Росіяни не полишають спроб довести самим собі, що Україну створив лєнін. І от маємо чергову «сенсацію» – очільник кремля змусив науковців мордору видати збірник документів аж на 1000 сторінок під назвою «Об историческом единстве русских и украинцев», що збігається з назвою сумновідомої статті путіна, опублікованої на його офіційному сайті 12 липня 2021 року.

 

Не зайвим буде нагадати, що фахівці Центру досліджень воєнної історії ЗС України, Головного оперативного управління ГШ ЗС України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України вважають 12 липня 2021 року початком підготовки рф до широкомасштабного вторгнення в Україну. І презентований наприкінці квітня збірник став додатковим тому підтвердженням, адже містить «потрійну» передмову: ту саму статтю диктатора від 12.07.2021 та два «звернення до громадян росії» – за 21.02 та 24.02. 2022 року. Усі вони є елементами ідеологічного обґрунтування агресії проти України.

 

Не випадково і видавцем книги є путінський фонд «связь эпох», який очолює георгій кучков – заступник голови правління російського історичного товариства. Це відома ідеологічно-пропагандистська структура, що системно фальсифікує історію та впроваджує «русскій мір». Її керівником є директор служби зовнішньої розвідки рф сергій наришкін.

 

Ані pdf-версії, ані повного змісту нового видання у вільному доступі немає. Через це поки складно зрозуміти, що це за «242 документи з архівів росії та України, що охоплюють період від XI ст. до грудня 1991 р., близько третини з яких публікуються вперше». Проте вони нібито «беспристрастным языком» розповідають про «спільне історичне минуле народів двох країн».

 

  АрміяInform уже неодноразово писала про «неупередженість погляду» бункерного щура на історію. У нинішньому збірнику вже когорта російських науковців намагається якось підтвердити окремі цитати господаря витримками з архівних документів. Особливо кумедно це виглядає у змісті книжки, де добірці документів кожного розділу передує цитата кремлівського вождя. Приміром, давньоруські берестяні грамоти означують тезою про те, що «слов’янські та інші племена були об’єднані спільною мовою та владою», а документи про московсько-литовські й московсько-польські відносини – наголосом на тому, що «Київ було розорено, а роздробленість посилилася».

 

А щоб пояснити тезу путіна про створення України лєніним, представникам аж 11 архівних установ, що брали участь у роботі над збірником, довелося вигадати цілу концепцію паралельної реальності. Процитую її виклад, наведений у інтерв’ю «російській газеті» з нагоди виходу збірника документів, керівника росархіву андрія артизова: «Україна — це термін відносно новий, тому що в жодному документі з XI по XIV століття такого слова ви не знайдете. Вислів „люди українні“ стосовно жителів околиць застосовувався з XV століття, а назва Україна, що позначає окраїнні території росії та Великого князівства Литовського, — з XVI...

 

Запорозькі козаки ідентифікують себе так: „Ми росіяни, ми православні“. До речі, мешканців білорусі в той час сприймали так: „литвин“ означає католик, а „білорусець“ — православний…

 

Термін Україна стосовно території малоросійських губерній виникає, відповідно до документів, у XIX столітті. І ось цікава річ, українська історіографія в особі її творців, насамперед, звичайно, Михайла Грушевського, стала його екстраполювати на більш ранні часи. Це наукове припущення. Але самі тодішні мешканці Південно-Західної Русі українцями не називали себе. У московських документах використовуються слова „малоросія“, а стосовно її мешканців — „черкаси“».

 

А далі — ще цікавіше. Більшовицькі керівники, які займаються національною політикою, підтримали українських авторів і термін Україна увійшов до радянської історіографії. Звідси з’явилося „Об’єднання України з росією“. Хоча яка Україна була у середині XVII століття? На Переяславській Раді, вибачте мені, йшлося лише про землі Війська Запорізького, про Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства. От і все. Про інші землі, зокрема про Львів та Волинь, звичайно, не йшлося».

 

Суцільна ахінея, яку навіть коментувати складно, адже кожне речення тут — або вигадка, або маніпуляція, або дезінформація. Пропаганда, як відомо, нічого спільного з історичною правдою не має. Але в задзеркаллі в це, мабуть, вірять. Бо будь-яка вигадка, якщо її чують/читають багато разів, сприймається як правда. Психологи називають це явище «ефектом ілюзорної правди». І ми дійсно маємо справу з цілою країною, в якій мільйони мешканців кілька століть живуть у «бульбашці», сформованій цією технологією!

 

Наведу мовою оригіналу ще кілька коротких цитат про зміст «не публиковавшихся ранее документов», що побачили світ у збірнику «Об историческом единстве русских и украинцев. Документы»:

 

«Центральная Рада требовала от рсфср „Донскую область, Кубань, Северный Кавказ и Черноморье, а также Крым“ и Черноморский флот, что привело к невозможности заключения мира между государствами, оккупации Украины австрийско-германскими войсками и прекращению самого существования УНР». 

 

«Зависимость от помощи Запада привела Директорию УНР к политическому краху». 

 

«Желание донбасских коммунистов войти в состав рсфср было перечеркнуто решениями в москве, которые приняли лидеры большевиков — ленин и свердлов. Они сделали это во имя укрепления „пролетарской косточки“ (в Донбассе было много большевиков, а в Киеве мало)». 

 

«В феврале 1919 года сталину было поручено провести „уничтожение Кривдонбасса“, что и было выполнено». 

 

«обсуждение в 1965 году предложения руководителя компартии Украины Петра Ефимовича Шелеста предоставить Украине право напрямую торговать с зарубежными странами в нарушение партийной традиции еще с ленинских времен». 

 

«Брежнев постепенно перестал идентифицировать себя как украинца». 

 

«В документах раскрывается антирусская направленность униатско-националистического экстремизма на Украине в конце 1980-х годов». 

 

«Проблема юридической состоятельности акта передачи Крыма рассматривалась в 1992 году верховным советом российской федерации, который указал на допущенные в 1954 году нарушения». 

 

І хоч це не самі документи, а лише їхній пропагандистський опис, проте навіть з нього зрозуміло, що «історична єдність» росіян і українців, у якій намагаються переконати себе прихильники путіна — це маячня. Намагання вкотре переписати історію на догоду черговому кремлівському вождю в ХХІ столітті виглядає анекдотично навіть для експертного середовища самої росії. Це свідчить про те, що вторгнення в Україну зазнало цілковитого фіаско на історично-ідеологічному фронті. Залишається тільки закріпити цей успіх переконливою Перемогою Збройних Сил України.

 

Євген Букет

 

Джерело: АрміяInform

 

Євген Васильович Букет – член правління ВБФ «Журналістська ініціатива», лавреат Премії імені Вячеслава Чорновола, автор низки книжок історичної тематики