«Я вишиваю ПЕРЕМОГУ...» (плетемо, малюємо, донатимо)
У волонтерському цеху «Тетріс» 5 грудня 2024 року було особливо багатолюдно. Але ще ніхто не здогадувався, наскільки цей день буде сповнений сюрпризів, інформує Марина Тепленко, заслужений журналіст України, керівниця представництва ВБФ «Журналістська ініціатива» на Вінниччині.
Я вишиваю ПЕРЕМОГУ,
Таку красиву й молоду,
І кожна бусинка шепоче:
«Ви потерпіть! Я вже іду!»
Найочікуваніша й найжаданіша звістка – про Перемогу України – буде ще попереду. Але неодмінно буде! Віримо в наші Сили оборони. А волонтери своїми щоденними зусиллями допомагають Перемогу наближати. Плетуть маскувальні сітки, виготовляють теплі речі, передають їх захисникам і на фронт, і в шпиталі. І ще – підтримують вимушених переселенців. До речі, серед тетрісівців (а їх загалом понад сто), як сказала очільниця волонтерського цеху Ірина Присяжнюк, є і рідні воїнів, і ВПО, і люди з особливими потребами. Щодня тут плетуть маскувальні засоби, рубають і носять дрова, щоб обігріти приміщення, в якому кипить робота. Приходять родинами й поодинці в нову велику сім’ю з назвою «Тетріс». Кажуть, що на самоті вже згоріли б від переживань і стресів, зотліли б душею – а тут, разом, легше. Робимо потрібну справу й відчуваємо, як це важливо для захисників – там, на передовій! З ними підтримуємо зв’язок.
А скільки подяк, грамот надійшло волонтерам від різних військових частин! Дуже раділа вся волонтерська родина з відзнаки своїй лідерці Ірині – від прикордонників, які служать у Сумській області. Ця жінка, попри виклики сьогодення, не лише згуртувала великий колектив, а й щодня тримає руку на пульсі господарських питань і потреб цеху. Треба ж вчасно придбати/доставити сировину для роботи, готові речі – відправити на фронт чи до шпиталів. І добрим людям сказати тепле слово теж треба – подякувати за пожертви й підтримку військовиків.
І ще 5 грудня присутні в «Тетрісі» щедро ділилися своїми талантами: читали власні вірші, співали пісень, майстри пензля виставили картини. Гурт вінницьких поетів, що долучилися до волонтерства, додав емоцій, поєднавши красиве і корисне – творче натхнення і плетіння сіток.
Особливі сюрпризи цього дня – вітання й виступи майстрів мистецтв – автора й виконавця пісень Олександра Рака, співака й композитора, народного артиста України Миколи Янченка. Зворушив і виступ 73-річної волонтерки, мами, бабусі, прабабусі Тамари Філіної. Має сина, трьох онуків і трьох правнуків. Онук її на фронті. А внучка – волонтерка міжнародного рівня.
Пані Тамара крайні 14 років була серед профспілкових лідерів. Майже все її професійне життя (33 роки) пов’язане з виробництвом молочної продукції на заводі. Прийшла туди юнкою, зростом була, здається, найменшою, чого не скажеш про посади, які згодом обіймала. Поважна пані впевнена: «Ти волонтер – у тому твоя сила, коли вмієш серцем поділитися... Ми разом – і всі ми на передовій!»
Тамара Філіна прочитала власний вірш «Я вишиваю Перемогу». І показала свою вишивку – українській Герб у золотоколоссі з 28 тисяч бісеринок!
Я вишиваю ПЕРЕМОГУ,
Таку красиву й молоду,
І кожна бусинка шепоче:
"Ви потерпіть! Я вже іду!
Іду дощами перемита,
Іду з сльозами на очах,
Ти зрозумій – це так нелегко,
Здолаю все, здолаю страх.
Твою підмогу відчуваю,
Як ти чекаєш, щоби я
Прийшла усміхнена ходою,
Солдат до мами привела.
Вони ГЕРОЇ неймовірні!
Вони кують мене в боях,
Вони гуртують свої сили,
Щоби ми жили у тилах.
Зморилась мати вже чекати,
Зморились діти і жінки,
Зморились бігти у підвали,
Забули всі спокійні сни.
Я знаю, батько почорнів вже,
Синок з роками підроста,
Тому я набираю сили,
Спішу до миру і добра.
Мій Герб засяє стоколоссям,
Пшениця в полі проросте,
Сім'я збереться біля хати
І щастя в домі зацвіте.
Я вип'ю келих разом з Вами,
Заплачу, всіх я пригорну,
Засяє небо над хатами,
Я прожену страшну війну».
Дошию я свою картину,
Тут колосочки на життя,
Тут Герб сріблястий сонцем сяє,
І в маках віра є моя.
Дошию, доживу, не згину
І ПЕРЕМОГУ пригощу,
Обніму, як свою дитину,
Додому внука поверну!
Я вишиваю ПЕРЕМОГУ!
Фото Марини Тепленко (Вінниця)