Культура мови: мандруймо до країни слова

УДК 070.23(477.64) : 811.161.2(07)

Алла Кобинець, головний редактор газети

«Запорізька правда»,

кандидат філологічних наук

(м. Запоріжжя)

 

 

«Практика проведення мовних уроків «Щоб не забулась рідна мова, мандруємо в країну слова» на сторінках обласної газети «Запорізька правда»

 

У публікації йдеться про досвід виховання у читачів обласної газети мовної культури. У цьому напрямі «Запорізька правда» працює давно. Вона не лише пропагує рідну мову, а й розповідає про історію слів, вміщуючи на своїх шпальтах привабливі тематичні добірки, які не проходять повз увагу школярів, студентів та тих читачів, яким не байдуже «мовне питання».

 

This article is about the experience of the regional newspaper, aimed at rising of language culture among readers. “Zporizka Pravda” works in this direction quite a long time. The paper not only promotes the native language, but also tells about the history of words, placing on its pages different collections, that attract schoolchildren, students and readers, that are interested in “language question”.

 

Нинішня ситуація на ринку регіональної преси вимагає нових підходів у вихованні читачів та їх залученні, що зумовлено не лише конкуренцією, а й умовами, в яких перебуває періодика. Якщо проаналізувати стан ринку періодичних друкованих ЗМІ Запорізької області, то на початок 2011 року в регіоні зареєстровано понад 650 періодичних друкованих видань (фактично виходить більше сотні). На жаль, серед обласних газет у регіоні лише «Запорізька правда» виходить українською мовою. Ця мовна традиція була започаткована ще 1 вересня 1939 року: відтоді в історії видання розпочався «українськомовний» період, який триває і до сьогоднішніх днів [1].

 

Об’єктом дослідження вибрана обласна українськомовна громадсько-політична газета «Запорізька правда» (1917–2011 рр.).

 

Актуальність цієї теми важлива насамперед тим, що газета докладає багато зусиль до пропаганди рідної мови, формування мовної культури в регіоні, допомагає читачам глибше пізнати мовні особливості, щоб правильно застосовувати знання на практиці.

 

Серед традицій колективу «Запорізької правди» мовна – на чільному місці: газета завжди демонструвала читачам високу мовну якість публікацій, які вирізнялися стилістичною довершеністю, грамотністю, демонстрували багатство української мови. Для цього у штаті редакції обов’язковою була посада літературного редактора, який читав журналістські доробки до публікації і надавав їм мовного «шарму» в умовах зросійщеного українського півдня.

 

Зазвичай літературним редактором у газеті був хтось із запорізьких письменників (останніми цю посаду обіймали письменники Петро Симоненко, Микола Лиходід), в обов’язки яких входила правка матеріалів та заголовків відповідно до вимог правопису. Часто журналісти не впізнавали своїх «шедеврів» – вправна десниця майстра робила з них дійсно прекрасні речі, за які не соромно дивитися людям у вічі. Але у зв’язку з оптимізацією кадрів посада літературного редактора на початку 90-х років минулого століття була скорочена. Натомість ці обов’язки виконують нині редактори відділів, заступник головного редактора чи головний редактор.

 

Також до нинішніх днів редакція газети зберегла у своєму штаті посаду коректора. Незважаючи на прискіпливий погляд зазначених вище посадовців, коректори, вичитуючи шпальти газети перед виходом у світ, знаходять немало мовних огріхів, які потребують негайного виправлення. Цей досвід важить дуже багато для якості видання, абсолютно перекреслюючи сучасне уявлення багатьох молодих журналістів про те, що комп’ютер розумніший від людини, і за допомогою спеціальної програми всі допущені помилки можна виправити. Насправді це не так. І редакційна молодь, студенти вишів, які навчаються за напрямом «журналістика» і приходять до нас на практику, в цьому можуть пересвідчитися.

 

У редакційній бібліотеці також зібрано кращі словники, які видавалися в Україні, довідники, якими користуються у своїй роботі журналісти й технічні працівники. Інакше кажучи, колектив редакції, створюючи газетний номер, вкладає в нього душу, знання і вміння, щоб він був не лише цікавим, читабельним, а й грамотним, бо газета, на відміну від інших мас-медіа, може зберігатися упродовж багатьох років у бібліотеках, архівах тощо.

 

Якщо ми говоримо про газету, то обов’язково слід торкнутися такого поняття, як мовна культура населення. «Суспільство створює різноманітні цінності, які людина визнає, поважає, оберігає. Сюди належать цінності як матеріальні, так і духовні. Серед останніх – і рідна мова, яка є плодом багатовікового розвитку, предметом турботи, наслідком праці багатьох людей. Мова несе від покоління до покоління усі надбання народу, зберігаючи його традиції, етичні й естетичні ідеали, його творче звершення», – писала видатна дослідниця української мови А. П. Коваль [2], вказуючи, що грамотність – один з важливих факторів мовної культури населення. Тому цілком природно, що грамотні читачі газети будуть ставитися до того, що в ній написано, вимогливо, а в разі допущених мовних огріхів – говорити про це відверто. Такими серед активу газети були наші постійні читачі Микола Попков із села Різдвянки Новомиколаївського району та Іван Сухар із Оріхова, нині – Олексій Передерій із Малої Білозерки Василівського району.

 

Але, на жаль, сучасна система цінностей значно похитнулася в бік масової культури, всього того, що не може бути взірцем грамотності й високих естетичних цінностей. З ефіру та шпальт деяких газет лунають слова, які є неприпустимими для вживання культурною людиною. Їх перелік може зайняти кілька сторінок. Та, на мою думку, не варто цього робити, оскільки наша мета – поговорити про позитивне, те, що приносить користь, а не створює неприємного осаду й викликає обурення. Справедливо з цього приводу сказала Ліна Костенко у своєму романі «Записки українського самашедшого»: «Слово знецінилось. Мова втрачає пульс. Виникають якісь культи і культики. Речники порожнечі приколюються в епатаж. Увійшли в моду ялові молодички, що описують секс. Шибздики й симулякри викаблучуються в цинізмі. Той убрався в пір’я, рекламує презервативи. Той просторікує про оральний секс, той заповзявся писати виключно матом...» [3].

 

Хоч як прикро, але негативні тенденції, що живуть у суспільстві і з якими ніхто практично не бореться, призводять до того, що населення споживає так звані інформаційні послуги, які накладають відбиток на нього у вигляді слів-паразитів, некоректних словосполучень та висловлювань тощо. Наші читачі вживають ненормативну лексику, вульгаризми, будучи переконаними, що так можна робити, бо «он у газеті писалося» чи «по телевізору такий ось ведучий шоу (далі – ім’я та прізвище новоспеченої «зірки») казав» і т. д.

 

Тому «Запорізька правда», якій не властива така культура, різко критикує на своїх шпальтах вживання населенням недостойних слів («Хто матюками сипле привселюдно, той і до мавпи навіть не доріс», 2009. – № 147–148. – С. 19). У цій публікації автор (письменник П. Юрик) навів переконливі приклади впливу матюків не лише на свідомість, а й на фізичний стан людини. У відповідь на публікацію редакція газети отримала низку листів читачів, які позділяють позицію автора й газети: ненормативна лексика – негативне явище нашого часу, і з ним треба боротися всією громадою.

 

Мовну культуру людини потрібно виховувати, і тому одна з функцій газети – виховна – може принести багато користі у цій справі. Прикладом може стати рубрика «Словничок-порадник від «А» до «Я», започаткована в «Запорізькій правді 16 липня 2005 року, завдання якої таке: допомогти людині правильно вживати слова, використовувати їх у різних документах і в побуті. Ця рубрика викликала жвавий інтерес серед читачів, які почали робити вирізки, оскільки дизайнер зручно заверстав добірку із зображенням пунктирної лінійки та ножиць, а також відповідного напису «Виріжте і запам’ятайте». Добірка виходила двічі на місяць, по суботах, на останній шпальті газети, у якій друкувалися вживані слова, що розпочиналися з певної букви алфавіту, та їх значення (2005. – № 109. – С. 8).

 

У 2008 році, 5 лютого, «Запорізька правда» розпочала проект, який триває й досі, – друк добірки «Козачатам – хлопчикам, дівчатам». На нинішній день на шпальтах газети вміщено майже 70 випусків добірки. Її девізом стали такі рядки: «Щоб не забулась рідна мова, мандруємо в країну слова». Добірка виходить по суботах, займає 270 квадратних сантиметрів шпальти четвертої сторінки. Добірка приваблює тим, що в ній вміщено не лише цікаві факти й пригоди та вживання слів, а й в ігровій формі, у вигляді діалогу, правила та особливості правопису тощо.

 

Отже, ознайомлюючись із цікавими фактами під час таких коротких мовних уроків на сторінках газети, її читач отримує чимало корисної інформації, а віршований рядок рубрики заохочує до цього. Вибрана форма подачі матеріалів має на меті не лише вплив на аудиторію, а й залучення до діалогу школярів, учителів, студентської молоді.

 

Що означає «мовне питання» в українськомовній газеті? Передусім, це право кожного читача висловитися, право активу газети брати участь у різних масових заходах, що розглядають мовну тему з позицій толерантності, політкоректності, зваженості. Показовим у цьому плані може бути соціологічне опитування з нагоди Дня української писемності та мови, яке провели серед населення Запоріжжя студенти Запорізької державної інженерної академії і в якому взяли участь 192 жителі обласного центру (2008. – № 188. – С. 3). У підсумку з’ясувалося, що 82 відсотки опитаних називають себе українцями; 40 відсотків респондентів вважають рідною мовою українську, 47 – російську, а 13 – обидві мови; 42 відсотки пояснили, що заважає розмовляти українською мовою відсутність відповідного середовища, 22 відсотки цією завадою вважають психологічний бар’єр, 10 – мають звичку спілкуватися російською, і лише три відсотки переконані, що це не має перспективи. Що стосується вживання лише української мови в побуті й на роботі, то її використовують порівну: 14 відсотків. Ще 22 відсотки респондентів під час роботи розмовляють як російською, так і українською. Патріотами своєї країни себе вважають 80 відсотків опитаних. Як бачимо, завдяки цьому опитуванню можна уявити мовну палітру регіону і зробити висновки про те, яке місце посідає рідна мова в соціумі, а також спрогнозувати читацьку аудиторію українськомовного друкованого видання.

 

Тому роль газети у пропаганді рідної мови, вихованні мовної культури регіону велика, оскільки видання сприяє формуванню в населення духовних цінностей, які покликані створювати підґрунтя розвитку нових традицій і збереження давніх. Серед нових традицій можна вважати появу цікавих рубрик, тем, які ведуться систематично, а давніми традиціями можна вважати закладені колективом редакції принципи грамотності, роботи над словом, ведення розумного діалогу з редакційним активом.

 

Література:

 

  1. «Запорізька правда» (1917–2007 рр.): погляд крізь роки: Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції. Запоріжжя, 26–27 жовтня 2007 р. / [Запорізький нац. ун-т, ф-т журналістики; за ред. А. В. Кобинець]. – З.: ТОВ «ВПО «Запоріжжя», 2008. – 114 с.
  2.  Коваль, А. П. Слово про слово [Текст] / А. П. Коваль. – К.: Радянська школа, 1986. – C.
  3. Костенко, Ліна. Записки українського самашедшого [Текст] / Ліна Костенко. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – С. 105.