Що знають українці про Сандармох?

Півтора десятиліття пошуків, знахідок, гірких розчарувань і п’янких бальзамів на душу... За цей час вийшли у світ кілька моїх книжок публіцистики (в тому числі написані у співавторстві) «Українські Соловки» (2001), «Архіпелаг особливого призначення» (2006), «Розвіяні міфи: історичні нариси і статті» (2010) та деякі інші. Вважав тоді, вважаю і нині, що розсекречений вміст архівосховищ, навіть опрацьований науковцями, треба популяризувати, доносити нові знання до широкого загалу. Власне, це й роблю, обмежуючи себе у вільному ширянні творчої думки в інших сферах людського духу: готую історичні розвідки, публікації, щедро «приправлені» ілюстраціями. Здається, схожий стан самозосередженості описала романістка Урсула Ле Гуїн: коли знання розширюються, то можливості вибору звужуються й кінець кінцем вибору зовсім не залишається – «робиш тільки те, що маєш робити».

 

І як найвища оцінка твоїх зусиль – одержати ось такого, приміром, листа: «Звертаюсь до Вас з великою повагою до Вашої багаторічної праці... У Ваших дослідженнях згадується ім’я <...> Дуже цікавить інформація про можливе місце страти другого етапу соловецьких в’язнів. І ще. Підкажіть, будь-ласка, де можна придбати книгу «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті»?

 

Як автор хочу щиро подякувати Олені Богословській з Вінниччини (родичці розстріляного Миколи Нарушевича) за надіслані 2011 року електронні копії маловідомих фотокарток цього в’язня Соловків, якого рішенням особливої трійки страчено 1937 року в Ленінградській області.

 

Пошуковці й далі досліджують тему розстрілів 1937–1938 років, бо ж і досі не віднайдено місць виконання вироків смертникам двох соловецьких етапів. Багато зусиль доклали, аби з’ясувати істину, вже згаданий Юрій Дмитрієв, пітерці Анатолій Разумов, Ірина Фліге, Веніамін Іофе. Ретельно опрацьовували тему Антоніна Сошина, Ольга Бочкарьова (Соловки), Сергій Кривенко (Москва). Історію репресій у Карелії глибоко вивчав Іван Чухін (Петрозаводськ). Він з архівних томів зрозумів, навіщо везли в’язнів-соловчан до Медвежої Гори (так називалося робітниче селище, яке з 26 вересня 1938 року має статус міста й нинішню назву – Медвежогорськ), та Чухін, на жаль, трагічно загинув 11 травня 1997-го в автокатастрофі, не доживши кількох місяців до відкриття світові розстрільного полігону в урочищі Сандармох...

 

В Україні газета «День» оголосила 2012-й роком «Списку Сандармоху», оприлюднивши, зокрема на веб-сайті, низку матеріалів відповідної тематики. Добірку матеріалів уміщено й на сайті Радіо «Свобода» (останнім проектом опікувалася журналістка Ірина Штогрін). Завдяки цим акціям додалося нових знань про співвітчизників-соловчан. Озвалися родичі жертв репресій, віднайдено маловідомі світлини. Письменники, публіцисти, вчені, студенти поділилися роздумами про більшовицький терор і його згубні наслідки.

 

Щоправда, в деяких публікаціях автори знову-таки переповідали вигадку про «розстріл, вчинений на ознаменування 20-річчя жовтневого перевороту» – мовляв, у такий спосіб радянська влада відзначила свій ювілей. Так, обидві події майже збіглися в часі (жовтень-листопад), але причини й коріння низки масових розстрілів 1936–1938-го треба шукати глибше. «Великий терор» – це і плата суспільства за утвердження «демократичної» сталінської Конституції, і специфічний складник підготовки країни до воєнних дій, вважають історики, а от жодних документів, з яких можна було б цитувати «вчинення розстрілу на ознаменування ювілею» в архівах не виявлено. І ще одна заувага: не варто передавати куті меду там, де все набагато прозаїчніше та брутальніше. Один шановний автор так образно-художньо змалював страту двох відомих діячів культури, «яких не роз’єднала ця остання куля – одна на двох», що в читача може скластися враження, ніби обох в’язнів справді вбито одним пострілом, однією кулею (але ж ніхто цього не може знати з документальною точністю).

 

Некоректними є і твердження, що кат Матвєєв сам-один позбавив життя 1111 соловчан (наприклад: «...одна людина, капітан НКВС Михайло Матвєєв, власноруч з револьвера... розстріляв тут 1111 жертв»). Хоч на актах і стоїть підпис лише однієї особи, відомо з архівних справ, що розстрілювати допомагав основному виконавцю вироків офіцер-чекіст Георгій Алафер. Багатодобову операцію проводила ленінградська опербригада на чолі з капітаном держбезпеки Матвєєвим, плюс залучали місцеву опербригаду органу НКВД, дислокованого в Карелії.

 

Більшість похибок, виявлених у публікаціях проекту «Сандармох – 75 років розстрілу», виправлено, однак поширеність цих типових огріхів спонукає знов і знов звернути на них особливу увагу. Загалом же різноманітна аналітична інформація (об’єктивна, перевірена, підтверджена), що надходить від серйозних дослідників, знавців теми поступово розставляє крапки над «І», актуалізує та доповнює зроблене за півтора десятиліття пошуків. Це спонукає переглянути і власний творчий доробок – допрацювати, узагальнити, зібрати під однією обкладинкою статті, об’єднані спільною темою. А головне – вкрай важливо додати найновіші відомості про вимір і глибину трагедії.

 

Сергій Шевченко