У багатьох людей початок грудня 2024 року асоціюється з обстрілами та боями на передовій російсько-української війни. А особисто в мене як дослідника соловецької трагедії осінь і початок зими навіюють ще й історичні паралелі з почерком рашистських убивць доби сталінщини...

У роки Великого терору (1937–1938) у північних широтах колишньої РСФСР (тепер «рашистської федерації») більшовицькі кати вчинили злочин, якого не забути в історії. Мова йде про другий масовий розстріл в’язнів Соловецької тюрми (перший великий етап смертників, як відомо, стратили в карельському урочищі Сандармох). У другому етапі з-поміж 509 приречених були й десятки «контрреволюціонерів» з України...

На початку зими в'язнів переправили з Соловків на Карельський берег, а 8–10 грудня всіх їх розстріляли. Цю масову страту вчинено, імовірно, поблизу Лодєйного Поля в Ленінградській області (так вважають сучасні дослідники, які ставлять під сумнів твердження, що місце розстрілу другого етапу соловчан – Ленінград). На двох актах кати поставили дату – 10 грудня, на решті – 8 грудня. Втім, є підстави вважати, що 288 осіб страчено 9 грудня, про що я раніше писав у статті «Володимир Удовенко: дві дати розстрілу».

Серед страчених у тому етапі, разом з професором-медиком Удовенком, були також українці Йосип Букшований, Володимира Крушельницька, Кіндрат Куций, Василь Левицький, Ананій Лебідь, Володимир Лукомський, Микола Любченко, Антон Марцинюк, Ничипір Миколенко, Микола Нарушевич, Іван Пасунько, Ярослав Стрельбицький, Федір Холодний, Степан Ярославенко-Прядун та інші. Усі вони – фігуранти сфабрикованої чекістами «справи» №104308/37, в якій звинувачено «українських і білоруських націоналістів». Усіх їх розстріляли, вочевидь, саме 9 грудня – нарівні з в'язнями, яким ставили за провину контрреволюційну, шкідницьку, бандитську діяльність, а також шпигунство (цим, мовляв, грішила група ксьондзів – Станіслав Ганський-Ганький, Петро Мадера, Йосип Міодушевський, Гнат Опольський, Максимільян Туровський, Вацлав Шиманський, Річард Шишко)...

А в партії смертників, яких позбавили життя вночі 8 грудня, були так звані троцькісти, повстанці, терористи... І серед них теж немало українців – Іван Гордієнко, Микола Яворський, поет Віталь Сніжний...

      Цей масовий розстріл – окрема сторінка масштабного злочину доби комуністичного терору. Про нього, як і про третій масовий розстріл, вчинений на біломорських островах 1938 року, я розповів у своїх книжках публіцистики. Їх видав у Києві державним коштом («Соловецький реквієм», 2013) та завдяки підтримці доброчинців, зокрема Японського фонду майбутніх поколінь і ВБФ «Журналістська ініціатива» («Імперія терору», 2021).

    Цьогорічної осені я розповів у інтерв’ю для проєкту «Локальна історія» про ще одне відоме місце страти – Сандармох. Там 1937-го вчинено наймасштабніший розстріл невільників-соловчан – 1111 осіб, серед яких майже кожний четвертий був тісно пов'язаний долею з Україною. Як укладач доповненого й оновленого «Українського списку Сандармоху» спробував відповісти на запитання історика Віталія Ляски: «Коли стало відомо про масову страту в Сандармосі? Скільки українців загинуло на Соловках? Про яких жертв Сандармоху відомо найменше?»

Запис цього інтерв’ю пропоную послухати в YouTube за посиланням: «Їх тримали в нелюдських умовах. Яким був день вʼязнів Соловків? | подкаст Сандармох». 

Сергій Шевченко

Фото автора

З читацьких відгуків:

«Матеріали дуже важливі. Про Соловки – то важко сприймати, особливо в цей час, коли знаєш про нові злочини росіян. Страшні факти історії. Титанічна праця автора».

«Дуже символічно... Так, важко таке читати, але важливо знати і пам’ятати».

«Якщо є у фонді "Журналістська ініціатива" така номінація – "За вірність і відданість обраній темі", і при підбитті підсумків року враховується думка окремого пересічного читача, то без жодних вагань приєдную свій пересічний голос за номінанта на прізвище Сергій Шевченко!»