Відійшов у Вічність цілий світ, у який щастило заходити багатьом добрим людям, коли в Києві жив і творив Василь Овсієнко... Особисто мене зблизили з паном Василем наприкінці 1990-х далекі північні острови – Соловки та карельське урочище Сандармох – місце страт сотень репресованих, зокрема й відомих діячів національного розстріляного відродження України, представників її інтелектуальної еліти. Ми вирушали з однодумцями до меморіалів жертвам комуністичного терору, поминали убієнних синів і доньок України в поїздках-прощах.

Історія біломорського архіпелагу в XX столітті й трагедія доби Великого терору (масові розстріли соловецьких політв’язнів) – стали на все життя провідною темою моїх журналістських досліджень і літературної творчості.

Можу згадати немало наших з Василем Васильовичем розмов і спільних справ, участь у заходах як в Україні, так і в закордонних поїздках-прощах. Дещо описав у своїх творах, які виходили у світ від початку 2000-х років. У цьому спогаді наведу пам’ятний епізод, що, на мою думку, красномовно характеризує пана Василя. На презентації в Києві «Козацької енциклопедії для юнацтва» Василь Овсієнко, який часто приїздив на заходи з наплічником, купив кілька цих доволі дорогих великоформатних видань авторства Олени Апанович (у кожному примірнику понад 700 сторінок) і всім цікавим пояснив, що такі книжки й статті про історичне буття українського козацтва мають читати школярі. Сказав, що літературну новинку він подарує шкільним бібліотекам і закликав інших вчинити так само.

Ще одна документальна пригода спливла з пам’яті після цієї болісної, передчасної кончини Василя Васильовича. Восени 2014-го він надрукував у газеті «Україна молода» статтю «Голос українських Соловків». Її фінальні рядки не забуду, певно, ніколи. Вони й досі здаються мені нереально великим авансом, який видав знаний Публіцист і колишній політв’язень в оцінці зробленого автором цих рядків на ниві архівних розвідок і допомоги шукачам правди про долі репресованих родичів.

    «Перед нами правдива, цікава книжка», – відгукнувся про мою збірку історичних нарисів і статей «Соловецький реквієм» (К., 2013) знавець теми, який сам щоліта упродовж семи років (1999–2005) організовував і очолював експедиції-прощі до Біломор’я. «Правду про Соловки і Сандармох утверджують чимало українських дослідників і журналістів, – зазначив Василь Овсієнко. – Це статті й книжки Сергія Білоконя, вже покійного Миколи Роженка, Юрія Шаповала, Вахтанґа Кіпіані, Гриця Гайового, Богдана Теленька, та й мої. Це також документальні фільми незабутнього Бориса Гривачевського, Олександра Рябокриса, Михайла Ткачука, Богдана Кутєпова; робив тематичні телесюжети й автор «Соловецького реквієму», який, крім того, реально допоміг багатьом людям – нащадкам репресованих – дізнатися правду про долі їхніх родичів. А все ж таки найбільше інформації про «українські Соловки» має наше постгеноцидне суспільство з публікацій Сергія Шевченка. У дослідженні Соловків він має видатні успіхи, варті відзначення найвищою в Україні премією імені його однофамільця – Шевченківською».

Василь Васильович так високо підняв творчу планку... І я безмежно вдячний йому за розкіш спілкування й за щастя бути корисним людям та багато років почуватися частиною гурту, який пан Овсієнко, бувши його лідером і координатором, залюбки називав "неформальним товариством «Українські Соловки»" (за оригінальною назвою моєї найпершої книжки публіцистики 2001 року).

Лише за рік до 24 лютого 2022-го (до повномасштабного вторгнення рашистів) я видав у Києві «Імперію терору» – другу частину свого «соловецького двокнижжя». А для наступної збірки публіцистики вже буде доречним, певно, епіграф з вірша політв’язня Василя Стуса – його пророчий поетичний рядок, немовби звернутий з минулого до кожного з нас: «Ти ще побачиш Україну в тяжкій короні багряній»...

Василь Овсієнко як вірний син своєї Вітчизни та її справжній герой устиг побачити Україну, за яку спільно з однодумцями-патріотами боровся все своє життя. Він побачив вільну, сильну європейську державу, яка «в тяжкій короні багряній» здобуде звитягу над споконвічним ворогом.

Сергій Шевченко

Фото автора

Читайте також статтю Василя Овсієнка "Повернення":