«Шокова терапія» для ветеранів війни
«Шокова терапія» для ветеранів війни
В Українському державному медико-соціальному центрі для ветеранів війни, що біля села Циблі в Переяслав-Хмельницькому районі на Київщині, у січні обслуговування хворих несподівано-негадано вилилося в... «шокову терапію». Такого ще не знав медичний заклад високого класу: ветерани вирішили гуртом писати листи (скарги) в різні інстанції, вимагаючи... Утім, чого саме вимагатимуть фронтовики, можна було здогадатися з їхніх розмов у коридорах, під кабінетами лікарів, на процедурах та в холі біля їдальні.
– Щось нас зовсім по-бідному годувати стали...
– Кажуть, імпортні ліки тепер – дефіцит...
– І процедур буде менше. А може, нас взагалі звідси «попросять»?..
Не дивно, що на зустріч, яку ініціював директор центру заслужений лікар України Юрій Гріненко («треба ж покласти край чуткам й панічним настроям»), «відставне військо» вирушило до будинку культури організовано, як на бойове завдання. З трьох просторих корпусів потягнулися засніженими доріжками вервечки тихохідних «лижників» і «хокеїстів» (на ці «спортивні категорії» жартома поділяють фронтовики свій уже, на жаль, обмежений контингент). «Лижники» – це ті, які пересуваються, спираючись на дві палиці, «хокеїсти» ходять з однією «ключкою».
Досвідчений, енергійний, завжди привітний Юрій Олександрович Гріненко цього разу вийшов на клубну сцену трохи заклопотаний, хоч і намагався приховати невеселий настрій. «Хочу вас заспокоїти, – сказав у наелектризовану атмосферу холодної актової зали. – Наш колектив робить усе, щоб захистити центр в умовах економічної кризи. Але й приховувати проблем не буду: з початку нового року ми справді опинилися у скруті»...
Що ж сталося з елітним медичним закладом? Директор розповів: «Роботою центру торік можна було пишатися – це був приклад практичного втілення соціально спрямованої державної політики, визначеної Президентом України. Але вже на початку 2009-го я мусив писати листа міністрові охорони здоров’я Василеві Князевичу з проханням винайти можливість профінансувати центр, у якому запасів ліків і харчів недостатньо для безперебійного його функціонування навіть до кінця січня».
І ветерани війни, і медики вдячні урядові й міністерству за турботу й увагу до їхнього закладу в 2008-му – за введення в експлуатацію лікувального корпусу, офтальмологічної операційної, за систематичне й у повному обсязі фінансування. Адже центр цей особливий – єдиний у країні, в якому щороку надається висококваліфікована стаціонарна медична допомога більш як дев’яти тисячам ветеранів війни, котрі приїздять сюди з усіх куточків України. Центр має статус національного й перебуває під патронатом глави держави. І донедавна видатки на ліки й харчування тут проводилися відповідно до Постанови Кабміну від 26 квітня 2007 року № 680 «Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни»: вартість одного ліжко-дня була за медикаментами – 40, а за харчуванням – 35 гривень.
Нині ж у Держбюджеті на 2009 рік видатки на охорону здоров’я зменшено, що позначилось і на «здоров’ї» центру. Медичному закладу не просто на якийсь відсоток зменшено фінансування (що в кризові часи можна зрозуміти), а зменшено в рази! На ділі це означає: в Циблях доведеться обслуговувати ветерана впродовж доби (ліки плюс триразове харчування) на таку суму, на яку не купиш у столичній кав’ярні трьох чашок кави!
«Потрібні запаси овочів, м’яса тощо наш заклад створив на певний період ще з осені, але ж і на хліб, і на молокопродукти треба гроші, – каже Юрій Гріненко. – У мережі госпіталів і госпітальних відділень такого самого профілю (в Україні їх загалом шість десятків і фінансуються вони з обласних бюджетів) кризові явища не такі відчутні. Ветерани ж у провідному Центрі мусять «затягувати паски»...
У цей непростий час не солодко, звісна річ, ні робітникам на підприємствах, які скоротили виробництво, ні безробітним, ні загалом соціально незахищеним верствам населення. Але ж не забуваймо: питання медичного забезпечення пенсіонерів, зокрема тих, хто проливав кров на фронтах, є актуальними – це зумовлено, кажучи мовою чиновників, «демографічними процесами та характеристиками здоров’я окремих вікових груп». Інакше кажучи, у квітні 2007-го чисельність інвалідів, учасників бойових дій та інших категорій ветеранів війни в нашій країні становила майже 3 млн. осіб. Щороку їх стає менше на 200–300 тисяч...
Крім того, під великими знаками питання тепер і належне утримання капітальних споруд ветеранського центру в Циблях, і збереження медичних кадрів, які живуть переважно в Переяславі-Хмельницькому й навколишніх селах (а це пов’язано з доставкою працівників автобусами до місця роботи), і розвиток науково-методичної бази, і технічне забезпечення закладу. Чи довго триватиме висока напруга у фінансовій сфері – сьогодні сказати важко. Зрозуміло одне: ситуацію потрібно виправляти негайно, б’ють на сполох фахівці. Інакше можна втратити значно більше, ніж «просто» спеціалізований медичний заклад.
Людмила Мех,
президент ВБФ «Журналістська ініціатива»
На знімках: Український державний медико-соціальний центр для ветеранів війни 9 травня 2007 року відвідав Президент України, під патронатом якого перебуває цей медичний заклад.
В Українському державному медико-соціальному центрі для ветеранів війни, що біля села Циблі в Переяслав-Хмельницькому районі на Київщині, у січні обслуговування хворих несподівано-негадано вилилося в... «шокову терапію». Такого ще не знав медичний заклад високого класу: ветерани вирішили гуртом писати листи (скарги) в різні інстанції, вимагаючи... Утім, чого саме вимагатимуть фронтовики, можна було здогадатися з їхніх розмов у коридорах, під кабінетами лікарів, на процедурах та в холі біля їдальні.
– Щось нас зовсім по-бідному годувати стали...
– Кажуть, імпортні ліки тепер – дефіцит...
– І процедур буде менше. А може, нас взагалі звідси «попросять»?..
Не дивно, що на зустріч, яку ініціював директор центру заслужений лікар України Юрій Гріненко («треба ж покласти край чуткам й панічним настроям»), «відставне військо» вирушило до будинку культури організовано, як на бойове завдання. З трьох просторих корпусів потягнулися засніженими доріжками вервечки тихохідних «лижників» і «хокеїстів» (на ці «спортивні категорії» жартома поділяють фронтовики свій уже, на жаль, обмежений контингент). «Лижники» – це ті, які пересуваються, спираючись на дві палиці, «хокеїсти» ходять з однією «ключкою».
Досвідчений, енергійний, завжди привітний Юрій Олександрович Гріненко цього разу вийшов на клубну сцену трохи заклопотаний, хоч і намагався приховати невеселий настрій. «Хочу вас заспокоїти, – сказав у наелектризовану атмосферу холодної актової зали. – Наш колектив робить усе, щоб захистити центр в умовах економічної кризи. Але й приховувати проблем не буду: з початку нового року ми справді опинилися у скруті»...
Що ж сталося з елітним медичним закладом? Директор розповів: «Роботою центру торік можна було пишатися – це був приклад практичного втілення соціально спрямованої державної політики, визначеної Президентом України. Але вже на початку 2009-го я мусив писати листа міністрові охорони здоров’я Василеві Князевичу з проханням винайти можливість профінансувати центр, у якому запасів ліків і харчів недостатньо для безперебійного його функціонування навіть до кінця січня».
І ветерани війни, і медики вдячні урядові й міністерству за турботу й увагу до їхнього закладу в 2008-му – за введення в експлуатацію лікувального корпусу, офтальмологічної операційної, за систематичне й у повному обсязі фінансування. Адже центр цей особливий – єдиний у країні, в якому щороку надається висококваліфікована стаціонарна медична допомога більш як дев’яти тисячам ветеранів війни, котрі приїздять сюди з усіх куточків України. Центр має статус національного й перебуває під патронатом глави держави. І донедавна видатки на ліки й харчування тут проводилися відповідно до Постанови Кабміну від 26 квітня 2007 року № 680 «Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни»: вартість одного ліжко-дня була за медикаментами – 40, а за харчуванням – 35 гривень. Нині ж у Держбюджеті на 2009 рік видатки на охорону здоров’я зменшено, що позначилось і на «здоров’ї» центру. Медичному закладу не просто на якийсь відсоток зменшено фінансування (що в кризові часи можна зрозуміти), а зменшено в рази! На ділі це означає: в Циблях доведеться обслуговувати ветерана впродовж доби (ліки плюс триразове харчування) на таку суму, на яку не купиш у столичній кав’ярні трьох чашок кави!
«Потрібні запаси овочів, м’яса тощо наш заклад створив на певний період ще з осені, але ж і на хліб, і на молокопродукти треба гроші, – каже Юрій Гріненко. – У мережі госпіталів і госпітальних відділень такого самого профілю (в Україні їх загалом шість десятків і фінансуються вони з обласних бюджетів) кризові явища не такі відчутні. Ветерани ж у провідному Центрі мусять «затягувати паски»...
У цей непростий час не солодко, звісна річ, ні робітникам на підприємствах, які скоротили виробництво, ні безробітним, ні загалом соціально незахищеним верствам населення. Але ж не забуваймо: питання медичного забезпечення пенсіонерів, зокрема тих, хто проливав кров на фронтах, є актуальними – це зумовлено, кажучи мовою чиновників, «демографічними процесами та характеристиками здоров’я окремих вікових груп». Інакше кажучи, у квітні 2007-го чисельність інвалідів, учасників бойових дій та інших категорій ветеранів війни в нашій країні становила майже 3 млн. осіб. Щороку їх стає менше на 200–300 тисяч...
Крім того, під великими знаками питання тепер і належне утримання капітальних споруд ветеранського центру в Циблях, і збереження медичних кадрів, які живуть переважно в Переяславі-Хмельницькому й навколишніх селах (а це пов’язано з доставкою працівників автобусами до місця роботи), і розвиток науково-методичної бази, і технічне забезпечення закладу. Чи довго триватиме висока напруга у фінансовій сфері – сьогодні сказати важко. Зрозуміло одне: ситуацію потрібно виправляти негайно, б’ють на сполох фахівці. Інакше можна втратити значно більше, ніж «просто» спеціалізований медичний заклад.
Людмила Мех,
президент ВБФ «Журналістська ініціатива»
На знімках: Український державний медико-соціальний центр для ветеранів війни 9 травня 2007 року відвідав Президент України, під патронатом якого перебуває цей медичний заклад.