Для населення японської префектури Кумамото жити поряд з вулканом – не дивина. З покоління в покоління це непросте сусідство привчило їх завжди бути напоготові й чітко дотримуватися правил поведінки в надзвичайних ситуаціях. Але 2016 року стався як ніколи потужний землетрус...

Підземні поштовхи магнітудою від 6,5 до 7,3 бала розпочалися 14 квітня о 21:26. Потім одинадцять слабших поштовхів – у межах 4,5 бала. Перша сумна статистика – понад 800 постраждалих, з них десять загинули. А ще – зруйновані будівлі, порушена інфраструктура в багатьох населених пунктах...

Люди, як це завжди буває після стихійного лиха, взялися ліквідовувати його наслідки. З інших регіонів країни, за рішенням уряду, прибули на допомогу рятувальники, розпочалися відновлювальні роботи. Аж раптом після опівночі о 01:25 уже 16 квітня – нова хвиля землетрусу, що за інтенсивністю сягнув майже IX позначки за шкалою Меркаллі. Це коли з’являються великі тріщини в ґрунті, лопаються каркаси будівель і підземні труби, а населення – в паніці…

  Такої біди давно не було на землі Кумамото. «Прокинувся» вулкан Асо, розпочалося виверження лави з викидами на висоту до 100 метрів. Зсуви ґрунту сталися в горах – потоки землі й каміння впереміш із деревами зносили все на своєму шляху. Дороги стали непроїзними, а стратегічний об’єкт – велетенський красень-міст Асо впав у річку Куракаву.

Нова сумна статистика – понад тисяча постраждалих, серед них 24 загинули. Довелося терміново евакуювати 44 тисячі жителів навколишніх населених пунктів… Уся країна згуртувалася в той час – використовували вцілілі приміщення, щоб розмістити людей, які втратили дах над головою. Залучені сили самооборони й волонтери створювали умови для тимчасового проживання та психологічної реабілітації постраждалих.

      «Скільки днів і ночей ми провели тут у той страшний час! – згадує співробітниця тутешнього відділення відомої в Японії корпорації GREEN COOP Томоко Кабумото. – Зі складів доставляли харчі нашого виробництва, готували їжу, прагнули якось розрадити, заспокоїти людей, хоч і самі були в тому самому шоковому стані»…

Ми стоїмо в просторій багатоповерховій будівлі, в якій на першому поверсі розгорнуто стенди з фотографіями подій весни 2016 року. Світлини зафіксували те, на що не можна дивитися спокійно. Бо в цей самий час на нашій рідній землі, за тисячі кілометрів звідси – ще більше лихо. Ховаючись від постійних обстрілів, які чинять рашисти, страждає цивільне населення – люди старшого віку, мами з маленькими дітьми... Українці втрачають домівки й виїжджають в евакуацію...

  Для всіх нас цьогоріч ранок 24 лютого став переломним – він перекреслював плани, руйнував оселі, забирав людські життя… Ніби відчувши емоції, що рвуть душу й серце, Томоко бере мене за руку й пригортається: «Як ми вас розуміємо!.. Тримайтеся. Як і наш народ, українці – сильні. Україна вистоїть, переможе і з руїн підніметься. Як і ми щоразу відбудовуємося після землетрусів. Добро, справедливість та любов сильніші за будь-яке зло. Всі ми в це віримо».

Співпереживання, солідарність із представниками українського народу ми відчували, мабуть, найбільше в цій префектурі. Упродовж усіх трьох днів перебування в Кумамото.

      Так було від найпершої зустрічі, коли колектив відділення корпорації на порозі свого офісу вітав нас синьо-жовтими прапорцями, а в залі, оформленій букетами соняшників та прапорами Японії й України, гостям розгорнули банер нашою мовою «Ласкаво просимо до Кумамото!».

На пресконференціях, публічних заходах з участю журналістів і нашими розповідями про боротьбу України проти агресора, на офіційних і неформальних зустрічах – скрізь відчувалася підтримка позиції японського уряду, яка віддзеркалює бажання суспільства допомогти нашому народові. А ще відчувалася віра в те, що наші люди здатні здолати всі виклики й біди.

У народної дипломатії є своя перевага – людина може власним прикладом довести, що за бажання будь-які проблеми розв’яжеш. І ось один з таких прикладів.

…Пізній вечір 14 квітня й перші півтори години 16 квітня 2016 року докорінно змінили звичне життя підприємця з Кумамото Наокі Хаяші. Мало сказати, що стихія завдала збитків: його бізнес – приватне підприємство з переробки риби й виготовлення харчових продуктів – на ділі не підлягав відновленню. Стіни приміщень потріскалися, обладнання пошкоджене й засипане уламками конструкцій…

    «Спочатку не міг без болю дивитися на руїни. Скільки сил, коштів, планів за лічені хвилини зійшли нанівець! – згадує наш співрозмовник. – Коли минув перший шок, почав обдумувати, що робити далі. Сидіти склавши руки не звик. Порадився з родиною, партнерами в бізнесі. Вирішили розпочати будівництво нового заводу. Для цього довелося взяти довгостроковий кредит у банку. А керівництво корпорації GREEN COOP, з якою до цього не один рік співпрацював, запропонувало надати підтримку з придбанням спеціальної технологічної лінії з переробки сухої риби. Особливість її в забезпеченні дотримання стандартів якості, за якими працює цей знаний в Японії колектив».

      Українські журналісти в липні цього року мали змогу побувати на новому підприємстві, яким керує Наокі Хаяші, «Ямайчі» (Yamaichi Co. Ltd. стало до ладу 2020 року). Санітарні вимоги тут суворі до всіх, хто переступає поріг виробничого корпусу. Ще б пак: ідеться про дотримання норм виготовлення харчів! Але є тут і особливість: одна з двох технологічних ліній переробки риби працює за стандартами GREEN COOP. Вона виконує замовлення на постачання готової продукції саме в мережу корпорації.

Отож у підприємця з 10 лютого 2020 року є постійний солідний замовник, а корпорація має саме ту продукцію, на яку очікує її споживач. Основний висновок, на мою думку, в цій історії такий: лише сильні й упевнені люди в тяжкий час випробувань здатні витримати удари долі. І не просто витримати, а й вийти переможцями.

      «Ми всі бачимо, як Україна дає відсіч агресору. Війна – це гірше й важче, ніж переживати наслідки землетрусів, – каже Наокі Хаяші й додає, що вірить у силу українців і їхню мужність долати труднощі. – Ваші аграрії, працівники переробних підприємств за першої ж нагоди відновлять зруйновані заводи й фабрики. Це важливо як для вас самих, так для інших народів. Україна ж була і, сподіваюся, далі буде світовою житницею».

Зі щирою вдячністю за теплі слова підтримки та віри в перемогу ми й попрощалися з успішним підприємцем і просто світлою людиною паном Хаяші з префектури Кумамото. Він представник великої дружньої нам держави, на прапорі якої – вранішнє сонце. А на прапорі України – кольори синього неба й жовтого колосся. Того живодайного хлібного колосся, якому сонячне світло й тепло – такі потрібні для життя!

Людмила Мех

Фото Сергія Шевченка

Джерело: Аграрний тиждень. Україна