Про те, що в художньому музеї фінського міста Оулу вже більш як пів року експонують виставку робіт визначних творців пензля цієї скандинавської країни, я не раз чула від активістів Товариства українців Північної Остроботнії. Це товариство створено завдяки згуртованості наших краян – тих, хто вже давно живе в місті, і тих, хто після широкомасштабного вторгнення рашистів на терени України дістав на землі Суомі тимчасовий прихисток. Особливість музейної експозиції в тому, що відвідувачі можуть самостійно обирати мову, якою електронний гід розповідатиме про творчість митців. Раніше можна було слухати фінською (як і нині), але тепер – можна й українською!

 

 – Усі тексти озвучила наша Ніна Бокало, – пишається ініціативою своїх краян і друзів співзасновниця товариства українців Віра Дядченко. 

 

       …З обома цими жінками я познайомилася на початку весни 2022-го – трагічного для українців року. Тоді Оулу, яке ще називають столицею Північної Скандинавії, гостинно прийняло сотні українців. Переважно серед них жінки з дітьми. І хоч фіни, які живуть у соціальній, демократичній державі, щиро прагнули створити найкращі умови для адаптації іноземців, наші землячки теж не сиділи склавши руки. Серед активісток, які взяли на себе багато організаційних питань, були саме харків’янка Віра Дядченко й Ніна Бокало, яка приїхала з Житомирщини. 

 

 Обидві до великої війни мали досвід роботи в державних установах, а ще – кожна зберегла в душі прагнення допомагати своєму оточенню… На вебсайті ВБФ «Журналістська ініціатива» ми не раз розповідали і про регулярні мітинги в Оулу на підтримку України, і про патріотичні та благодійні справи обох наших знайомих, які й далі підтримують тісний зв'язок з батьківщиною.

 

     Під час нещодавнього відвідання Оулу ми домовилися з Вірою разом завітати до мистецького музею (в якому мали змогу побували торік навесні) – щоб тепер послухати там електронного «українського гіда». А й справді, докладно дізнатися про багатий творчий доробок знаних художників Суомі було дуже приємно й пізнавально – саме завдяки солов’їній українській!

 

До речі, текст для озвучування підготував фахівець у мистецтві – художник Василь Рескаленко, який уже багато років живе у Фінляндії. На його сторінці у фейсбуці красномовні слова «StandWithUkraine», що свідчить про позицію чоловіка.

 

       Важко передати словами ті відчуття, які охопили під час екскурсії. Це той випадок, коли навіть за істотних відмінностей між мовами є відчуття... спорідненості. Є щире бажання доторкнутися до витоків культурної спадщини північної нації, зрозуміти її і прийняти до серця… Це відчуття не полишало нас упродовж усієї прогулянки просторими залами музею. Дійсно, яка ж чудова ідея і її втілення! Про свої враження я сказала наступного дня Ніні Бокало, щойно ми зустрілися перед початком щонедільного мітингу на підтримку України. 

 

 За традицією починається мітинг і завершується спільним виконанням Гімну України та відомої патріотичної пісні «Ой у лузі червона калина..». І це теж створює особливу атмосферу в гурті учасників заходів. Кожний поринає у спогади, або ж просто думками там, на рідній землі… І лише під час переходу до місця проведення наступного заходу з нагоди Свята захисників і захисниць України, уже була можливість більше поспілкуватися з Ніною про художню виставку.

 

   – Години чотири тривав запис текстів, – згадує вона. – І ми майже нічого не переписували. Звукооператор навіть здивувався, коли я відмовилася робити перерву на перепочинок.

 

 – У вас усі українки такі витривалі? – спитав усміхаючись.

 

 – Так, ще сильніші, – згадавши ту розмову, усміхається й Ніна. – Якщо ж серйозно, то війна докорінно змінила наше життя. Чоловіки, брати, батьки – на фронті. Захищають свій народ, свою державу. А на нас – відповідальність за завтрашній день, за дітей, за їхнє навчання, становлення...

 

   – Коли закінчиться війна, більшість із тут присутніх повернеться додому, – підтримує Віра. – А зараз важливо, щоб наші діти не втрачали нагоди вивчати іноземні мови, знаходити спільні інтереси з новими друзями й далі навчатися за програмою української школи в онлайновому режимі. 

 

 Подумалося: ми, українки – дуже сильні. Ми знаходимо вихід навіть там, де інші його не бачать і не можуть знайти. Ми працьовиті, наполегливі, а ще – ми впевнені: усе буде Україна!

 
Людмила Мех

Фото Сергія Шевченка