На здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка в галузі журналістики і публіцистики 2015 року висунуто Сергія Шевченка – автора книжки публіцистики «Соловецький реквієм». Це одноголосне рішення секретаріату Національної спілки журналістів України підтримало чимало колег і творчих особистостей з різних сфер культури й мистецтва в нашій країні та поза її межами. З деякими відгуками на подію і на сам твір, виданий за програмою «Українська книга» 2013 року та за інформаційної підтримки ВБФ «Журналістська ініціатива», можна ознайомитися на веб-сайті Фонду.

 

«Соловецький реквієм»: з думкою про День гніву (стаття в газеті "День". Автор кандидат історичних наук Роман Подкур)

 

*  *  *

 

«Днями секретаріат Національної спілки журналістів України одноголосно ухвалив рішення подати на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка книжку публіцистики Сергія Шевченка «Соловецький реквієм». Цієї новинки немає, на жаль, у продажі, але вона цілком доступна читачеві, котрий ще не забув дороги до бібліотеки. Збірку видано державним коштом – як соціально значущу літературу – за програмою «Українська книга» 2013 року, тож майже весь її тираж надійшов до бібліотечної мережі країни.

 

Кілька років тому кремлівська влада заборонила українському дослідникові, автору книжок про Соловки й Сандармох С. Шевченку в’їжджати на територію РФ. Та цей недружній крок лише додав публіцистові натхнення в підготовці нової правдивої книжки про злочини радянської імперії. Пропонуємо нашим читачам один з нарисів, що побачив світ у виданні, яке, на думку редакції, цілком справедливо й заслужено подається на здобуття найвищої відзнаки в царині публіцистики».

 

 Кримська світлиця, № 39, 26.09.2014

 

*  *  *

 

РЕКВІЄМ В ІМ’Я МАЙБУТНЬОГО

 

Писати про самого Сергія Шевченка легко. Бо спілкуюся з ним понад тридцять років і, здається, за цей час встиг дізнатися про всі його чесноти й таланти. А ось що стосується «Соловецького реквієму» – то тут справа значно важча.

 

І не тому, що не знаю, з чого почати й чим закінчити. Суть написаного в цій книжці важко усвідомлювана й навіть, сказав би, небезпечна для здорового глузду. Бо ж нормальна людина, хоч би якою була начитаною чи й ерудованою в плані історичного минулого, осягнути механізм тієї злочинно-кривавої совітсько-сталінської машинерії не може. Не факт, що після прочитання «Соловецького реквієму», жахнувшись з лєнінсько-чекістського подвійного дна «слова і дєла», все ж у кожного нашого сучасника виникне потреба долучитися до глибини усвідомлення нікчемності сандармохівських катів. Бо пострадянське покоління навіть не може уявити – «як це?»

 

Як це – прострілити голову людині за те, що вона розмовляла чи творила рідною мовою?

 

Як це – звинуватити в шпигунстві на користь іноземної держави жителя глухого села, який ніколи навіть за межі того ж-таки села не виходив?

 

Як це – бути покараним на смерть за приховану для голодних дітей пригорщу прілого пшона?

 

Як це – довести матір до того, що вона зварила померлого сина, щоб урятувати інших ще живих опухлих від голоду дітей?

 

Як це – не мати змоги говорити про те, що думаєш?

 

Як це – бути названим вільним, а фактично жити в умовах морального та фізичного рабства?

 

Як це??? Як це???

 

А скільки ще інших, не менш складних і страшних запитань у «...реквіємі» Сергія Шевченка! І порушені були вони у «час звіра», коли в Україні заправляла антинародна промосковська хунта, а в самій білокам’яній пришелепкуватим собіратєлем зємєль фарбувалися кольором ранньої весни зовсім не мультяшні чєловєчкі. Вже тоді Масква, боячись правдивого слова дійшлого журналіста-дослідника, резонно (з їхнього збоченого погляду) заборонила Сергієві навіть перетнути кордон раші.

 

А він, цей сміливий і наполегливий, цей справжній і впертий патріот України показав їм... (щось) і видав книгу, гідну найвищих державних і, головне, людських визнань, й спокійно сказав, повторивши слова, викарбувані на гранітному пам’ятнику меморіалу «Сандармох» у Карелії:

 

«Люди, не вбивайте один одного».

 

 Анатолій Сахно,

член Національної спілки журналістів України,

письменник

 м. Київ

 

* * *

 

«Соловецький реквієм» Сергія Шевченка не дає забути тієї жахливої трагедії українського народу, що сталася на Соловецькому архіпелазі у Білому морі – цього мініатюрного уособлення Російської держави під абревіатурою СССР.

 

Національна спілка журналістів України висунула автора книжки на здобуття Шевченківської премії 2015 року і він її цілком заслуговує.

 

Бережімо свою державу! Слава Україні!

 

Наталія Осьмак,

учасниця соловецьких прощ (2006–2009),

донька Президента УГВР Кирила Осьмака

 

* * *

Напрочуд сучасний "Соловецький реквієм" (стаття в тижневику "Дзеркало тижня". Автор Юрій Сєров, Торонто, Канада)

 

Чубуки-Подільські: нові сторінки в історії козацького роду (стаття в газеті "Вісник Переяславщини". Автор Олена Мех)

 

По кому звучить "Соловецький реквієм", або Кому ведеться, тому і півень несеться  (стаття в тижневику "Профспілкові вісті" (№ 42, 2014. - С. 11). Автор Віталій Мороз)

 

Голос українських Соловків (стаття в газеті "Україна молода" (№ 157, 23.10.2014. Автор Василь Овсієнко)

 

*  *  *

 

З ВЕРШИННИХ ДУХОВНИХ НАДБАНЬ  

(витяги зі статті в газеті "Експрес-об’ява", № 202-205 і 206, 2014 р. Автор Людмила Мех)

 

Національна спілка журналістів України подала на здобуття Шевченківської премії 2015 року в галузі журналістики і публіцистики кандидатуру Сергія Шевченка – автора книжки «Соловецький реквієм». Цю збірку видала в Києві компанія «Експрес-Поліграф» за державною програмою випуску соціально значущих видань «Українська книга» 2013 року.

 

Публіцист-дослідник Сергій Шевченко пише книжки, які збагачують історичну пам’ять народу. Рішення секретаріату НСЖУ про висунення автора «Соловецького реквієму» на здобуття найвищої мистецької відзнаки схвально оцінили працівники мас-медіа, культури, науковці, громадські діячі. Зроблене впродовж останніх п’яти років у дослідженні теми «розстріляного відродження» рецензенти відносять не лише до вагомих досягнень у фаховій діяльності митця, а й до видатних творів рівня вершинних духовних надбань.

 

Про «вершинний здобуток публіциста у провідній темі його творчості» висловився голова Національної спілки краєзнавців України член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт: «На ділі це новий важливий крок у дослідженні соловецької трагедії, яким підсумовується тривалий плідний етап історичних і краєзнавчих досліджень автора. Приміром, його нарис «Переяславське відкриття», з яким пов’язані особисто віднайдені автором цінні документальні пам’ятки (власноручні креслення В. Кричевського, які вважалися втраченими) є водночас і неабиякою творчою удачею, і цілком реальним внеском у збереження вітчизняної культурної спадщини». Авторитетний історик наголосив, що «в особі цього талановитого письменника-публіциста, патріота України, людини з твердою громадянською позицією та високими моральними якостями, родина Шевченківських лауреатів у сфері журналістики і публіцистики мала б 2015 року гідне поповнення».

 

«Вихід у світ книги «Соловецький реквієм», яка надійшла до багатьох бібліотек, став помітною подією у культурному просторі України», – стверджує голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко. Він зазначив, зокрема, що «книга Сергія Шевченка, як і попередні його збірники історичної публіцистики «Українські Соловки», «Архіпелаг особливого призначення», «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті»... спрямована на державотворення, демократизацію та консолідацію суспільства – що особливо важливо в нинішній час збройного протистояння російській агресії, оборони суверенітету й територіальної цілісності України».

 

«Цикл робіт останніх років і нова збірка «Соловецький реквієм» «стали серйозною подією для всіх, хто вивчає історію комуністичних репресій в СССР не лише в Україні, а й насамперед у Росії. Книжка надзвичайно сучасна, – свою думку висловив Юрій Сєров, засновник сайту «Соловки Енциклопедія» (Торонто, Канада): – Сильною стороною публіцистичних творів С. Шевченка є історичні паралелі, асоціації, що дають змогу читачам зорієнтуватися в сучасних подіях... Суворий документалізм, вимогливість у доборі фактів, гранична точність викладу, відсутність «украшательства и очернительства» роблять роботи С. Шевченка унікальними... Завдяки тому, що в Україні останні два десятиліття весь час звучить «соловецький реквієм», духовно піднеслися, піднялися люди, став можливим Майдан — мирна антикримінальна революція. І в цьому свою роль, відіграли роботи С. Шевченка. Коли в Україні «падають Леніни», в Росії вимагають відновити пам’ятник Дзержинському. Чесна й повна розповідь про ГУЛаг і політичні репресії в СССР – неймовірно важлива для становлення національної свідомості українського народу саме зараз» («Дзеркало тижня», № 38, 17–24.10.2014).

 

«Соловецький реквієм» є особливо актуальним сьогодні! – написала авторові книжки й родичка репресованого жителя Поділля Миколи Нарушевича Олена Богословська. – Такі видання як «Соловецький реквієм» – неоціненний внесок в історію не лише нашої держави, а й усього світу»! (Сайт mediafond.com.ua).

 

«Осторога проти втрати себе як нації»

<...>

«Справжній митець завжди гостро відчуває час і знаходить для нього потрібне слово, – зазначив у журналі «Журналіст України» (№ 03, 2014) секретар НСЖУ кандидат історичних наук Віктор Шпак. – «Соловецький реквієм» – це данина пам’яті співвітчизникам, які у 1920–1930-х роках чинили опір антинародному тоталітарному режимові. І водночас – це заклик до пильності, бо ж і нині «з політичних хащ визирають вовки в овечих шкурах, зло часто вбирається в тогу добра»...

 

Дослідник минувшини радянських спецслужб кандидат історичних наук Роман Подкур відгукнувся про книжку-новинку так: «Збірка «Соловецький реквієм» обіцяє стати не лише вагомим здобутком у творчій біографії письменника, а й актуальним, соціально значущим внеском у формування та збереження національної пам’яті.

 

...Не випадково кремлівська стіна (яка є і на Соловках, і в Москві) під пером Сергія Шевченка стає художнім образом. Публіцист зауважує: «Соловецьких страдників, усіх, кого зжили зі світу канальські каторги, сибіри, магадани, не маємо права забувати. Книжки про цих людей, статті, фільми, телепрограми, загалом кожний крок у сутінь кремлівської стіни – це водночас і пам’ять, і осторога проти втрати себе як нації» («День», № 49, 19.03.2014).

<...>

«Дороговказ до світла»

 

Лауреат Шевченківської премії Леонід Мужук звернув увагу на те, що автор «...реквієму» – «не просто майстер пера, а ще й кваліфікований, компетентний спеціаліст, знавець багатьох «секретів» архівної спадщини радянських репресивних органів. І ця обставина – великий плюс, насамперед для читача його творів». Свого часу С. Шевченко очолював науковий підрозділ в Інституті дослідження проблем державної безпеки, мав широкий доступ до відповідних матеріалів, документів, джерел. «Логічно, що й рівень довіри до написаного фахівцем має бути апріорі високим, як, власне, й ефект просвітницького впливу його публіцистичних речей. У цьому сенсі, упевнений, вибір кандидата й рішення секретаріату НСЖУ – це влучний постріл Спілки журналістів у «десятку».

 

Кандидат філологічних наук Сергій Гальченко – заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України – зауважив, що писати про Соловки не так просто: «Навколо біломорського «архіпелагу особливого призначення» складено безліч усіляких «страхалок», не висохло ще й болото комуністичної пропаганди, в якому досі борсаються деякі знавці минувшини з держави-правонаступниці колишнього «незламного Союзу». До честі Сергія, він уміє знаходити брід і в екс-радянській трясовині, і в новітньому стрімкому інформаційному потоці, не пускаючись бездумно берега тоді, коли є небезпека збитися зі шляху правди».

<...>

«Я не філолог, я просто пересічна українка, до того ж багато років живу в російськомовному середовищі, – написала жителька Петрозаводська (Карелія, РФ), почесний голова Товариства української культури «Калина» Лариса Скрипникова, – я захоплена, я насолоджуюся його [Сергія] чудовою справжньою українською мовою! Проза, як вірші! Дякую ще й за це».

 

Високо оцінили творчість однодумця члени «Соловецького братства» Григорій Куценко (в минулому політв’язень), Віталій Мороз, голова правління Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода Просвіта» («Соловецький реквієм» – це, образно кажучи, літературний дороговказ до світла. І водночас – пересторога тим, хто ще блукає в радянському тумані чи в політичній темряві»). «До утвердження правди про Соловки і Сандармох доклали зусиль уже чимало українських дослідників і журналістів, – зауважив член Української Гельсінкської групи з 1978 року, лауреат Премії імені Василя Стуса Василь Овсієнко. – А все ж таки найбільше інформації про «українські Соловки» має наше постгеноцидне суспільство з публікацій саме Сергія Шевченка. У цьому сенсі можна сказати, що він – журналіст однієї теми. І в цій темі (соловецька трагедія в контексті політичного терору в СССР) має видатні успіхи, варті відзначення найвищою в Україні премією імені його однофамільця – Шевченківською!

 

Так гідно був би оцінений його громадянський подвиг».