«Наган-країна» – нова книжка публіциста Сергія Шевченка

Секретар Національної спілки журналістів України Сергій Шевченко цього літа поповнив творчий доробок збіркою публіцистики «Наган-країна». Новинка побачила світ у столичному видавництві «Український пріоритет». Загалом це п’ята книжка історичної тематики, видана автором-дослідником від початку 2000-х років.

 

Дебютував Сергій у літературі твором «Українські Соловки» (співавтор історик Дмитро Вєдєнєєв) і переміг у конкурсі професійної майстерності НСЖУ 2004-го в номінації «Журналістська акція». Відтоді багаторічна праця митця втілена в низку книжок: «Архіпелаг особливого призначення», «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті», «Соловецький реквієм» та інші.

 

Соціально значуща творчість здобула суспільне визнання, відзначена преміями, що засновані Держкомтелерадіо України, Українським фондом культури (коли ним керував Борис Олійник), Київською міськдержадміністрацією. Спілка журналістів висувала автора «Соловецького реквієму» на здобуття Шевченківської премії-2015. А торік, нагадаємо, майстер пера став лауреатом Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності – за публікацію «Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих» («Дзеркало тижня. Україна», 27.05.2017). Цікаво, що Сергій Шевченко – єдиний, хто здобув цю премію двічі (вперше – 2007 року).

 

У новій збірці «Наган-країна» йдеться про Великий терор 1930-х років і масові розстріли політв’язнів Соловецької тюрми, що функціонувала на біломорському архіпелазі. Досвідчений документаліст послідовно й глибоко, на основі розсекречених архівних джерел, досліджує долі українських патріотів, представників інтелектуальної еліти нації, вчених і митців «розстріляного відродження». Нове видання розповідає про Валер’яна Поліщука, Павла Филипповича, Євгена Черняка, Григорія Вакара, Петра Демчука, інших співвітчизників, страчених у північних навколосоловецьких краях.

 

У книжці є нарис і про поета Олексу Влизька, якого розстріляно в столиці тодішньої УРСР. Його, як і Григорія Косинку, Костя Буревія, Івана й Тараса Крушельницьких, Дмитра Фальківського, звинувачених у «тероризмі», стратили в грудні 1934-го – то була горезвісна сталінська «відповідь терором на терор» після вбивства в Ленінграді партійного функціонера Кірова. У Києві дослідник віднайшов у держархіві унікальний документ, що кидає світло на можливу справжню дату розстрілу Олекси Влизька – про це пише в статті «Таємниця страти поета».

 

Збірка «Наган-країна» актуальна не лише тому, що цьогоріч у грудні – 85-ті роковини загибелі жертв грудневих «кіровських розстрілів». Злободенності виданню додає його перша частина – «За нашу свободу», в якій ідеться про війну на Сході України, розв’язану сусідньою державою-агресором. Автор книжки проводить історичні паралелі з колишньою червоною імперією і доводить, що нищення українства від часів УНР, як і Голодомор-геноцид, страхітлива масова екзекуція в урочищі Сандармох, придушення національно-визвольної боротьби ОУН і УПА 1940–1950-х років, і сьогочасне «полювання» на національно свідому, активну частину українства – це ланки одного ланцюга. Зник з політичної мапи світу Союз, однак у кривавих справах його наслідує агресивна спадкоємиця. Її панівна верхівка засобами пропаганди й силою зброї – війнами під гаслом «защіти русского міра» – прагне повернути «в родную гавань» не лише Крим, а й низку держав, які здобули незалежність після розвалу СРСР. Та ці потуги марні – не зупинити процесу розпаду історико-політичного утворення з центром у Кремлі. Нації самовизначаються, і це цілком природно та неминуче навіть тоді, коли останнім аргументом у метрополій, як свідчить новітня історія, ставали гармати.

 

Письменник у вступній статті наводить співзвучну його думкам цитату з фотопоеми харківського журналіста Леоніда Логвиненка «Танго білих лисиць»: «Здається, слово війна застряло у нас в горлі, й ми ніяк не можемо вимовити його. Кажемо: «Операція…» – антитерористична, об’єднаних сил, але не війна. А коли врешті-решт вичавлюємо з себе це слово, то обов’язково додаємо – «гібридна», щоб надати теперішній війні якоїсь нібито нової якості. А вона, війна, така ж як і сотні років тому, – національно-визвольна...

Або ми, або вони… Звучить жорстоко. Але така правда».

 

  – Під обкладинкою «Наган-країни» домінують дві теми – війна, розв’язана 2014-го, і Великий терор 1937–1938 років, – зазначив Сергій Шевченко. – Свого часу журналіст Михайло Сорока порадив мені вести на сайті Укрінформу блог, згодом опрацьовані для книжки дописи увійшли до її першої частини, названої «За нашу свободу». І в другій частині – «У зоні терору» – левова частка творів, що раніше не друкувалися в книжках. Це здебільшого вибрані статті спецпроекту «Рік жертв Великого терору» – тривала акція у співпраці з Міжнародною інформаційною агенцією «Вектор ньюз» і Всеукраїнським благодійним фондом «Журналістська ініціатива».

 

Автор «Наган-країни» додав, що має чимало біографічних нарисів і статей «у шухляді», але мусив свідомо обмежити обсяг книжки (128 сторінок), щоб урівноважити дві її частини.

 

– На черзі наступна тематична збірка, – поділився Сергій творчими задумами, – у ній будуть ілюстровані статті, кольорова вкладка-фотоальбом, оновлений «Український список Сандармоху»... Письменницька «шухляда» – поняття умовне: майже всі нові архівні розвідки пройшли через періодику, друкувалися на злобу дня, а істотно доповнений «Список Сандармоху» вміщено, крім того, у Вікіпедії.

 

Насамкінець – про резонанс творчості дослідника. Нещодавно надійшло електронною поштою прохання з Москви – від координатора волонтерського проекту «Сандармох. Повернення імен» (цитату з цього листа Сергій навів мовою оригіналу): «Мы продолжаем дело Юрия Дмитриева по увековечению памяти расстрелянных в Сандармохе, Карелия. Цель проекта – увековечение памяти репрессированых путем установки на месте гибели мемориальной таблички с видеозаписью рассказа о репрессированном человеке. Докфильм размещается в открытом доступе на нашем канале в Ютубе «Проект Сандармох. Возвращение имен» и в Фейсбуке, на страницах группы «Дело Дмитриева»... 4 и 5 августа в Сандармохе мы планируем установить 15 мемориальных табличек, среди них – поэту-авангардисту Григорию Вакару. Вы публиковали его биографию на сайте «Solovki.io» в 2015 году. В связи с этим решил обратиться к Вам. Возможно, у Вас будут фотоматериалы, а может быть, и портрет Григория Вакара. Я хотел бы изготовить и установить мемориальную табличку с портретом, а фотоматериалы использовать в фильме о нем. К сожалению, в открытых источниках, кроме Вашей статьи, найти ничего не смог».

 

Принагідно слід нагадати, що пошуковець Юрій Дмитрієв, згаданий у листі, нині перебуває під вартою в Петрозаводську: відомого громадського діяча режим Наган-країни мордує абсурдними звинуваченнями в «криміналі»...

 

Сергій Шевченко, як і соратники та однодумці Юрія з різних країн, підтримує дослідника, публічно виступає на його захист і своєю книжкою, своїми творчими можливостями на ділі є активним продовжувачем справи Дмитрієва – справи важливої, благородної, потрібної суспільству.

 

Окрема вдячність авторові збірки за вміщений спогад про паломницьку акцію 2014 року – прощу з молитвою за країну та її героїв, яку здійснило Міжнародне об’єднання «Соловецьке братство», очолюване, до речі, творчими людьми. У тій поїздці – просто на колесах – заслужений журналіст України Сергій Шевченко 4 серпня зустрів свій день народження, як це бувало не раз і в його подорожах до північних меморіалів у Республіці Карелії та на Соловках.

 

Георгій Лук’янчук, голова Міжнародного об’єднання «Соловецьке братство», член НСЖУ

 

Джерело: сайт НСЖУ