Про ГУЛАГ з українським акцентом

  Цього року світ побачило унікальне видання. Власне, це спомини, які стають щораз популярнішими серед читачів – вони дають змогу зрозуміти як певні історичні процеси, так і психологію поведінки окремих людей у не завжди стандартних, а точніше, складних ситуаціях.

 

Книжка «Love and Pain» («Любов і біль») Іванни Пшепюрської-Мащак – в’язня радянського ГУЛАГу – витримала вже два перевидання, а третє вийшло цього року ще й англійською мовою. Українка з Британії розповідає в ній про боротьбу свою й своєї родини за українську справу протягом ХХ століття та про тяжкі страждання й горе, якими супроводжувалось життя їхньої сім’ї та сімей багатьох її приятелів.

 

Понад двадцять років тому вийшло друком поважне документальне дослідження про ГУЛАГ відомої американської журналістки Енн Епплбаум, яке відкрило багатьом у англомовному світі очі на цю й досі не дуже вивчену сторінку радянської історії. Однак пані Іванна своїми мемуарами «Love and Pain», безперечно, розширила горизонти цієї теми, подавши її з потужним українським акцентом. Переклав книжку англійською мовою колишній дипломат д-р Ярослав Войтко, а профінансувала її видання Асоціація українських митців Британії (її засновниця і президентка – Алла Сіренко). Переднім словом ці щирі спомини відкриває директор Музею комуністичного терору в Лондоні Джеймс Бартолом’ю, який кілька років тому влаштував велику зустріч пані Іванни зі своїми британськими шанувальниками в одній з церков лондонського району Вестмінстер.

 

(Відео зустрічі можна переглянути тут: https://www.youtube.com/watch?v=XEaY1RCRgLk )

 

Наприкінці 1930-х років із запровадженням комуністичного режиму почалися тяжкі страждання для колись щасливої української родини – священника-батька і вчительки-мами. Четверо дітей мали їх лише радувати, але з початком Другої світової війни, а згодом і з виникненням на заході України руху опору – створенням Української повстанської армії – життя всіх родин змінилося кардинально. Тож невдовзі родина Пшепюрських втрачає двох синів-патріотів, які віддають життя за Україну, а третього сина й наймолодшу донечку забирають за підпільну роботу в УПА спочатку до польської дефензиви, а згодом їм стелиться довжелезний шлях аж на радянський Магадан, у найжорстокіший табір Бутугичаг.

 

  Авторка розповідає про становлення українського руху Опору на території Польщі, про те, як українців розвозили по всій країні, щоб вони не гуртувалися й не виступили проти польської влади, про ганебну операцію Вісла. А відтак оповідає про свій невимовно гіркий досвід виживання в ГУЛАГу та подає багато важливих, хоч і сумних, правдивих деталей радянської каральної системи, називає прізвища жертв і катів, вплітає особисті розповіді в’язнів ГУЛАГу – адже нащадки неодмінно мають знати про це.

 

З книжки спогадів дізнаємося і про життя багатьох колежанок пані Іванни, які також пройшли тяжкий шлях вдалині від рідної землі на Колимі та були раді повернутися на Батьківщину. Жінки – колишні політв’язні, які після звільнення поселилися в різних частинах України, не забували одна одну – листувалися, обмінювалися враженнями про політичну ситуацію в Україні. А 1991 року майже всі вони зібралися в Києві на 1-й Всеукраїнський конгрес політв’язнів.

 

Попри пережиті страждання  пані Іванна витримала всі ті несамовиті випробування долі. Побравшись з вояком дивізії «Галичина» Володимиром Мащаком (колишнім дивізійникам надав притулок 1947 року британський уряд), жінка працювала в українських і британських установах Лондона. Була надзвичайно активною в житті української громади, а вийшовши на пенсію, навчилася ще й малювати і має вже два каталоги своїх колоритних і ніжних акварелей.

 

Пані Іванна й тепер щодня серцем переймається українськими справами, тож день у неї починається не з новин Бі-Бі-Сі, а з українських телеканалів. Тому й не дивно, що всі кошти від продажу своїх англомовних споминів авторка переказує дитячим шпиталям в Україні.

 

Аріадна Войтко,

українсько-англійська журналістка

_____________________

 

Довідка від сайту ВБФ "Журналістська ініціатива"

 

Нині пані Іванні 99 років. Вона з 2-річного віку жила в селі Хоробрів (нині в Шептицькому районі Львівської області), до 1939 року село перебувало під польською окупацією.

 

З публікації Радіо Свобода: Іванна Пшепюрська-Мащак згадує сталінські репресії

 

«Після «слідства» в підвалах НКВД у Києві так зване “Особоє совєщаніє” у Києві засудило її до 10 років таборів за співпрацю з Українською повстанською армією. Її відправили на Колиму, де спершу вона працювала в уранових копальнях...

 

Вона нічого не знала ні про події на волі, ні про членів родини, і лише в самому кінці терміну зустріла на етапі рідного брата, з яким кілька хвилин вдалося подивитися одне на одного здаля. Смерть Сталіна сприяла її звільненню достроково 1955 року».