Коли говорять гармати, музи не повинні мовчати. Ще й більш того – музи в час війни повинні кричати, щоб голос гармат не був таким гучним – у цьому впевнені герої журналістської публікації.

 

Справді, крилатий вислів «Inter arma silent Musae» – не для скрипаля-віртуоза й професора Олега Криси. Згодна з цим і японська музикантка, активна громадська діячка Чіє Савада (з обома діячами мистецтв авторові цих рядків пощастило спілкуватися в липні). На жаль, нагода познайомитися з маестро трапилася не в Києві чи Львові, де Олег Васильович і його син Тарас – відомий диригент симфонічних оркестрів – дали в червні два потужні концерти. Своєю музикою в час війни митці підтримують Україну, її народ, який героїчно захищає свою землю від навали рашистської орди.

 

Місце зустрічі – Японія

 

Про червневі концерти зіркового скрипаля і його сина керівники Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» (серед них і автор) організували низку публікацій. Зробили це, коли перебували в Приштині як учасники міжнародної програми захисту українських журналістів, що підтримана урядом Республіки Косово.

 

  Нагадаю, ми писали в пресі, що громадянин США, родом українець Олег Криса в свої 80 років летів з-за океану до зраненої війною рідної землі двома літаками, їхав поїздом і автомобілем (як сказав маестро, якби не зробив цього в час війни, то шкодував би до кінця своїх днів). А за кілька тижнів після згаданих концертів – у липні 2022 року – делегація українських журналістів зустрілася з артистом за тисячі кілометрів від Києва. Хоч і далеко, з погляду географії, а насправді – у сусідстві з державою-агресором (Японія ж, як і Україна, має кордон з «рашистькою федерацією»).

 

Цього разу маестро прилетів з Америки до Країни Вранішнього сонця, щоб своїм мистецтвом знову підтримати Україну.

 

Музи не мовчать

 

  Два доброчинні концерти впродовж одного дня в Токійській агломерації – у місті Сайтама – організувала очільниця Японсько-Української асоціації мистецтв Чіє Савада. До слова, ця мініатюрна брюнетка з виразними очима й чарівною усмішкою полонила публіку блискучим виконанням твору композитора Мирослава Скорика. Вона грала в дуеті з маестро й була в ролі ведучої на обох концертах! А журналісти з Києва й Черкас опинилися саме в тому місці й у той час на запрошення продюсера концертів: Джунічі Ковака давній добрий друг нашої країни, громадський діяч і редактор журналу – його знають як ініціатора Японського проєкту в Україні.

 

Так сталося, що саме там, у Сайтамі, невеличка делегація журналістів і громадських активістів побачила на власні очі й почула, як муза славетного маестро несе світові невмируще гасло «Слава Україні і її героям!».

 

    Зі сцени в Японії лунала «Молитва за Україну» – урочиста пісня, відома під назвою «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» – це як духовний гімн України. А наприкінці концертів було натхненне, піднесене виконання Державного гімну всім складом учасників – українських і японських. І з власної ініціативи журналісти, розгорнувши біля сцени синьо-жовті прапори, співали гімн, ставши частиною великого культурно-патріотичного дійства.

 

Наше спілкування з Олегом Крисою в Японії не було заздалегідь узгодженим записом інтерв’ю. Доля подарувала в Токіо, Сайтамі та Омії низку зустрічей з музикантом у період між 2 і 8 червня – це відбувалося за різних обставин, часом незвичайних. «Єдиною командою» ми побували в Посольстві України в Японії, у мерії та офісі префектури Сайтама, на концертах – у залі й за кулісами сцени. А відтак – ще й у штаб-квартирі Японського фонду майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund), у готелі в містечку Омія та навіть у ресторанчику, до якого маестро й Чіє Савада запросили «друзів-журналістів» (це їхні слова) та керівництво японського фонду на обід з нагоди свого від’їзду з Сайтами...

 

Рефрен усіх цих незабутніх миттєвостей життя – наша спільна мрія зустрітися знову на землі рідної України, яка неодмінно переможе у війні.

 

Діамант від маестро

 

Маестро залюбки розмовляв з краянами рідною мовою, був розкутим і відвертим у спілкуванні з пресою. Коли ж японські журналісти спитали його про джерело тієї сили, що виводить артиста на сцену, Олег Криса відповів абсолютно щиро: «Може це пишномовно звучить... але я без музики, без гри на скрипці, мабуть, буду ходити, їсти, розмовляти, але я буду мертвий. Тому що музика – це не лише звуки, які ти відтворюєш. Ти емоційно живеш, у тебе ідеї, у тебе проєкти... Може, вони й не втіляться, але здебільшого мені досі в цьому щастило. І я зрозумів, що я ще багато чого не зробив».

 

  На зустрічі в Посольстві України в Японії скрипаль поділився з присутніми, немов коштовним діамантом, світлим спогадом від недавнього перебування в рідному краї, де нині палає війна. Він розповів про свою поїздку містом у таксі: «Сів у машину, рушили, але… помічаю, що водій став часто поглядати в мій бік. Потім він не витримав і спитав: «Ви випадково не Олег Криса?» Відповідаю: не випадково – так, я Криса. «Ви можете зробити для мене добре діло?» – поцікавився він. Кажу – так, звичайно. «Будь ласка, не платіть мені, – сказав таксист. – За те, що я буду тут з вами, я вас возитиму куди завгодно безплатно. Я кажу: це трохи смішно, але мені важко зробити таке добре діло. Я йому купив добрий коньяк і заспокоївся. У машині він вмикав мою музику, зокрема й Баха, записаного в Японії. І в останній день, коли ми стали прощатися, він каже: «Здається, ви віруюча людина». Я відповідаю – так. Він зупинив машину й попросив: «Я промовлятиму молитву, а ви за мною повторюйте. Ви можете це зробити?» Я кажу – так, звичайно. І ось – красивий тихий вечір. Малолюдно. Ми лише удвох – молимося... Це вже потім, коли я розповів свою пригоду музикантам київського оркестру, вони сказали, що лише заради цього треба було приїхати до України – таке побачити й почути».

 

Маестро на мить замислився й підсумував свою розповідь: «Так, факт є факт. Є за що любити Україну...».

 

Атмосфера єднання

 

  У Сайтамі на концертах митці створили атмосферу єднання, співпереживання та щирої підтримки українців у час війни – це спільна думка журналістів і глядачів. На сцені, крім зірок скрипки, виступали співак-бас Денис Вишня, саксофоніст Кента Ігараші, який навчався в Києві, віолончелістки Тетяна Лаврова і її донька Яна, піаністка Мегумі Канеко, диригент і композитор Кенічі Нішізава, японський хор «Щедрик» та інші учасники програми. До слова, японки виходили співати в українському національному вбранні, а в ролі козака був Денис Вишня, який уже 14 років живе з родиною в Японії, де пропагує українське мистецтво.

 

Упродовж двох концертів – денного й вечірнього – артисти виконали низку творів українських композиторів Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Мирослава Скорика, Євгена Станковича (його «Майже серенаду»). А ще на «біс» – відому пісню «This Land Is Your Land», яка лунала в «оновленому» вигляді – у ній згадано українські міста Маріуполь, Чернігів та інші, які зазнали рашистських атак, руйнувань та людського горя.

 

У вечірній програмі був ще й онлайновий зв’язок з Києвом – вітальні слова голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка, композитора Євгена Станковича, повідомлення Сергія Подолянчука про доброчинні справи маестро у Львові, добрі побажання глядачам і діячам культури від інших українців, які перебувають на землі, де триває війна.

 

Глядачі в Сайтамі тривалими оваціями не відпускали митців зі сцени. На доброчинних концертах того дня побували й дипломати. Після фінальних акордів програми Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії Сергій Корсунський сердечно подякував зі сцени артистам, шанувальникам високого мистецтва та всьому японському народові за потужну підтримку України.

 

Сергій Шевченко, заслужений журналіст України

 

Фото автора

 

м. Токіо