Митець і воїн Вячеслав Савченко вмістив у фейсбуці допис про українських дітей, розкиданих світом у час війни. Він згадав там і свою донечку Яську, яка стала прототипом маленької героїні його романів. Читацький коментар, що з’явився під емоційним дописом митця, починається словами: «Прочитала і плачу… – кожне слово, написане Вами – оголеним струмом пройшло через моє серце»...

Вячеслав Іванович Савченко – захисник України, який має звання вищого офіцера СБУ – після відставки дев’ять років тому з Херсона пішов воювати рядовим добровольцем у зону проведення антитерористичної операції на Донеччині. Служив інструктором під Маріуполем, відтак став письменником, автором трьох крутих романів про війну. Він лавреат престижної мистецької премії, член творчої спілки журналістів, яка подала його книжку «Морський вузол» на здобуття літературної відзнаки 2019 року. А з лютого 2022-го – знову як доброволець – генерал-майор (у статусі рядового бійця з позивним «Іспанець») обороняв Київ. З танкістами – «Галицькими левами» – бив ворога на півночі та сході України. І нині в нашого героя – «своя передова» на війні.

Ось що написав митець на власній сторінці в соцмережі листопадового дня 2024 року – в 11-й день народження його донечки.

«Вибуховою хвилею війни наших дітей безжально розкидало по світу, перетворило на згарища їхні домівки, теплі колиски та улюблені іграшки.

Майже три роки ми спілкуємося з ними в короткостроковому режимі рваних відпусток та переривчастих сеансів звʼязку за посередництва намолених та натруджених Старлінків.

Оголеними і надірваними корінцями душі наші діти були вимушені адаптуватися в сухий ґрунт іншоземної гостинності, стати частиною них, і, в той же час, спробувати зберегти себе, свою ідентичність, – мову, віру і щось те, неосяжне словами, заради чого ми без роздумів взялися до зброї.

Генетична памʼять наших янголят кожною краплинкою крові проходить через їхні маленькі сердечка, наповнюється любов’ю і життєвою силою, відображається в чистих оченятах, – і передається нам. Туди, де ми є, – де ми просто не можемо не бути, де крізь смерть і біль народжується і гартується нація.

У кожного з нас своя війна, своя передова.

  Символічно (дякую друзям) було побачити мою Яську на передовиці німецької газети. Ком у горлі, сльози: шалений мікс одночасного болю і щастя.

Моя… Моя!

Ніщо не даремно. Ніщо не даремно!

Сьогодні Ярославі одинадцять.

Тож, час молитися на Старлінк.

Не підведи, старий. Дуже потрібно прорватися в ефір!

З любов’ю…

Добра – своїм!»

Читайте також:

* Митець і воїн Вячеслав Савченко: «Маємо бути вовками. Поки що…»

* «Морський вузол-3» прив’яже нових читачів до літературної трилогії

Сергій Шевченко

Світлини з фейсбуку (сторінка «Vyacheslav Savchenko»)

25.11.2024