«Імперія терору» – книжка, яку не назвеш мрією окупанта

Видана в Києві літературна новинка розповідає про злочини кремля. З малої букви написана власна назва резиденції глави сусідньої держави означає в книжці Сергія Шевченка лише одне – зневагу до окупантів.

 

Криваві більшовицькі режими і злодіяння нинішнього убивці, що оцарився в кремлі – ланки одного ланцюга, вважає автор книжки «Імперія терору». А в умовах вимушеного сусідства України з державою-агресором головний самозахист нашого народу – це виховання національної пам’яті, пише публіцист, покликаючись на думку правозахисника й письменника-філософа Євгена Сверстюка.

 

Втім, читач може сказати й інше – цей твір славить наших героїв. І матиме рацію: у «Розсекреченій правді» (так названо чільну частину видання) змальовано світлі постаті з розстріляного відродження України 1930-х років. Серед жертв імперії терору – Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Михайло Яловий, Олекса Влизько, Євген Черняк, Ґро Вакар, Борис Пилипенко... Водночас автор збірки майже в кожній статті звертає увагу на паралелі історії: ось уже восьмий рік Москва веде проти Києва агресивну війну, а раніше були репресії, голодомор, нищення національно визвольного руху...

 

Наших краян – інтелектуальну еліту нації – влада червоного «союзу» кидала в концтабори й тюрми. Завдяки оприлюдненим у книжці дослідженням, закатовані аристократи духу постають перед нащадками справжніми – нескореними, гідними, патріотами своєї Вітчизни. Вони й у неволі мали мужність критикувати кремлівську владу, подавали голос протесту проти табірної сваволі й деспотії. Саме про це пише Сергій Шевченко, який у своїй творчості спирається на розсекречені архівні матеріали спецслужб СРСР.

 

Друга частина книжки, за задумом її автора, містить оновлений, істотно доповнений «Український список Сандармоху». Це біографії 287 людей, пов’язаних долями з Україною. Їх стратили восени 1937 року в урочищі Сандармох, де впродовж п’яти ночей розстріляно 1111 в’язнів – найбільший етап Соловецької тюрми. Крім того, митець згадує не лише репресії давні, а й політичний терор нинішніх часів: у Карелії, як відомо, запроторили за ґрати пошуковця Юрія Дмитрієва – одного з першовідкривачів Сандармоху.

 

«Трійцею велено – «бути»

 

Нова збірка побачила світ на початку 2021-го (це вже третя Сергієва книжка «соловецької» тематики, видана від часів революційної ситуації 2013 року). Йому ревнителі кремлівського режиму спробували було «підставити ніжку» – ще задовго до Євромайдану. Дослідникові, одержимому справою честі не один десяток років (а саме встановленням істини, за що ж стільки українського люду піддано геноциду, зокрема й катовано на Соловках), Москва заборонила в’їжджати на територію «федерації». Але потуги луб’янських вигадьків марні. Такі санкції вилазять боком самим же «нєпущатєлям». Як і правда, література не визнає перешкод і кордонів. Митець створює духовні цінності, а «заборони» лише додають йому творчої наснаги.

 

Свого часу політв’язень 1980-х років Григорій Куценко вже в незалежній Україні видав книжку власних спогадів «Дякую тюрмі». Так і Сергій Шевченко, можна сказати, віддячив «тюрмі народів» за санкційне глупство. Він видав серію книжок, які за ідейною силою і змістом не назвеш «мрією окупанта». Доробок публіциста, лауреата премій імені Івана Франка, Володимира Винниченка, В’ячеслава Чорновола, Григорія Косинки – це правдива зброя в утвердженні історичної пам'яті нашого народу, його національної свідомості й самобутності.

 

Цитуючи українського поета Віталія Крикуненка, автор свою новинку присвятив усім, кому «трійка» сказала «помри», але Трійцею велено – «бути». Звісно, московській навколомавзолейній камарильї не подобаються ті, хто «збурює громадськість» (тобто розповідає світові про Сандармох, місце масових розстрілів доби Великого терору в СРСР, а тепер – місце пам’яті в Карелії). Дратує луб'янського двірного собаку той, хто хапає його за вуха, хто глибоко копає в архівній вотчині Наган-країни (цю влучну назву митець дав отчизні окупантів у ще одній своїй книжці, що вийшла 2019-го). І «Наган-країна», і «Соловецький реквієм», і ось тепер «Імперія терору» – це правда про злодіяння кремлівців, які тимчасово (а як інакше?) царюють в агресивному історико-політичному утворенні, що й досі залишається недорозваленою псевдоімперією.

 

Соціально значуща творчість

 

Історією політичних репресій, зокрема Великим терором, випускник Шевченкового університету, фаховий газетяр зацікавився давно. Свого часу він очолював пресцентр столичного управління СБУ, а згодом підрозділ наукової установи в цій системі. Ще 1997-го вперше потрапив з експедицією на архіпелаг у Білому морі – той самий, від згадки про який прошивало людей морозом у перші десятиліття існування більшовицької імперії. Доленосний вояж у північні широти визначив провідний напрям творчості дослідника. Сергій Шевченко, за порадою доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала, закріпив цю тему в назві найпершої своєї книжки – «Українські Соловки» (видав її 2001-го в тандемі з істориком Дмитром Вєдєнєєвим – дослідником визвольної боротьби української нації).

 

Потім були ще книжки про «архіпелаг особливого призначення», про розвіяні міфи кремлівської пропаганди… З усім тим свою самодостатню й оригінальну «Імперію терору» письменник позиціонує нині як другу частину «соловецького двокнижжя». Має на мислі не дебютний літературний твір, а фундаментальний «Соловецький реквієм» – найповнішу збірку своїх творів, видану 2013-го за державною програмою «Українська книга». Ще тоді, напередодні Революції гідності, Сергій підшукав у романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» актуальний епіграф, співзвучний і суспільним настроям, і духові «Соловецького реквієму»:

 

«...найбільше я люблю «Реквієм», а в ньому «Dies irae» – «День гніву». Могутня музика, крізь яку проривається клекіт барикад.

І я раптом подумав: якщо українці ще здатні на День гніву, то Україна буде. А якщо не здатні, то вже ні».

 

Чи могла друга частина двокнижжя вийти у світ раніше, скажімо, з нагоди круглої дати – 80-х роковин Великого терору? «Могла, – каже митець. – Чимало нарисів і статей написав упродовж 2014–2016 років. Деякі архівні розвідки друкував у періодиці й готував доповнений «Український «список Сандармоху», який оновив і вперше опублікував у спецпроєкті «Рік жертв Великого терору» Міжнародної інформаційної агенції «Вектор ньюз». Тоді міг віддати до друку й другу частину двокнижжя – вже поза державною програмою підтримки соціально значущих видань, яка, на жаль, і досі переживає не найкращі часи. А великий плюс її був у тому, що книжки потрапляли до читача через бібліотечну мережу».

 

Ініціювавши інформаційний спецпроєкт, публіцист згодом видав збірку на актуальну тему російсько-української війни, а на початку 2021-го побачив світ повновагий, зроблений на високому художньому й поліграфічному рівні письменницький здобуток – «Імперія терору».

 

Читацькі відгуки: «свята справа»

 

Сергій подарував перші примірники книжки історикам, краєзнавцям, колегам-журналістам, письменникам. Їхні відгуки свідчать про те, що автор зробив справу, яка потребувала не одного року копіткої праці з архівними джерелами. Харківський художник, заслужений діяч мистецтв України Сергій Пущенко, творець унікального проєкту «Фронтовий кобзар», порівняв роботу дослідника соловецької трагедії з власним утіленням ідеї «Фронтового кобзаря»: «Я з 2015-го збирав матеріали, фотографував, робив колажі (загалом понад шістдесят). Тоді ж писав портрети добровольців на війні (а цих картин – більш як сотня) і були художні виставки, і видав альбом... І ваша, пане Сергію, книжка, як і вся «соловецька» творчість – це дуже серйозна й неймовірно важлива праця. І місце зробленому – не лише на книжкових полицях, а й у музеях. За такими творами треба вивчати українську історію».

 

«Ви робите святу справу – повертаєте нам, українцям, пам'ять, історію України, – написав авторові книжки знаний мандрівник-яхтсмен, науковець і борець за державну незалежність Валерій Петущак. – Найбільший шовіністичний злочин російської імперії – це фальсифікація, знищення української історії. Величезну роботу треба зробити… щоб розвінчати радянські міфи» (про це в газеті «Голос України» написала Марина Кривда, авторка статті «Книжка не лише про минуле, а й про теперішнє»).

 

Схвально оцінили доробок просвітника, популяризатора наукових надбань доктор історичних наук Тамара Вронська, краєзнавці Євген Букет і Олександр Христенко. Останній зазначив, що для нинішнього режиму в Росії нагадування про Сандармох незручні, тому Москва намагається будь-що змінити змістовну сутність трагічних подій, пов’язаних з таємними стратами в цьому урочищі. «Зроблене Сергієм Шевченком – додатковий вагомий аргумент у боротьбі за збереження пам’яті не тільки про українське репресоване відродження, а й про жертв політичного терору, спрямованого проти інших національностей колишнього СРСР», – зазначено в публікації МІА «Вектор ньюз».

 

Актуальним залишається й відгук очільника Міжнародного об’єднання «Соловецьке братство» Георгія Лук’янчука про творчість публіциста: «Автор книжки проводить історичні паралелі з колишньою червоною імперією і доводить, що нищення українства від часів УНР, як і Голодомор-геноцид, страхітлива масова екзекуція в урочищі Сандармох, придушення національно-визвольної боротьби ОУН і УПА 1940–1950-х років, і сьогочасне «полювання» на національно свідому, активну частину українства – це ланки одного ланцюга. Зник з політичної мапи світу Союз, однак у кривавих справах його наслідує агресивна спадкоємиця» (вона ж, за образними визначеннями майстра художнього слова, «Наган-країна» й вона ж – «Імперія терору»).

 

Новинка побачила світ у столичному видавництві «Фенікс», у якому 2006 року автор соловецького двокнижжя видав також збірку публіцистики «Архіпелаг особливого призначення» (до речі, з нею здобув першу Премію імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності). «Першу», бо й досі Сергій – єдиний лауреат, який виборов цю відзнаку двічі (вдруге – 2018 року як автор статті «Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих» з ініційованого ним же інформаційно-публіцистичного проєкту).

 

Не забуваймо, що не за горами – вже влітку 2022-го – прийдешні 85-ті роковини Великого терору. Тож не дивно буде, якщо соловецьке двокнижжя або й саму «Імперію терору» як найсвіжіше видання актуальної тематики незабаром побачимо в списках на здобуття вагомої творчої відзнаки в царині літератури й мистецтва. Соціально значуща праця публіциста справді того варта.

 

Марина Тепленко, заслужений журналіст України,

головний спеціаліст служби зв’язків з громадськістю

Командування Повітряних Сил Збройних Сил України

 

Джерело: тижневик «Культура і життя»