Сьогодні 26-й день, відколи росія по-бандитськи вторглася на територію нашої держави. Мирний сон мирних людей обірвали раптові вибухи. Мій годинник у Києві зафіксував 25 хвилин на 5 ранку… Як у тій пісні, що пам’ятається з далекого дитинства: «…Киев бомбили, нам объявили…». Цинізм рашистів навіть у цій часовій аналогії… Та крім столиці України, смертельні «прівєти» з москви прилетіли на Харків, Чернігів, Суми…

Тисячі українських родин, для яких у житті визначальна ментальна прив’язка до рідного дому, землі, дбайливо вирощеного садочка, мусили враз це покинути, щоб рятувати найголовніше – рідних. Від смерті, що її споконвічно несе «рускій мір». У такі переломні моменти, коли, втрачаєш те, що оточувало тебе роками, й ти мусиш входити в новий етап свого життя, важливі поведінка й ставлення оточення. Тих, хто ще вчора був тобі незнайомцем, а нині…

    …За тиждень після початку війни доля звела сотні тисяч людей у Перемишлі – на терені Польщі. І господарі на ділі показали приклад, як треба оточити не показною, а реальною турботою тих, хто в шоковому стані виходив з евакуаційних потягів. Заспокоюючи переляканих дітей і втішаючи їхніх згорьованих матерів та літніх жінок, поляки вже на пероні пропонували оперативні варіанти вирішення конкретних прохань, або ж самі радили, як ліпше вчинити в тій чи іншій ситуації.

Просто на залізничному вокзалі волонтери допомагали поставити в гаджети безплатні SIM-картки для телефонного зв’язку та виходу в інтернет, пропонували чай-каву, гарячу їжу, промислові товари першої потреби. Завдяки чіткій організації та взаємодії між членами волонтерської команди доволі швидко багатолюдний потік українських біженців розформували за напрямками подальшого прямування – з урахуванням побажань кожного. Упевнено, з приязною усмішкою волонтерам якось удавалося тримати на контролі організацію дальшого відправлення кожного приїжджого, орієнтуючись на час прибуття вже наступного евакуаційного потягу.

      Доволі часто в цьому шляхетному товаристві чути українську мову. Здебільшого це ті наші земляки, що до війни працювали або навчалися в Польщі. Українські заробітчани, студенти. Їхні роботодавці з розумінням поставилися до прохань надати відпустки – щоб могли поповнити лави волонтерів.

– Щойно путінський режим розпочав війну, я попросилась сюди, – розповідає 22-річна Ірина з Хмельниччини. – А вже наступного тижня мої батьки й брат, які четвертий рік живуть і працюють поблизу Варшави, приїдуть до мене... Скільки треба – усією сім’єю допомагатимемо нашим українцям пережити це лихоліття.

Худорлява дівчина з красивими карими, помітно втомленими очима, відповідає на черговий дзвінок і швиденько зникає в натовпі. Десь знову потрібна її допомога…

      Неподалік залізничного вокзалу в будівлі сучасного торгівельного центру, який ще не встиг стати до ладу, обладнали тимчасовий пункт для біженців. Тут знайшли тимчасовий прихисток на якусь добу чи на кілька днів сотні (а від початку війни – загалом тисячі) українців, що прямують в інші країни Європейського Союзу. І знову-таки поляки подбали про створення умов, які хоча б частково полегшували емоційно-психологічний стан тимчасових мешканців. Цілодобова робота безплатних пунктів харчування, в яких, здається, невтомні доброзичливі волонтери повсякчас підтверджують своє розуміння проблем присутніх і увагу до них.

До біженців підходять також кремезні бородані з табличками в руках «Norge». Вони звертаються англійською – запрошують їхати до Норвегії, де на українців чекає прихисток. Безплатний трансфер – волонтери саме набирають групу, щоб зранку вирушити на північ, до перлини Скандинавії. Трохи аж дивно – норвежці не чекають приїзду біженців у своїй країні, а приїхали до Польщі, під кордон з Україною, агітують і допомагають людям зорієнтуватися та вирішити, куди вони можуть поїхати, знайти захист від війни.

  Ще одна картинка з натури: координаторка подальшого відправлення груп – симпатична дівчина. Вона й фіксує чергу на той чи інший напрямок, і вносить в неї потрібні зміни, надаючи перевагу лише одній категорії – мамам з дітками. Незмінно коректна й увічлива, вона тут-таки стає принциповою і наполегливою, коли хтось хоче схитрити – поза чергою, поперед інших потратити до вже сформованого складу «екіпажу» для поїздки волонтерським автобусом (трапляються, на жаль, і таки хитруни серед біженців, останні, розмовляючи російською, невдоволено залишали салон, коли їм вказали на негідну поведінку). А волонтерка – справжня Україночка: доброта в поєднанні зі справедливістю.

Уже за півгодини Доля зводить зі ще одним Українцем. Олексій сім років тому переїхав до Таллінна. Має свою IT-компанію. Тепер тимчасово призупинив успішну кар’єру, розпочав волонтерську. Він супроводжує двох водіїв автобуса, який фірма замовила для безплатного перевезення українських біженців з Перемишля до Естонії…

Країни Європи з розумінням і співчуттям ставиться до тих українців, що доїхали до їхніх кордонів. Важко сказати, як надалі складеться доля кожного з тих, хто в той перший тиждень несподіваної і жорстокої війни ступив на землю польського Перемишля. Але одне точно: пам'ять більшості українців вдячно і на все життя збереже й доречно-підбадьорливе «Слава Україні!», і простягнуту руку допомоги. Надійної, від щирого серця!

Людмила Мех

Фото: пресслужба ВБФ «Журналістська ініціатива»