На початку вересня в столиці, в Музеї української діаспори, громадська діячка Анжела Савченко й харківський видавець Олександр Савчук презентували перевидання агробестселера «Розмови про сільське хазяйство» Євгена Чикаленка – успішного аграрія, видатного українського громадського діяча, благодійника та видавця першої в тодішній Російській імперії україномовної щоденної газети «Рада».

Книжка в нинішні трагічні дні війни народжувалася під звуки сирен і пекельних рашистських обстрілів Харкова (а колись і оригінал видання пережив неабиякий тиск – царської цензури). Цьогорічне видання найповніше, до нього входять усі п’ять брошур видатного автора: «Чорний пар та плодозміни», «Худоба», «Сіяні трави, кукурудза і буряки», «Сад», «Виноград».

Свого часу «Розмови про сільське хазяйство» була другою за популярністю українською книжкою після Шевченкового «Кобзаря» в тодішньому українському селі. Нині вона важлива історико-культурна пам’ятка аграрної сфери – з оригінальним викладом і непростою історією, про яку детально розповіли під час презентації директорка туристичного сайту «Київські фрески» Анжела Савченко, видавець з прифронтового Харкова Олександр Савчук, директорка Музею української діаспори, мистецтвознавиця Оксана Підсуха.

Євген Чикаленко народився 21 грудня 1861 року в селі Перешори (Одещина) в родині з козацько-шляхетським корінням. Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ). Проявив себе як надзвичайно здібний агроном – навіть у посушливі роки мав гарний врожай на своїх полях – найбільший в Україні. Нагороджений двома срібними медалями на Всеросійських аграрних виставках. Власний успішний досвід у сільському господарстві виклав у надзвичайно популярній серед українського селянства брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (у 5 кн., 1897). У формі розмови з селянином у ній автор оповідає про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п’ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував міністр внутрішніх справ царської росії, оскільки українська мова на той час була заборонена. Чикаленко також написав «Спогади» (І–II, Львів, 1925–1926) і «Щоденник 1917–1919»
(Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху кінця XIX і початку XX століть, адже автор зі студентських років і впродовж свого життя займався активною громадською і політичною діяльністю.

Євген Чикаленко 1917 року став одним з ініціаторів проголошення Української Центральної Ради – керівного органу майбутньої УНР. Благодійник усіляко сприяв національному відродженню України, видавав протягом багатьох років єдину україномовну щоденну газету ”Рада”, що стала “кузнею кадрів” – майбутніх видатних державних діячів часів УНР: Симона Петлюри, Володимира Винниченка, Сергія Єфремова та інших. І саме з ініціативи Євгена Чикаленка створили Центральну Раду УНР, яку він і очолював та керував її діяльністю до повернення майбутнього Президента УНР Михайла Грушевського з еміграції.

Постать Євгена Чикаленка – унікальна в історії України, і його увічнення в топонімах Києва – хоча б часткова сплата нашого великого боргу цій людині за нинішню Україну, вважає Наталія Старченко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу теорії і методики археографії та джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського. Сказати про Чикаленка «український меценат» — це нічого не сказати, навіть додавши, що саме Чикаленкові належить формула «Любити Україну до глибини власної кишені». Власне, це його принцип, з яким він жив, розбудовуючи українську культуру, знекровлену численними заборонами в російській імперії. Що таке заснувати й фінансувати щоденну українську газету за імперських реалій на початку XX століття? Газети вважаються одним з інструментів творення сучасних націй, бо щоденне нагадування, хто ми і які наші спільні завдання, гуртувало людей у національно свідому спільноту. Усе життя Чикаленка – це постійне тримання високої планки: щоб не було соромно перед нащадками. Про це й про багато іншого можна прочитати в його щоденниках і листуванні (видавництво «Темпора»).

Декілька років тому пропозицію перейменувати в Києві вулицю й площу російського імперця Льва Толстого, назвавши їх іменем великого українця Євгена Чикаленка, одностайно підтримала столична комісія з найменувань, очолювана тоді Олексієм Резніковим (нинішнім міністром оборони). Але це рішення комісії заблокували (двічі!) на етапі його електронного обговорення на сайті КМДА вороги всього українського... Нині столична громадськість та експертна комісія істориків і краєзнавців рекомендують Київраді сусідню вулицю Пушкінську перейменувати на честь Євгена Чикаленка. І це символічно: ім’я Чикаленка – поруч з іншими великими українськими меценатами Терещенками, Ханенками, яким завдячуємо двома чудовими музеями.

Євген Чикаленко був щирим борцем за Українське національне пробудження і єднання української еліти та був щедрим меценатом, наголошує Юрій Гнаткевич, народний депутат трьох скликань, голова Просвітницького центру ім. Євгена Чикаленка. На скількох пальцях руки можна нині перерахувати українських товстосумів, які люблять Україну до глибини власної кишені?

Вітчизняні історики так само вважають, що потрібно якнайшвидше «вимітати» імперську пропаганду та її символи зі столиці європейської України, а увічнювати імена борців за волю рідного краю.

Георгій Лук’янчук

Фото автора