Японський блогер Кацугіко Марута з міста-мільйонника Сайтама (Токійська агломерація) у січні 2024 року звернувся до віцепрезидента ВБФ «Журналістська ініціатива» Сергія Шевченка з проханням відповісти на запитання, що стосуються російсько-української війни. Сайт фонду публікує відповіді публіциста українською мовою.

 

– Які, на вашу думку, передумови вторгнення росії в Україну?

 

– Росія давно готувалася до збройного вторгнення в Україну – ще з 1990-х років. Після того, як зазнав краху комуністичний режим в СРСР, кремль всіма засобами прагне відновити свій вплив на держави, які здобули незалежність від москви. Росія називає український народ «своїм» і хоче бачити «своїми» території, які були колись частиною Радянського Союзу або ще раніше перебували у складі російської імперії. Ось чому кремль весь час веде гібридні війни проти сусідів, намагається ставити їх у залежність від москви. Росія провокує і створює «заморожені конфлікти», як це зроблено в Молдові й у Кавказькому регіоні. Тому збройне вторгнення як гаряча фаза війни проти України було лише питанням часу у відносинах двох держав.

 

Спосіб існування «федерації», яка назвалася наступницею СРСР – це завжди агресія, загарбницькі війни, постійне «збирання земель» і розширення своєї території. Нинішній диктатор путін всіляко намагається зберегти і зміцнити власну авторитарну (а по суті фашистську) владу. Корумпований кремлівський режим непомірно мілітаризує росію, демонізує НАТО й колективний Захід, воює з сусідами, шантажує Європу та веде безпрецедентну інформаційну війну проти світу демократії.

 

Москва не припиняє спроби нав’язати Україні проросійське керівництво, щоб перекрити їй шлях до Європейського Союзу й НАТО. Коли український народ зробив свій цивілізаційний вибір і повстав у 2013–2014 роках проти політики проросійського президента Януковича, той втік до росії. Тоді москва скористалася слабкістю влади в Києві і спробувала окупувати Автономну Республіку Крим під фальшивим гаслом «захисту росіян». У Криму, як відомо, досі функціонує військова база російського чорноморського флоту. Спроба анексії українського Криму та частини інших її земель у Луганській і Донецькій областях стала початком збройної агресії, яку Україна нічим не спровокувала. Уся провина за розв’язану масштабну війну цілком лежить на росії.

 

Слід нагадати також, що геноцид, який нині вчиняє москва, не перший у нашій історії. На початку 1930-х років кремлівська влада влаштувала в Україні Голодомор-геноцид. Він забрав життя мільйонів українців (деякі історики називають цифру – 10 мільйонів). Потім був Великий терор – масові політичні репресії 1937–1938 років. А після Другої світової війни москва жорстоко придушувала національно визвольний рух в Україні.

 

– Яке ваше бачення російсько-української війни?

 

– Отже, росія у XXI столітті силою зброї спробувала захопити території на півдні та сході України. З весни 2014 року це зроблено спочатку в Криму й деяких районах на Донеччині й Луганщині. А 24 лютого 2022 року розпочато масштабну атаку на Україну одночасно з трьох напрямків – північного, східного та південного. Ракетні обстріли й бомбардування Києва, Харкова, інших великих міст, нищення інфраструктури, терор проти мирного населення – це все було й залишається в арсеналі держави-терориста.

 

Україна впродовж 2022 року дала відсіч агресору, що наступав широким фронтом і великими силами, зокрема з території білорусі – сусідньої держави, в якій панує режим самопроголошеного «президента» лукашенка – поплічника путіна. На деякий час росіяни захопили Чорнобильську атомну електростанцію і впритул наблизилися до північних околиць Києва. Там у містах Буча, Ірпінь, Бородянка та інших загарбники чинили страхітливі злочини проти цивільного населення. Згодом війська агресора, що планували «увійти в столицю України за два-три дні», зазнали низки поразок на полі бою. Окупанти мусили відступити з тимчасово контрольованих ними районів Київської, Сумської та Харківської областей. Проте москва не припинила терору – росіяни захопили найбільшу в Європі Запорізьку атомну електростанцію і вчинили ядерний шантаж. А потім вони зруйнували греблю Каховської гідроелектростанції на півдні України і влаштували масштабну екологічну катастрофу.

 

Росія спробувала анексувати чотири області України – Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську, в яких тимчасово окупувала деякі райони. І попри колосальні втрати у війні як матеріальні, так і людські (на початок 2024 року – понад 365 тисяч убитих російських вояків) армія агресора й далі тероризує свою жертву.

 

Військова підтримка, солідарність та фінансова допомога провідних країн демократичного світу, помножені на стійкість і героїзм народу Україні, дають змогу впродовж майже двох років стримувати наступ агресора. Введені проти росії економічні й інші санкції москва намагається обходити. А своє задурене, залякане та злиденне населення держава-терорист зомбує кремлівською пропагандою – твердить про якусь міфічну потребу захисту росіян від «українських нацистів». Це покірне й терпляче населення нині не здатне опиратися диктатурі. Тому війна може бути тривала, виснажлива та, на жаль, не остання, якщо росія з імперськими амбіціями й далі збережеться в її нинішньому вигляді...

 

Росіяни знайшли союзників серед авторитарних режимів у Північній Кореї, Ірані та хочуть більшої підтримки від китайських комуністів. Москва розширює власне виробництво зброї, боєприпасів, купує за кордоном засоби ураження, зокрема ракети й безпілотні літальні апарати, якими щодоби атакує Україну. На ділі розпалена війна вже не обмежується кордонами двох держав і зрештою вона має виявити переможця в глобальному протистоянні сил Темряви і Світла – усі ми чітко бачимо, як тоталітаризм і авторитаризм прагнуть взяти гору над цінностями і здобутками демократії. На ділі протистояння триває у планетарному вимірі, а ціна поразки демократії в цій війні – панування темних сил, хаос та небезпека існуванню самої людської цивілізації. Цього не можна допустити в жодному разі.

 

– Яка нині воєнна ситуація в Україні?

 

– Україна поки що тримає удар і воює не кількістю, а вмінням. Нині одне з основних завдань Сил оборони – знищувати логістику ворожих військ, їхню техніку та особовий склад. Нинішня ситуація на фронтах свідчить про готовність України й далі стримувати атаки росії. Але для перемоги потрібна ефективніша, більш потужна міжнародна підтримка, що забезпечить, зокрема, перевагу в повітрі. Таку допомогу можуть надати лідери демократичного світу, передовсім США, держави ЄС та інші партнери. Цілком очевидно, що приборкання агресора – в інтересах усіх, хто стоїть на стороні Добра в боротьбі з планетарним Злом.

 

Згуртованість, сила духу народу, який обрав шлях свободи й демократії, а ще життєво важлива світова підтримка його справедливої боротьби – ось те, чого не можна втрачати в нав’язаній ворогом війні на виснаження. Лише поразка росії і належне покарання злочинців, як і дальший невідворотний процес розпаду войовничого, небезпечного для всього світу історико-політичного утворення – ось шлях до припинення кровопролиття, відвернення небезпеки третьої світової війни, встановлення миру й відновлення верховенства міжнародного права у міждержавних відносинах.

 

– Чого Україна хотіла б нині від японців чи інших людей у світі?

 

– Країна, що зазнала агресії, вдячна союзникам і партнерам за допомогу високотехнологічною зброєю, яка нині дуже потрібна Києву. Без зброї, як відомо, не здобудеш перемоги на полі бою. Україна вдячна також за навчання військових фахівців і за постійну гуманітарну підтримку.

 

Українці дякують за принципову позицію країн G7 на підтримку територіальної цілісності та суверенітету нашої держави, за послідовну співпрацю у притягненні агресора до відповідальності. Основні інструменти на цьому шляху – розслідування Міжнародного суду ООН, Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України, Міжнародний центр для покарання за злочин агресії в Гаазі, Реєстр шкоди, завданої агресією, та Компенсаційний фонд. Злочинці мають усвідомити, що покарання їм невідворотне.

 

Українці особливо вдячні Японії за безпрецедентні рішення в наданні нелетальної військової допомоги, за прийом українських евакуйованих та істотний внесок у проєкти відбудови зруйнованої інфраструктури. Фінансова, технічна допомога, гуманітарні вантажі надходили як від урядових структур, так і від приватного бізнесу та громадських організацій. Важливо й далі дотримуватися санкційних вимог, максимально обмежувати економічні зв’язки з росією, бо торгівля з нею – це підтримка потенціалу агресора. Дуже потрібне Україні також сприяння іноземних партнерів у відновленні зруйнованого господарства. Токіо обіцяє розпочати в лютому цього року японсько-український економічний Проєкт реконструкції. Сподіваємося, він дасть змогу використати історичний досвід відновлення Японії після Другої світової війни, а також після стихійних лих, яких не раз зазнавала країна.

 

– Що ви можете розповісти про себе й про вашу поточну діяльність?

 

– Як журналісти, що працюють у творчому тандемі (я кажу зараз і про Людмилу Мех), ми мали змогу на запрошення японської сторони в час російсько-української війни влітку 2022 року відвідати Токіо, Сайтаму та чотири префектури на півдні країни (Фукуока, Хіросіма, Нагасакі та Кумамото). Ми зустрічалися з дипломатами, політичними діячами, пресою і громадськістю, проводили брифінги. Ми також виконали місію вдячності журналістських громадських організацій за допомогу, яку жителі Японії надали українським медіа. І раніше (наприклад, у роки пандемії коронавірусу) наші професійні й творчі об’єднання – Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» й Національна спілка журналістів України – мали партнерську підтримку з-за кордону. Численні поштові відправлення з ліками, харчовими продуктами тощо надходили від Японського фонду майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund), який очолює житель Сайтами Джунічі Ковака. Цей фонд за власним проєктом уже понад 12 років допомагає жертвам Чорнобильської катастрофи, насамперед дітям (але про JOF і його добрі справи може бути окрема розмова).

 

Після масштабного збройного вторгнення росії в Україну пресу підтримали благодійними пожертвами на понад 70 тисяч американських доларів і працівники корпорації Green Corp. Крім того, у створений творчою спілкою Фонд пам’яті загиблих журналістів переказали кошти підприємці з Anzen style (Сайтама). Зі власних заощаджень жертвували приватні особи, як-от майстер айкідо Такеда Йошінобу (Takeda Yoshinobu) та інші. Усім небайдужим – наша велика вдячність і шана.

 

Японська доброчинна підтримка виявилася своєчасною і потрібною багатьом десяткам журналістів, які постраждали в роки війни. А також вона потрібна редакціям газет, які відроджують українську друковану пресу на деокупованих територіях, і репортерам, які творчо працюють, повідомляючи світові правду про агресію росії та небезпеку поширення політичної ідеології рашизму (цей неологізм походить від поєднання слів «раша» і «фашизм»). Його називають різновидом фашизму й синонімом терміна «російський нацизм». Ідеологічні засади й суспільні практики рашизму мають бути засуджені у всьому світі як тоталітарні й людиноненависницькі.

 

Мій особистий внесок як письменника й журналіста в інформаційну діяльність у час війни (крім громадської роботи як секретаря Національної спілки журналістів України й віцепрезидента благодійного фонду) – це численні статті, інтерв’ю для українських і міжнародних медіа, щоденна редакторська робота, підготовка нової книжки. У ній буде три частини, одну з них, до речі, я назвав «Синьо-жовта Японія» (за кольорами національного прапора України): у своїх статтях я розповідаю про японську підтримку нашої держави, яку на власні очі бачив і яку постійно відчуваю.

 

Приємно, що в жовтні 2023 року мою збірку історичних нарисів і статей «Імперія терору», видну в Києві за рік до масштабного збройного вторгнення росії в Україну, відзначено першою премією Фундації при Українському вільному університеті (Нью-Йорк, США).

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виховання національної пам’яті – наш головний самозахист

 

А в листопаді, перебуваючи за межами України – в програмі професійного захисту «Journalists-in-Residence Kosovo», я дізнався, що на батьківщині став лауреатом щорічної відзнаки «Вікімеч» імені Олега «Raider» Ковалишина «За внесок у Перемогу України в інформаційній війні». Цю відзнаку засновано для активних редакторів статей українського сегмента Вікіпедії. Що може бути краще для творчої людини, коли її працю помічають і цінують?!

 

Зазначу, що й Людмила Мех як президент фонду «Журналістська ініціатива», і Сергій Томіленко як голова Національної спілки журналістів України багато роблять для всебічної підтримки колег. Ми підтримуємо і ветеранів преси, які долучаються до волонтерської діяльності, і тих, що творчо працюють у час війни в Україні. Серед таких професіоналів – фахівці інформаційної сфери і діячі громадського сектору. Приміром, у Києві – це Олексій Плаксін, Наталія Черешинська, Євген Букет, Марина Кривда. У Вінниці – Марина Тепленко, Тетяна Скомаровська. У Запоріжжі – Ольга Вакало. У Рівному – Володимир Ісаєв, у Черкасах – Валентина Душок, у Львові – Марія Веремчук, у Житомирській області – колектив редакції регіональної газети «Зоря» в Овручі. Усіх не назвеш, але всім колегам, членам творчої спілки, які співпрацюють з фондом, ми щиро вдячні за їхню самовіддану роботу. Журналісти – важливі.

 

– Як діяти, коли з’являється така організація чи особа, як Green Corp, яка пропонує пожертву?

 

– Добру справу, яку зробив колектив Green Corp, ми цінуємо, пам’ятаємо та не втомлюємося розповідати про неї людям. Керівні працівники цього об’єднання кооператорів, прихильників здорового харчування й сімейних цінностей Йоко Хідака, Хіроакі Катаока та керівники й активісти регіональних відділень корпорації щиро пройнялися проблемами українських журналістів і їхніх родин. Вони відгукнулися на прохання долучитися до підтримки працівників ЗМІ та від щирого серця зробили те, за що їм завжди будуть вдячні сотні наших колег.

 

Вважаю, що набутий нами досвід у цій справі – добрий приклад того, як через названі мною журналістські організації допомога знаходить своїх адресатів на території України. Допомогти пресі, яка фіксує і викриває злочини росії, підтримати творчих людей, які працюють заради перемоги над агресором – справа благородна. Координує зв’язки з японськими жертводавцями Джунічі Ковака (Japan Offspring Fund). На вебсайті цієї неполітичної, непідприємницької організації зазначено її контактні дані. До речі, вагомий внесок нашого японського партнера, як і загалом активу JOF, у підтримку України засвідчує той факт, що 2023 року пан Ковака визнаний переможцем у номінації «Медіа і доброчинність» авторитетного Національного конкурсу «Благодійна Україна – 2022».

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Добро добром щедриться...»

 

Отже, усім охочим підтримати українську пресу я рекомендую звертатися до надійного партнера фонду «Журналістська ініціатива» – це Japan Offspring Fund. Крім того, електронна адреса для листування безпосередньо з керівництвом нашого благодійного фонду «Журналістська ініціатива» є на його офіційному вебсайті в розділі «Контакти».

 

Будемо щиро раді розширенню співпраці для добра України і зміцнення дружби наших народів.

 

Дякуємо за небайдужість, солідарність та підтримку багатьом людям у Японії і всім бажаємо добра і щастя в новому 2024 році.

 

 

Фото Сергія Шевченка