У Республіці Косово, та й, певно, на всій планеті Земля з’явилася в України як у держави… крихітна тезка! Про це й про дві цікаві міжнародні зустрічі на землі Балкан – далі в публікації Людмили Мех.

 

Мінлива погода цього дня у Приштині – від спеки до грози з поривчастим вітром і дощем. Та вона не вплинула на чітке дотримання програми, яку запропонував чотирьом українським журналістам голова Асоціації журналістів Косова Джемайль Реджа. На запланований час ми були в Посольстві США в цій балканській державі.

 

До речі, саме Сполучені Штати Америки серед перших визнали незалежність Косова після війни на Балканах наприкінці 1990-х і всіляко підтримують прагнення цієї держави самостійно будувати своє майбутнє.

 

  Посол США в Косові Джефф Ховеньє мав з нами доволі тривалу розмову. Він сказав, що США добре знають, що відбувається в Україні, й допомагають їй у боротьбі. Водночас зі щирим співчуттям дипломат слухав особисті наші переживання – спогади про перші дні війни в Україні. Він не приховував захоплення стійкістю й самовідданістю наших захисників і захисниць. На завершення спілкування він делікатно уточнив, чи не заперечуємо, якщо наше спільне фото він розмістить у твітері.

 

Під світлиною пан посол написав: «Маю честь зустрітися з українськими журналістами, яких приймають уряд Косова та Асоціація журналістів Косова. Ми дякуємо журналістам за їхню роботу в найскладніших обставинах і аплодуємо жителям Косова, що стоять #UnitedWithUkraine».

 

Після зустрічі з дипломатами українські журналісти обмінялися враженнями. Справді, за нетривалий час перебування на Балканах ми часто чуємо слова підтримки й щирого співчуття. Чуємо їх від колег-журналістів, громадських активістів та просто від звичайних перехожих, які так реагують, коли бачать стрічку в кольорах синьо-жовтого прапора.

 

У День журналіста, 6 червня, попри важкі для українців часи, я дістала безліч обнадійливих вітань від колег, що теж несуть свою непросту службу на інформаційному фронті. Було й одне незвичайне повідомлення. Його автор – відомий у Приштині волонтер Роберт Фейзулаху, який до серпня минулого року працював у Києві в консультативній місії Європейського Союзу. Наш новий знайомий поділився новиною: «Подружжя в косовському місті Гякове на знак підтримки вашої країни назвало свою новонароджену доньку Україною».

 

«Овва! – вигукнув письменник-публіцист, а нині спецкор МІА «Вектор ньюз» Сергій Шевченко, прочитавши звістку. – Ми неодмінно про це розповімо. Я вже й заголовок придумав: «Ненька-Україна і донька Україна».

 

  Новину з соцмережі про доньку-Україну того дня подали чимало косовських ЗМІ. На світлині – трійко новонароджених дітей. Під кожним немовлям написано його ім’я. Першу дівчинку назвали Україною! Я подумки побажала, щоб усі вони росли щасливими. Вірю, що в України буде світла доля. І в маленької дівчинки з косовського містечка, і у великої держави – нескореної, мужньої, що в тяжкій, кривавій боротьбі відвойовує в дикунів-рашистів своє законне право на життя.

 

Це побажання хотілося озвучити й тоді, коли ми зайшли до ошатного двору в центральній частині Приштини. Агентство ООН у справах біженців – це глобальна організація, яка опікується питаннями порятунку життя, захисту прав і побудови кращого майбутнього для біженців. Від 1950 року ця структура ООН координує міжнародні зусилля, спрямовані на захист прав людей, змушених полишати свої оселі через конфлікти чи гоніння. Організація надає таким особам допомогу, яка їм життєво потрібна – це житло, харчові продукти, вода тощо.

 

З 24 лютого війна, яку розпалила в Європі держава-агресор, спричинила жертви серед мирного населення та руйнування цивільної інфраструктури. Бойові дії та нелюдська жорстокість рашистських загарбників змусили наших краян залишати свої домівки в пошуках безпеки, захисту й допомоги. За перші п’ять тижнів понад чотири мільйони біженців з України перетнули кордони з сусідніми країнами. А ще більше – стали внутрішньо переміщеними особами. Вони потребують нині прихистку й підтримки.

 

  На зустрічі в Приштині ми спілкувалися з шефом Офісу УВКБ ООН у Косові – це юрист з прав людини Ерол Ардуч. Він працював у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні – у Донецьку 2016 року. «Це жах, що в нинішній Східній Україні люди звикли до війни, – наголосив співрозмовник. – Перед очима досі стоїть картина: їду автомобілем на службу в Донецьку, а поряд їде танк – він так само поспішає на роботу... Важливо, щоб нинішня гаряча фаза війни між сусідніми державами якомога швидше закінчилася, щоб вона не стала тривалим збройним конфліктом. Щоб люди не звикали жити в постійній війні».

 

А ми як представники України прагнемо, щоб збройна агресія, в якій оскаженілий сусід вчиняє справжній геноцид нашої нації, якомога швидше припинилася, а ворог забрався геть з усіх тимчасово окупованих ним територій включно з Кримом. Споконвіку українці – мирна нація, яка поважає і дотримується законів цивілізованого світу, але в разі нападу ворога може дати йому гідну відсіч. Це засвідчує історія, підтверджують наші захисники на полях боїв та доводить широка світова підтримка України.

 

Людмила Мех

 

Фото з соцмереж і Сергія Шевченка