«Секрет» Приштини – журналістам України

У середмісті Приштини – столиці Косова – відвідувачі затишного кафетерію Vendum просто серед дня могли бачити таку картину. За довгим столом з десяток людей зацікавлено бесідують, попиваючи зелений чай. Соло в розмові веде стильна жінка в діловій темній сукні – знана людина в політичній еліті країни.

 

  До компанії підходять чоловіки в білосніжних сорочках, на вигляд – троє державних службовців. Усі без краваток, один у темному костюмі, у двох – злегка засукані довгі рукави сорочок (день сонячний, за межами приміщення 30-градусна спека). Чемно вітаються. Співбесідники за столом – а там переважно жінки – виявляють повагу: дружно встають зі стільців, щоб потиснути правицю імпозантному усміхненому лідерові.

 

Кілька хвилин триває спілкування компанії албанською мовою (з перекладом українською), відтак чоловіки прощаються. Проте скромне «застілля» цим не закінчується – розмова в режимі запитань і відповідей знову захоплює присутніх.

 

Основні дійові особи тут – не лише управлінці, а й учасники міжнародної програми захисту й проживання українських журналістів у Косові. Це неформальна зустріч працівників преси з політичними й державними діячами республіки, незалежність якої визнали вже до сотні країн світу. За столом з медійниками – Доніка Гервалла, віцепрем’єр – міністр закордонних справ Косова. А згаданий вище державник, який дещо несподівано «зазирнув на вогник» до кафетерію – Глаук Конюфца, чинний спікер парламенту Косова. Свого часу політик працював журналістом і тепер планує зустрітися з українськими учасниками програми, коли засідання законодавчого органу відновляться.

 

  Про що говорили в кафетерії? Найперше – про підтримку України у війні, розв’язаній кремлівським злочинним режимом. Журналісти цікавилися також причинами нещодавнього конфлікту, що іскрою спалахнув було між Сербією і Косовом. Загалом обмінювалися думками з багатьох актуальних питань. Так, наприклад, міністр спитала в Людмили Мех і Сергія Шевченка, які в першій декаді серпня завершили свою журналістську місію в Японії і зустрічалися там з послами України й Косова, як дипломати оцінюють участь медійників у програмі. Відповідь тут, на думку автора, годиться в дусі народної дипломатії – «у біді пізнавай приятеля». У Токіо Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Косово Сабрі Кічмарі інформував гостей, що косовари – щирі друзі Києва, вони добре знають, хто агресор і кому потрібна підтримка. Фактів на підтвердження сказаного не бракувало й у журналістів, які в травні – червні понад місяць жили й працювали в Приштині.

 

Коли відбувалася зустріч у кафетерії, ще ніхто не знав, що цими днями зареєструють проєкт постанови Верховної Ради України про визнання незалежності Косова. І аргументи в Києві наведуть, зокрема, такі: проводити паралелі між ситуацією Косова і ситуацією України з маріонетковими утвореннями в ОРДЛО некоректно. Ще 2010 року Міжнародний суд ООН визнав, що декларація про державний суверенітет Косова не суперечить нормам міжнародного права і не порушує жодних резолюцій та міжнародних актів. Косово визнали США, Канада, Японія, Велика Британія та 22 з 27 країн – членів Європейського Союзу, до якого прагне увійти й Україна. Отож слово тепер за депутатами.

 

  Між іншим, про те, як народилася ідея започаткувати саме в Косові журналістську програму за підтримки уряду, не раз розпитували українських медійників і японці – не лише в Токіо, а й у південних префектурах, де в липні побували гості з Києва. Приміром, цікавилася цим питанням Чіє Савада – скрипалька і громадська діячка, яка приїхала в аеропорт Ханеда, щоб особисто зустрітися й провести на літак нових знайомих – журналістів. Вона очолює Мистецьку асоціацію «Японія – Україна», організовує доброчинні концерти на підтримку Києва й бере в них активну участь. З маестро Олегом Крисою – родом українцем, нині громадянином США – пані Савада з успіхом виступала в Сайтамі й має нові широкі плани благодійних культурно-мистецьких заходів, зокрема в серпні в Йокогамі – місті-побратимові Одеси. «Молюся за безпеку ваших колег в Україні», – написала в листі журналістам японська майстриня мистецтв.

 

  І ось тепер (у вже не раз згадуваному кафетерії) українським медійникам «відкрила секрет» втілення ідеї захисту журналістів присутня тут депутатка парламенту Косова Доарса Кіца (алб. – Doarsa Kica Xhelili, на фото – в центрі). Вона підтвердила здогадку преси про те, що в основі багатьох добрих справ лежать особисті людські контакти. А доленосне рішення в пропонованій програмі узгодила за 15–20 хвилин нинішня співрозмовниця творчого гурту – міністр закордонних справ Доніка Гервалла. Звичайно, тоді вона телефонувала відповідальним керівникам держструктур, спілкувалася з представницею Європейського центру свободи преси та медіа Флютурою Кусарі, а також свою думку мав сказати очільник Асоціації журналістів Косова Джемайль Реджа. «Йому знадобилося лише 60 секунд, щоб дати згоду» – жартували про Джемайля колеги.

 

Пані Гервалла – донька вбитого 1982 року в Німеччині косовського активіста-албанця – нині громадянка ФРН. Вона під час бесіди в кафетерії поділилася власним досвідом участі в інформаційному спротиві косоварів у війні, що точилася на Балканах наприкінці 1990-х років. Можливо, цей досвід буде корисним і українцям.

 

Світ тісний і в ньому добрих людей набагато більше, ніж катів та нечисті, яка живе з воєн, грабунку чужих земель та знущання... Дивом дивуєшся актуальності Тарасового слова, написаного в Переяславі в поемі «Кавказ» 1845 року – про «кривавії ріки»... Вони не раз текли й нині, на жаль, течуть зраненими землями України – через чергові зазіхання неситої московської орди, яку нічого не вчить історія...

 

...Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові!— напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх. А дівочих

Пролитих тайно серед ночі!

А матерніх гарячих сльоз!

А батькових, старих, кривавих!

Не ріки — море розлилось,

Огненне море!

 

Але хоч би що чинили рашисти – справедливість і правда, і воля святая візьмуть гору: прийде час і «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці». Цього прагнуть і неодмінно переможуть у війні десятки мільйонів українців, бо ж підтримує їх незліченна кількість цивілізованого населення нашої планети.

 

  А в Косові з обраної форми неформальної зустрічі державних діячів з пресою (в людному місці, без потреби в охороні) можна зробити ще й такий висновок. Немає жодної небезпеки для проживання й роботи в Косові як для представників ЗМІ, так і для посадовців та населення цього волелюбного краю. Смолоскип війни, запалений кремлівським убивцею, не дадуть рашистам перекинути на Балкани, хоч би як того кортіло бункерному щурові та його ефесбівським поплічникам.

 

У маленькому дружньому Україні краї, дуже схожому природою на український Крим, біля підніжжя мальовничих гір, де лежить столиця Приштина, мабуть, недарма згадалося цього дня пророче слово Великого Кобзаря з його безсмертної поеми. Ці слова неначе звернені до нинішніх українців – героїчних оборонців рідної землі:

 

Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

 

Сергій Шевченко, заслужений журналіст України 

 

Фото автора