Журналіст Едуард Бобровицький повідомив фонду «Журналістська ініціатива» про ініціативу свого краянина, який тимчасово живе нині в Польщі. Публікуємо замітку, надіслану із прифронтового Запоріжжя.

...Мій однокурсник з історичного факультету педінституту, житель Кам’янки-Дніпровської Геннадій Олененко, ще торік у квітні разом з дружиною виїхав з тимчасово окупованої території Запорізької області. Я в той час з донькою та двома онуками перебував на Закарпатті й добре пам’ятаю дзвінок із Запоріжжя. Ми обидва тоді плакали від щастя, що живі! До речі, Людмила Олененко теж закінчила той самий наш історичний факультет. Кілька днів мої земляки відпочили, так би мовити, в Запоріжжі від страхіть «рускава міра» й поїхали до Польщі.

  Уже понад рік мій товариш у вимушеному вигнанні. Живуть вони неподалік містечка Косьцежина в Поморському воєводстві. Там з Геннадієм і Людмилою їхні доньки, онуки…

Ми часто на зв’язку. І ось нещодавно однокурсник порадував, що нарешті знайшов свою справу. Він організував недільну школу для дітей українських біженців. Проводить з ними цікаві заняття й заходи. Влаштували, приміром, свято Херсонського кавуна!

А нещодавно дві групи українських дітей дізналися про історію Кашубії – історичної області поблизу Балтійського моря з центром у місті Гданськ на півночі Польщі. Діти пройшлися мальовничими стародавніми вуличками Косьцежини, оглянули історичні пам'ятки. Гідом, звісно, був Геннадій Олененко…

Едуард Бобровицький

Фото надав автор

  ДО РЕЧІ: 

 Публікація запорізького колеги зацікавила спілчан-журналістів з Вінниччини. Сайт у фейсбуці Вінницької обласної організації НСЖУ доповнив зміст інформаційної замітки (див. скриншот відгуку Марини Тепленко), вміщений під заголовком "ЯКЩО УКРАЇНОЮ ВИШИТА ДУША – ДЕ Б НЕ БУВ УКРАЇНОЮ ДИХАТИМЕШ".