У новітню історію нашої країни увійшов Євромайдан – потужний сплеск народного гніву, який вивів людей на барикади. А за кілька місяців до цих подій побачила світ нова книжка відомого публіциста, члена правління Київської організації НСЖУ, заслуженого журналіста України Сергія Шевченка «Соловецький реквієм». У її епіграфі – промовисті рядки з роману Ліни Костенко: «...найбільше я люблю «Реквієм», а в ньому «Dies irae» – «День гніву». Могутня музика, крізь яку проривається клекіт барикад.

І я раптом подумав: якщо українці ще здатні на День гніву, то Україна буде. А якщо не здатні, то вже ні».

Справжній митець завжди гостро відчуває час і знаходить для нього потрібне слово. «Соловецький реквієм» – це данина пам’яті співвітчизникам, які у 1920–1930-х роках чинили опір антинародному тоталітарному режимові. І водночас – це заклик до пильності, бо ж і нині «з політичних хащ визирають вовки в овечих шкурах, зло часто вбирається в тогу добра»...

Більш як півтора десятиліття фаховий журналіст С. Шевченко не випускає з уваги провідної теми своєї творчості. У незалежній Україні він очолював прес-центр столичного управління СБУ, потім підрозділ історико-правових досліджень наукової установи; як дослідник не раз відвідував Соловки, Сандармох, Левашово, вивчав архівні матеріали спецслужб у Києві, Архангельську, Петрозаводську. Відтоді з-під його пера вийшли десятки просвітницьких творів, спрямованих на збереження історичної пам’яті нашого народу та формування громадянської свідомості.

Цікавий факт, пов’язаний з народженням нової збірки, її автор навів у вступній статті «Тінь кремлівської стіни...». Кілька років тому влада Російської Федерації, не висунувши жодних претензій письменникові, закрила йому в’їзд на територію союзної держави – РФ і Білорусі. Недружній жест не зупинив дослідника, а навпаки – спонукав ще енергійніше взятися до роботи над книжкою про злочини червоної імперії та творців Великого терору. Сергій переконаний, що попри абсурдні спроби тиску на творчих людей (а були ж, як відомо, заборони в’їзду в РФ і українським публіцистам Василеві Овсієнку та Миколі Хрієнку) дуже важливо й потрібно вчасно доносити до суспільства достовірну інформацію, щоб запобігти небезпеці повторення помилок на нових витках історії.

В основі літературно-художнього ілюстрованого видання «Соловецький реквієм» – розсекречені архівні документи радянських спецслужб. Популярно написані твори, підкріплені оригінальними світлинами з місць, де існували установи ГУЛАГу, актуалізують і доповнюють солідний доробок автора в цій темі (відомі його книжки «Українські Соловки», «Архіпелаг особливого призначення», «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті»).

За часів СРСР на соловецький олтар незалежності України було покладено життя сотень її кращих синів і доньок. Національне «розстріляне відродження» уособлюють світочі розуму й аристократи духу – Микола Зеров, Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Геннадій Садовський, Матвій Яворський... Пишучи про них, автор цитує матеріали оперативної розробки в’язнів і доносить з минулого немов живі голоси людей. Під пером публіциста патріоти постають сміливими, сильними особистостями, що мали гідність і мужність опиратися деспотії, засуджували політичний терор і навіть у неволі, за ґратами ставали в обороні людських прав та громадянських свобод.

У книжці читач знайде низку пізнавальних творів про біломорський архіпелаг у контексті його табірного минулого, дізнається про подвижника-пошуковця з Карелії Юрія Дмитрієва, який віднайшов чимало місць страт і таємних поховань у навколосоловецьких краях. Докладно висвітлено також теми будівництва в урочищі Сандармох гранітного пам’ятника – Козацького хреста – й участі українців у традиційних акціях поминання жертв репресій. А в прикінцевій частині збірки («За обрієм архіпелагу») вміщено твори про співвітчизників, які не були в’язнями Соловків, але всі вони – плоть і кров знищеної або підданої іншим карам у 1920–1930-х роках духовно-інтелектуальної еліти нації. Їхні долі, як зауважив наш сучасник академік Микола Жулинський, є свідченням гігантських масштабів «українського етноциду, систематичності упокорення національного духу».

Серед творчих удач публіциста-дослідника є і стаття «Переяславське відкриття». Її головний герой нащадок козацького роду Володимир Чубук-Подільський (до слова, прадід Олени Мех – віце-президента Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива») зберіг унікальні культурні цінності – «Литовський Статут» XVII ст., переданий в дар державному заповідникові «Переяслав», і оригінали креслень славетного митця Василя Кричевського. Уперше в книжці публікується виконаний рукою майстра фрагмент плану міського будинку, датований 1924 роком. Це відкриття – безумовний успіх письменника і реальний внесок у збереження духовних надбань нашого народу. Художник В. Кричевський, як відомо, є автором зображення тризуба (нині це малий Державний Герб України) і архітектором музею Кобзаря в Каневі.

Правду кажуть – щастить сильним, наполегливим, цілеспрямованим. Саме таким є автор нової збірки. Приміром, попередню свою книжку він видав за підтримки тільки однофамільців (Шевченків) – на відзначення 170-річчя виходу в світ першого «Кобзаря» і в розвиток кращих традицій меценатства. Ініціатора культурної акції «Толока Шевченків» (автора «Розвіяних міфів...») 2011 року відзначено Міжнародною премією імені Володимира Винниченка – її вручив публіцистові голова Українського фонду культури Борис Олійник. І то не вперше плідна діяльність С. Шевченка на ниві державотворення, демократизації та консолідації суспільства здобуває суспільне визнання. Його творчість збагачується новими дослідженнями і, що характерно, не втрачає актуальності, бо ж процеси становлення нації і далі тривають.

На початку 2014-го збірка «Соловецький реквієм» надійшла до бібліотек. Її автор, як і раніше, порушує важливі світоглядні теми, він упевнений: «...усіх, кого зжили зі світу канальські каторги, сибіри, магадани, не маємо права забувати. Книжки про цих людей, статті, фільми, телепрограми... – це водночас і пам’ять, і осторога проти втрати себе як нації». Поза сумнівом, така глибока, значуща творчість, у якій поєднано якості неупередженого дослідника, майстра слова та популяризатора наукових надбань, заслуговує не лише на повагу та увагу читачів, а й на гідне поцінування, яким цілком може бути престижна відзнака в галузі літератури, публіцистики, журналістики. Особисто мій голос – за Шевченківську премію!

Віктор Шпак,

кандидат історичних наук, секретар НСЖУ