни», – читаємо в анотації викристалізувану думку Романа Коваля. І з ним погоджуєшся на всі сто, погортавши сторінки вагомого фоліанта. Крім поетичних творів класика української літератури, видання містить оригінальні мистецькі фотоілюстрації – десятки колажів на теми російсько-української війни, яку в книжці названо «Вітчизняною національно-визвольною війною з російськими окупантами». І найголовніше: повна назва літературно-художнього твору містить суттєве уточнення, зазначене в дужках («Фронтовий кобзар») – за найменуванням творчого проєкту Пущенка.

 

  «На війні сила слова українського генія Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, звучить по-особливому, стократністю вибуху небаченої зброї», – так образно висловився у вступній статті майстер слова й пензля. Зображення Тараса Шевченка художник мав змогу особисто бачити в зоні відсічі й стримування збройної агресії – на броні військової техніки, на позиціях та в буденному житті воїнів. Кобзаря малювали в екіпіруванні сучасного лицаря – в шоломі, бронежилеті й зі зброєю в руках із написами «Слава Україні!», «Батько нації» та просто «Кобзар». «А в Українській добровольчій армії, що утворилася з Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», Тарас Шевченко постав у обладунках воїна-добровольця, над шоломом якого засяяв німб святого», – написав митець, чиї бойові побратими, читачі поезії Кобзаря, в окопах і під час рейдів «надихалися левиною силою жертовно боронити Батьківщину».

 

Загалом 46 мистецьких робіт Сергія Пущенка ілюструють у цій книжці давні й сьогочасні важкі й звитяжні роки історії України, показують силу й незламність духу нескореної нації. У колажах художник використав, зокрема, світлини з власного фотоархіву (події Революції гідності, бої на Східній Україні), а також знімки, які зробили на передовій кореспонденти, військовики, бійці добробатів. Упізнаємо на колажах і фрагменти відомих творів Кобзаря-художника, і бачимо роботи самого Пущенка з його малярської серії «Козацькому роду – нема переводу!»; це розсипи перлів образотворчих задумів, ідей, спостережень і вражень митця, пізнавати які – справжнє естетичне задоволення.

 

Оригінальне видання мало невеликий тираж, утім, міркував оптиміст Пущенко, важливий уже сам факт втілення в життя творчого проєкту «Фронтового кобзаря» – навіть якщо побачили світ лише лічені книжки.

 

Художник – учасник Революції гідності та відбиття збройної агресії проти України – презентував унікальну книжку й виставку фотоколажів до неї в Національному музеї літератури України. Загалом колажів понад 60, але до видання увійшли три чверті робіт, які майстер створював з 2015 року. «У цих колажах залишилися й ті люди, які віддали життя за свою країну», – наголосив на презентації Сергій Пущенко. Книжку він видав у харківському видавництві «Майдан» і підготував її у співпраці зі вченими Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

 

  Відрекомендувала художника директорка музею. Галина Сорока сказала, що це велика творча удача Сергія Пущенка. У «Фронтовому кобзарі» її вразило, наскільки ця книжка органічною поєднана з ілюстраціями – такими незвичайними, сучасними, в них так само стільки емоцій, стільки любові, болю, ніжності, боротьби, всього того, що є суть Шевченкового «Кобзаря». «Сучасні герої перейшли на сторінки книги й увійшли в історію. І це вже документ історії. Ми маємо унікальне видання, яке, безперечно, є культурне явище», – наголосила Галина Сорока.

 

Автора проєкту привітав заступник міністра у справах ветеранів Олександр Терещенко. «Кобзар» допомагає нам пам’ятати своє коріння, своїх героїв, тих людей, які плекали надію на незалежність, він додає нам сил, щоб відстоювати свою країну і передати її нашим дітям, сказав заступник міністра.

 

    Багатьох присутніх зворушив проникливий виступ на презентації директора Інституту української мови НАН України Павла Гриценка, який сердечно подякував митцеві за його подвижництво: «Ви створили унікальну, виважену за задумом, естетичну, продуману в усіх деталях працю. Ці портрети – світлі. Це люди, пройняті національною ідеєю, відданістю своїй державі, своєму народові... Тут зафіксовано чимало постатей учасників наших високих і водночас трагічних подій».

 

На презентацію завітали добробатівці Роман Коваль та Борис Мельник. Ветеран, якому на той час було майже 80 років (з них п’ять він провів на російсько-українській війні), поділився враженнями про мистецький проєкт. І як бандурист друг Тихон виконав старовинні козацькі пісні.

 

    На обкладинці автор оформлення «Фронтового кобзаря» вмістив світлину воїна з українським автоматом на тлі прапора, а на одному з розворотів – портрет Тараса Шевченка в обладунках вояка-добровольця. У кобзаріані (і вітчизняній, і світовій) такого мистецького твору точно ще не було. Автор проєкту висловив щиру вдячність Інститутові літератури НАН України за наданий для друку текст Шевченкового «Кобзаря».

 

Грошові пожертви для виготовлення перших примірників цього книжкового раритету надійшли, звісна річ, від небайдужих шанувальників і патріотів, яких автор літературно-художнього проєкту скромно називає достойниками Української справи.

 

Сергій Пущенко поєднав поезію Кобзаря з документалізованим сьогоденням – героїчною боротьбою української нації проти рашистських окупантів. Художник презентував своє дітище в Києві в межах святкування 207-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка. Це було в березні 2021-го – за рік до загибелі митця. Він прийняв свій останній бій в обладунках оборонця столиці, зі зброєю в руках...

 

Світла пам’ять

 

У День свята захисників і захисниць України 2022 року працівники Харківського художнього музею вшанували героїв – і тих, що на передовій, і тих, хто віддав своє життя в боротьбі з окупантами. На своєму сайті музейники повідомили про Сергія: народився 28 червня 1960 року, закінчив школу в рідному селі Володимирівка – в тій області над Дніпром, яку пропонують назвати Січеславською. Працював як живописець, дизайнер, ілюстратор... У мистецтві часто експериментував. Діапазон живопису мав широкий – від декоративного до класики реалізму. Створював серії робіт, з-поміж них найбільша – про козацтво (це сотні картин).

 

Історія запорожців – лейтмотив його творчості впродовж багатьох років. Художник показав себе як оригінальний баталіст, знавець звичаїв і побуту козаків. У творах відчутний «народний струмінь, що яскраво виявляється у його любові до легенди, вигадки, фантазії», зазначають знавці мистецтва. До серії належить і казковий семиптих з авторськими легендами про Івана Сірка. Сюжетні полотна історичної тематики ставали водночас ілюстраціями до друкованих видань – книжок і часописів. Писав також портрети, шаржі, що давали змогу глибше розкривати образ. Особливе місце у творчості посідали етюди й пейзажний живопис: це були водночас і праця, і релакс.

 

Як графік Сергій Пущенко використовував різні матеріали. Робив різцеві гравюри й виконані в техніці ґратографії, літографії, сухої голки. Серія з шести десятків творів «Світ і гра…» – це унікальна праця не лише в темі й професійному виконанні офортів, а й у розробленій власній системі ритування та отримання оригіналу високим друком. Талант рисувальника й ілюстратора виявився також у художньому оформленні медичних посібників. Митець тривалий час співпрацював з Інститутом загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України в Харкові – зробив дизайн видань з технологій хірургічного лікування. До 13 книжок цієї серії увійшли понад 1100 авторських малюнків анатомії людини, техніки оперативних втручань та різноманітних схем алгоритмів лікування.

 

Сергій, написавши серію портретів воїнів-добровольців, про свою працю сказав: «Це пам’ятник усьому добробату, що є в Україні». Художник і сам став одним з них, тренувався стріляти з міномета, про що написала, зокрема, журналістка Віолетта Кіртока (щоправда, Сергій якось сказав мені, що особисто про нього ліпше писати лише як про митця).

 

У розмові з кореспонденткою газети «Факты и комментарии» в грудні 2015-го Пущенко розповів, що познайомився з добробатівцями навесні того року поблизу свого рідного села. Побував у їхньому штабі, поспілкувався й запропонував написати портрети декого з них. «Ще під час Майдану в мене була ідея зробити десять метрових полотен мітингувальників, – поділився спогадом художник. – Але не вдалося втілити це в життя. А тут зрозумів – треба зобразити добровольців. Зробивши десять перших портретів, не зміг зупинитися. Погляньте, які обличчя в бійців, скільки мужності в очах... Працюю просто тут, у таборі батальйону... Унікальні люди».

 

Дуже важливо зафіксувати справжніх патріотів нашої країни, ладних загинути за Україну, казав митець. Він не одразу зізнався, що й сам записався до батальйону. «Коли був молодий, займався спортом, бігав щодня по п’ять кілометрів, – розповів журналістці. – Але лікарі виявили в мене шуми в серці й бігати заборонили. Захопився карате. Тож фізично я був підготовлений. І закидати в міномет 16-кілограмовий снаряд для мене зовсім не складно. Отож тепер я, можна сказати, також «правосек». Навернули мене до своєї віри».

 

Останніми роками рівнобіжно з іншими проєктами тривала робота над «Фронтовим кобзарем». Його на тлі виставки книжкових розворотів митець презентував у Львові, Чернігові, Херсоні, Городку на Львівщині та в столиці.

 

Твори Пущенка є в численних приватних колекціях і музеях України. Серед них Гуляйпільський краєзнавчий музей, Музей історії запорозького козацтва (острів Хортиця, Запоріжжя), Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» (Батурин), Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила» (Мелітополь, 23 олійних полотна з серії «Художник і час»), Рівненський обласний краєзнавчий музей, Черкаський обласний художній музей, Національний музей літератури України (Київ), Національний музей історії України (Київ).

 

Певно, художник щось передчував у жовтні 2021-го, бо тоді «хтось невідомий» додав до вікіпедійної статті про Сергія Миколайовича Пущенка важливі біографічні уточнення: він автор понад 900 картин, член Харківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, член ГО «Спадщина» та «Об’єднання добровольців».

«Україна понад усе!» – цей девіз для митця був сповнений справжнього, непоказного почуття любові до Батьківщини. На початку повномасштабного ворожого вторгнення в лютому 2022 року художник знову пішов на війну.

 

Добровольцем.

 

Востаннє...

 

За поданням Національної спілки журналістів України Указом Президента України від 6 червня 2022 року Сергія Пущенка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

Поховали художника, як і двох його бойових побратимів, у Рівному. У цьому місті живе й працює заслужений журналіст України Володимир Ісаєв, мій однокурсник. Я познайомив його з автором «Портретів добровольців на війні» під час фестивалю на Прикарпатті «Буковель Натхнення» (2018). Сергій був би чудовим співрозмовником у радіопроєкті мого друга й колеги «Унікальна людина». Але не судилося...

 

Після повномасштабного вторгнення рашистів до України всі картини Сергія Пущенка вдалося врятувати: вони зберігалися в Харкові на підприємстві знайомого його сім’ї. На початку літа вдова Наталія перевезла твори в більш безпечне місце. Частину робіт передала на зберігання в Будинок офіцерів у Львові. «Наразі помешкання Пущенків у Харкові вціліло, але внаслідок прильоту ворожої ракети повилітали вікна» (про це повідомило Радіо Свобода в серпні 2022 року).

 

...Насамкінець – ще один штрих до образу героя. Сергій після проведених виставок якось завітав до офісу НСЖУ. На знак поваги й щирої вдячності за підтримку творчих ідей він подарував дві свої роботи – харківські пейзажі. Першу особисто вручив авторові цього спогаду, а другу передав для творчої спілки. Його картину можна побачити, завітавши до кабінету голови НСЖУ на Хрещатику. У січні 2019 року наш колега-лавреат став заслуженим діячем мистецтв України. А орден, яким нагороджений з нагоди Дня журналіста, засвідчив мужність, самовідданість та вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики й інформаційної сфери – це посмертна шана майстрові пензля й героєві, який любив журналістику.

 

Світла пам’ять тобі, Друже Художнику.

 

Сергій Шевченко

 

Фото автора

 

23.02.2024