Прихильників здорового життя об’єднала японська компанія GREEN COOP

  Враження українських журналістів від побаченого на «архіпелазі майбутнього»

 

Японців називають трудоголіками. І не без підстав. Бо ж для більшості жителів Країни вранішнього сонця це не лише можливість забезпечувати себе й родину усім, що треба для життя. Це також змога самостверджуватися, бути єдиним цілим з колективом, – пише газета Федерації професійних спілок України «Профспілкові вісті» (№ 31–32, 2022) в статті Людмили Мех.

 

 

Плинність кадрів у японських корпораціях мінімальна, люди тримаються роботи, вони беручкі до праці, прагнуть самовдосконалюватися та дбають про добробут своїх сімей, у яких нерідко по три-чотири дитини.

 

Типові трудоголіки, звісно, є і в компанії GREEN COOP. Нинішнього літа її щоденну діяльність пощастило побачити зблизька двом українським журналістам Сергієві Шевченку й авторці цих рядків. Навіть більше, медійники відчули ритм роботи великої компанії просто зсередини – це все завдяки люб’язному запрошенню членів делегації Національної спілки журналістів України і Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» відвідати чотири префектури на півдні Японії. Саме там активно працюють зі своїми клієнтами та виробляють продукцію агробізнесу кооператори GREEN COOP.

 

Водночас є й особливість у компанії, головний офіс якої розташований у місті Фукуока. Тут сповідують принцип: продукція і її реалізація мають бути за власними високими стандартами. Це продукція без ГМО (генетично модифікованих організмів), екологічно чиста, призначена для здорового харчування та споживання на внутрішньому ринку.

 

      На першій зустрічі в центральному офісі корпорації, яку очолює Йоко Хідакі, працівниці, пишаючись досягненнями свого колективу (а тут багато жінок, матерів), показали гостям плакат з пляшкою молока, визнаного найкращим за якістю. І ця продукція справді дуже популярна в покупців.

 

Гості-кияни під час обіду мали змогу скуштувати те, що їдять пересічні японці. Причому на стіл кооператори подали тільки харчі, які виробляє їхнє об’єднання: варений рис, усіляка салатна зелень, риба, соєві котлети й соус тощо. Дегустували й «мірк» (так англійською мовою з місцевим акцентом називають молоко, бо в мові японців замість «л» часто кажуть «р») – і відчули неповторний смак сільського домашнього продукту. А особлива смакота – йогурт і маленьке морозиво на десерт. Морозиво – це новинка, похвалилися господарі: його ще немає в продажу, але журналістам дали на пробу.

 

    Дуже високі вимоги в GREEN COOP до всієї сільгосппродукції. У південних префектурах на островах Хонсю й Кюсю багато чого вирощують, переробляють та постачають на внутрішній ринок. Численні клаптики рисових полів різноманітної форми межують з екзотичними для українця сортами картоплі, з морквою, бобовими, кукурудзою, соняшником… Сіють тут і пшеничку, зокрема на ділянках, які кооператори, додержуючись сівозміни, повертають в господарський обіг, якщо земля з якихось причин з нього «вибула».

 

Заступник керівника корпорації Хіроакі Катаока за кермом власного автомобіля в неділю влаштував для українців своєрідну екскурсію-презентацію. Показав поля, які обробляють члени кооперативу: на табличках зазначено, які добрива і в якій пропорції вносять у ґрунт. Розповів, як поливають-доглядають рис і як у разі потреби звільняють поля від надмірної кількості води. Визначальний принцип у компанії – не нашкодити природі.

 

  Крім сотень тисяч членів кооперативу (виробників), є й такий важливий учасник спільної команди, як споживачі. І не лише ті, які купують товари в мережі спеціалізованих магазинів, а й ті, що рік у рік користуються послугами доставлення продуктів. Логістичні центри компанії розвинуті, десятки автомобільчиків зі впізнаваним логотипом GREEN COOP можна побачити біля цехів і на вулицях населених пунктів.

 

Без перебільшення, особливим, напрочуд емоційним і щирим було перебування гостей-журналістів у Кумамото – з першого ж візиту до регіонального відділення компанії. Тут працівники зустрічали киян з українськими прапорцями й залучили до спілкування своїх дітей – малеча складала й дарувала оригамі (паперових журавликів). Навіть санітарним захисним маскам, носити які обов’язково в час пандемії, японці надали плакатного вигляду: згори справа на синьо-жовтому тлі написали слово «peace» (англійською – «мир»). А вже українською мовою в залі офісу розгорнули звернення до гостей «Ласкаво просимо до Кумамото!»

 

  Щоб висловити своє співпереживання та підтримати людей, які постраждали в час війни, японці вирішили поділитися власним досвідом подолання катастрофічних наслідків руйнувань людського життя. Вони повезли гостей на невеличке приватне підприємство Yamaici, що виготовляє харчові продукти з сушеної риби. Директор Наокі Хаяші розповів, як він зумів відновити виробництво після великого землетрусу, що стався у квітні 2016 року. Тоді стихійне лихо «поховало» бізнес десятків тисяч малих підприємців. Люди в одну мить втратили своє житло, статки, роботу... Стіни й стелі виробничих приміщень потріскалися, обладнання пошкоджено…

 

«Руки опускалися, але я вирішив на місці частково знищеного підприємства будувати нове, – сказав директор. – Позичив гроші, організував відбудову, сам працював дуже багато – і в лютому 2020 року цехи нової фабрики вже дали першу продукцію. Чому я це зробив, а не кинув свою справу після катастрофи? Бо життєві труднощі треба долати, навіть якщо ти впав – треба підійматися, ставати на ноги й іти вперед. За підтримки друзів, з вірою в себе – повертатися до життя й робити його кращим. Я маю надійних партнерів і друзів у GREEN COOP, тож ми спільно змогли це зробити. Ми перемогли. І Україна відродиться після війни – ваш народ сильний і мужній».

 

Таких зустрічей і щирих побажань миру та перемоги українському народові було багато – і в Японському фонді майбутніх поколінь, який очолює Джунічі Ковака, і в редакціях газет, і на офіційних зустрічах з політиками, мерами міст, громадськими активістами. Японія – дружня країна, тож її тверда позиція в дотриманні санкцій проти держави-агресора, допомога українцям, зокрема й біженцям дуже важливі в час війни.

 

Людмила Мех

 

Фото Сергія Шевченка