«Разом долати загрози радіації» – Японський проєкт в Україні
Про Чорнобиль людство згадує здебільшого в чергову річницю ядерної аварії на ЧАЕС. І не завжди ми пам'ятаємо, що її страшні наслідки й далі щодня роблять свою чорну справу. А статистика, на жаль, невтішна. Від чорнобильської катастрофи потерпає вже третє покоління тих, хто 26 квітня 1986 року першими зазнали удару «мирного атома». Багато дітей, особливо мешканців радіаційно забруднених територій, скаржаться на погане самопочуття, болі в суглобах, головні болі, інші нездужання. Занепокоєні й медики зростанням кількості онкозахворювань.
На ці проблеми українського суспільства звернули увагу, хоч як дивно, громадські активісти з Японії. Саме вони, на чолі з засновником Асоціації «Фонд безпеки продуктів харчування та життя» Ковакою Джунічі, майже 10 років тому в Україні започаткували унікальний проєкт, що допомагає зберегти здоров'я людей та підвищити якість їхнього життя в проблемних районах.
Ми мали за честь зустрітися з японськими друзями, поспілкуватися з ними і зрозуміти, яка рушійна сила додає ентузіазму й наснаги цим завзятим, небайдужим, неординарним людям з далекої Країни вранішнього сонця. На запрошення засновниці Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмили Мех ми побували на конференції в Києві, зустрілися з провідними діячами японської делегації. І забігаючи наперед, хочу сказати: з перших хвилин спілкування я зрозуміла найголовніше – наші гості люблять життя, люблять людей і дарують можливість іншим так само радіти життю, спробувати зробити його довгим і щасливим, захистити майбутні покоління.
Ще 2018 року ми вперше ознайомилися з ефективними методами оздоровлення, які запропонували японці. До того ж, це були результати соціального проєкту суто медичного напряму: після точкових масажів за спеціальними методиками самопочуття дітей поліпшується, вітчизняні фахівці запозичують їхній досвід і, діючи за порадами іноземних колег, домагаються позитивних зрушень у стані здоров'я пацієнтів.
Ковака Джунічі, засновник і керівник проєкту, задоволений і тісною співпрацею з громадською організацією «Асоціація освітян за безпечне майбутнє». Він щиро радіє з успіхів дітей, які, маючи вади розвитку, прогресують у подоланні важких недуг. «Завдяки системній медичній допомозі здійснюються їхні мрії», – констатував на конференції голова Асоціації освітян Микола Слепенчук. Поліпшення стану здоров'я й увага чужих людей до твоїх проблем укотре підтверджує вислів: «Тільки разом ми здатні подолати загрозу життю від невидимої радіації». На жаль, у нашій країні ці зусилля, поки що переважно лежать на плечах громадськості й самих жителів проблемних територій, а держава мало приділяє уваги тому, що не становить видимої загрози.
Цьогоріч, як і торік, японці через пандемію коронавірусу не змогли приїхати до України, але в ці квітневі дні вони проводять зустрічі зі школярами й педагогами в режимі онлайн. Підтримують контакти поштою з організаціями «чорнобильців», колегами з благодійних фондів, інформаційними партнерами. Отож і далі ставлять перед собою шляхетну мету – допомогти запобігти внутрішньому опроміненню жителів України, сприяти подоланню згубних наслідків ядерних аварій (а така аварія була, як відомо, й у їхній країні – у префектурі Фукусіма десять років тому). Попри певні труднощі в просуванні ідеї змінити стандарти вмісту радіоактивних речовин у харчових продуктах іноземці мріють розширити географію свого проєкту, сподіваються на його міжнародну підтримку.
Під час чергової конференції, організованої 2019 року за сприяння ВБФ «Журналістська ініціатива», доцент кафедри радіобіології та радіоекології Національного університету біоресурсів і природокористування України Микола Лазарєв, який консультує ініціаторів Японського проєкту, упевнено констатував: «За останні роки зникли структури, які відповідали за радіаційний стан поза 30-кілометровою зоною відчуження. А якщо людина не бореться з наслідками радіаційного зараження, то процес очищення природним шляхом відбувається досить повільно. Радіонукліди (плутоній, цезій, стронцій та інші речовини, що накопичені у ґрунті) небезпечні для здоров'я. Так, цезій остаточно розпадається лише через 300 років, а ми заспокоїлись уже через 30… На Поліссі, а це Житомирщина, Рівненщина, Київщина, Чернігівщина, Сумщина ґрунти – бідні, в них не вистачає багатьох мікроелементів. Калій дуже близький за молекулярною структурою до цезію. І коли бракує в ґрунті калію, рослина починає поглинати цезій, а він – радіоактивний. Отже, разом із їжею, радіонукліди потрапляють в організм людини. Тому й важливо роз'яснювати, навчати захисту людей, які живуть на забруднених територіях. І вдвічі важливо, аби цим опікувалися не лише громадські організації та активісти. Мають бути потужні державні програми».
Японський проєкт в Україні працює майже 10 років. Ковака Джунічі з однодумцями не залишає без уваги учасників програм та інших дітей, які навчаються в 12 школах різних районів Житомирської, Київської та Полтавської областей, де є немало переселенців з колишнього Чорнобильського району. Доброчинці з Токійської агломерації цікавляться харчуванням учнів, наявністю захворювань, дають слушні поради. Керівник проєкту наголошує: важливо мати точні дані про стан здоров'я дітей, які мешкають на забруднених територіях і споживають місцеві продукти. Послідовно японці вивчають впливи малих доз радіації на організм і шукають способів захисту від неї. Вони працюють з родинами, в яких діти мають проблеми зі здоров'ям. У своїх рекомендаціях радять замінити м'ясо, молоко місцевого виробництва та річкову рибу на екологічно чисті продукти харчування і зовсім відмовитися від споживання лісових грибів і ягід, які найбільше накопичують радіоактивних елементів. У лісах не можна збирати дрова й топити печі цією деревиною, яка також містить радіонукліди, що залишаються потім у попелі (отож ним не можна підживлювати городні культури).
Нині в Україні норма – 100 бекерелів (Бк) на літр молока чи на кілограм інших харчів. У Японії стандарт вмісту радіонуклідів удвічі суворіший, але й він, вважають активісти, не витримує критики, отож пропонують затвердити норму – 1 Бк. Нині рівень забруднення радіонуклідами пасовищ у деяких українських селах доходить до 400 Бк/м. А вапнування й внесення калійних міндобрив значно поліпшує якість ґрунту. Японський проєкт фінансував проведення заходів розкислення й очищення пасовищ, внесення на них добрив. Багатьом родинам, мешканцям забруднених і відносно чистих територій, видавали безплатно міндобрива для використання на присадибних ділянках. Шкільні вчителі цих регіонів, члени Асоціації освітян проводять просвітницьку роботу. Спільно з японськими активістами й вітчизняними вченими спонукають населення, особливо дітей, переосмислити спосіб життя, об'єднати зусилля в боротьбі з невидимою радіацією. Асоціація навіть практикувала утилізацію грибів, зібраних у лісах, щоб менше радіонуклідів потрапляло людям на стіл.
Соціальна активність пана Коваки з його колегами поволі впливає на свідомість людей в обох країнах, які зазнали ядерного лиха. Наразі японці мають намір звернутися в ООН із закликом змінити чинні стандарти радіаційного забруднення харчових продуктів. Ми вже згадували про висновки з цього приводу кандидата біологічних наук Миколи Лазарєва. Він стверджує, що «заходи з покращення якості продуктів харчування повинні стати єдиним стрижнем у роботі медиків і аграріїв. А поки що вони йдуть паралельними шляхами – це погано. Японці мають рацію. Наші українські держнормативи (100 бекерелів на літр молока) не можуть засвідчити виконання державою своїх зобов'язань».
Отже, працювати є над чим. Цікавий досвід такої далекої і водночас такої близької Японії в боротьбі з підступним внутрішнім опроміненням, яке небезпечне насамперед появою так званого «чорнобильського болю», а також віддаленими в часі наслідками негативного впливу радіонуклідів, накопичених в організмі, на імунітет і системи життєдіяльності людини. Є сенс прислухатися на державному рівні до думок фахівців, як чужих так і вітчизняних, і зважити на слушні поради біологів, аграріїв, медиків – науковців і практиків. У цій справі важливо робити кроки назустріч і діяти спільно – задля спільного майбутнього.
Валентина Саєнко