Понад тисяча дітей були і їх не стало... І ще більш як сотня невинних жертв воєнного часу зникли безвісти – про це розповідає виставка в Республіці Косово.

«Були собі...» – так зазвичай починаються казки. Проте на стіні виставкової зали, яку днями відвідали українські журналісти, що перебувають у Приштині (Косово) за програмою професійного захисту медійників, ці звичайні слова набувають іншого змісту – страшного, аж ніяк не казкового. Бо ж мова йде про реальну (задокументовану й доведену) загибель у Косові 1024 дітей  – тих, що «були собі...» на Балканах у час війни наприкінці 1990-х років. І ще 109 невинних жертв того воєнного часу зникли безвісти.

    Імовірно, більшість з тих, кого не вдалося знайти – уже в засвітах, як і та юнь, чиї фотопортрети бачимо в залі на стіні. Світлини розміщено так, що кожна кидає тінь – і це візуально «збільшує» число жертв, нагадує про зниклих безвісти у 1998–2000 роках.

Юне майбутнє країни втратило найцінніший дар Божий – життя. Можливо, цих «зниклих» колись знайдуть у таємних масових похованнях. Кажуть, є такі на теренах сусідньої держави – Сербії, яка свого часу вдерлася в Косово зі зброєю в руках. Це та Сербія, що й нині заявляє про дружбу з московитами – паліями війни в Європі... За аналогіями вчинених злочинів ясно бачиться, що й в Україні будуть подібні виставки. І будуть центри документування. Зло, що має небезпеку повторень (геноцид, винищення сімей), забувати не можна.

      У центрі виставкової зали бачимо великий скляний куб, у якому виставлено дитячі речі. Тут одежа, іграшки – санчата, триколісний велосипедик. Бачимо й колиску... За склом в інших місцях зали – книжечки, шкільні зошити, якими колись користувалися, а ще – дитячі малюнки як уособлення мрій. Маленьких господарів експонатів нема серед живих. Скляна прозора споруда символізує чистоту невинних душ, загублених у тій війні, яка палала на землі Косова чверть століття тому.

    Про кожну втрату є короткий опис життя дитини та її сім’ї. Світ, що відкривається відвідувачам виставки, справді мав бути схожим на казку. Але те, що сталося – зло воєнних реалій. На жаль, просто зараз, уже в іншій країні (Україні), в іншому столітті – такі страхіття повторюються…

Виставку зроблено спільними зусиллями громадськості, разом із членами сімей, які погодилися так зберегти пам'ять про своїх рідних. На протилежній стіні довжелезного коридору читаємо імена, прізвища, дати життя і смерті сотень дітей. Червоною крапкою позначено осіб, що зникли безвісти. Серед братів і сестер немало тих, кого вбито в один день – загарбники нищили косовських албанців сім’ями, за етнічною ознакою...

    Внаслідок війни в Косові загинуло або пропало безвісти понад 13 500 осіб, розповіли відвідувачам виставки виконавчий директор Косовського центру гуманітарного права Бекім Блакай (Bekim Blakaj), правознавець і менеджер Беснік Бечай (Besnik Beqaj) та інші активісти організацій, що опікуються документуванням вчинених воєнних злочинів, підготовкою книг пам’яті тощо. Спогади очевидців і членів сімей жертв терору, судові документи, фотографії та інші джерела інформації – усе це стає історією. Завдяки записаним розповідям дізнаємося про дні, коли сталися вбивства чи насильницькі зникнення людей, про те, що пережили косовари наприкінці XX століття.

Косовський центр гуманітарного права документує життя, втрачені під час і відразу після війни в Косові, відстежує та аналізує судові процеси над військовими злочинцями та інші політично чи етнічно вмотивовані дії, просуває та захищає права етнічних громад та їх інтеграцію в косовське суспільство, а також здійснює неформальну, орієнтовану на молодь програму ознайомлення з недавнім минулим.

Нині триває також робота над наступними томами Косовської книги пам’яті – у ній розповідається про жертв воєнних злочинів (цивільних осіб, поранених та військовополонених), вояків, що полягли в боях, і про людей, що зникли безвісти в Косові (1998–2000), коли тривав збройний конфлікт між сербською поліцією та югославською армією з одного боку і Армією визволення Косова з другого. Пам’ятка покликана стати найнадійнішим свідком важкого минулого. Дослідники дістають факти з кількох незалежних джерел, перевіряють за іменами, місцями та подіями. Уперше в історії Балкан цифри замінено іменами. Це дає змогу запобігати маніпуляціям, применшенню чи перебільшенню. Кожна історія в книзі відповідає життю людини, про яку йдеться, зазначають творці Книги пам’яті.

Більше про діяльність Центру документації Косова, Косовського центру гуманітарного права можна дізнатися на сайті (https://hlc-kosovo.org/en/about-us).

Сергій Шевченко

Приштина (Косово)

Фото автора