У дзеркалі преси
"Голос України" (5 серпня 2021 р.)
Емігрантське радіо "Отчизна" (40-хвилинна програма "Про...")
Стартувала інформаційна кампанія «Здоров’я майбутніх поколінь» (офіційний вебсайт НСЖУ, 15.02.2021)
Чорнобиль і Фукусіма: відверта розмова фахівців
Сродненные бедой (Сайт zn.ua – "Зеркало недели", 22.01.2019)
Японський проект: зустріч у Посольстві України в Токіо (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 04.01.2019 р.)
Надсилаймо листівки солідарності мужнім журналістам! (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 03.12.2018 р.)
Повернення в мирне життя (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 22 грудня 2017 р.)
Триває інформаційна акція преси «Рік жертв Великого терору» (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 7 листопада 2017 р.)
Факты и комментарии, № 159, 2017, 3 ноября. – С. 4). Игорь Осипчук. «Если заключенный догадывался, что приговорен к смерти и поднимал шум, чекист бил его деревянной дубинкой по голове – "глушил кадра"».
У Києві 27 жовтня відбудеться панахида за жертвами Великого терору (Сергій Шевченко. У Києві 27 жовтня відбудеться панахида за жертвами Великого терору. – МІА «Vector News», www.vnews.agency. Київ, Україна. 25.10.2017;
СоловкиЕнциклопедия)
Триває журналістська акція «Книжки захисникам України» (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 18 жовтня 2017 р.)
Журналістська акція «Книжки захисникам України» (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 30 серпня 2017 р.)
Держкомтелерадіо оголосив лауреатів премії імені Франка (Офіційний сайт Національної спілки журналістів України, 31 липня 2017 р.)
Українські політв’язні 1930-х років протистояли сваволі влади в alma mater ГУЛАГу (Сергій Шевченко. Українські політв’язні 1930-х років протистояли сваволі влади в alma mater ГУЛАГу. – МІА «Vector News», 15.09.2016)
Експрес-об’ява (№ 202-205, 24-30.10.2014 і № 206, 28.10.2014). Людмила Мех. Стаття "З вершинних духовних надбань".
Вісник Переяславщини (жовтень 2014). Олена Мех. Стаття "Чубуки-Подільські: нові сторінки в історії козацького роду".
Профспілкові вісті (№ 42, 2014. - С. 11). Стаття "ПО КОМУ ЗВУЧИТЬ "СОЛОВЕЦЬКИЙ РЕКВІЄМ", АБО КОМУ ВЕДЕТЬСЯ, ТОМУ І ПІВЕНЬ НЕСЕТЬСЯ". http://www.psv.org.ua/files/pdf/1413794485.pdf
Укрінформ. Блоги. Сергій Шевченко. Через кремлівську агресію делегація з України вперше не здійснила поїздку-прощу на Соловки
Українське неформальне об’єднання «Соловецьке братство» цьогоріч змінило маршрут своєї традиційної поїздки-прощі до меморіалів жертвам політичного терору, споруджених у 1990-х роках в Республіці Карелії, Ленінградській та Архангельській областях Російської Федерації. Саме в тій державі, що іменується правонаступницею колишнього СССР, міжнародна громадськість уже понад півтора десятиліття поспіль у серпневі дні поминає душі праведників, противників більшовицького режиму та загалом усіх «без вини винних», закатованих за доби масових репресій. І от нині через кремлівську агресію вперше делегація з України не відвідала місця скорботи під Медвеж’єгорськом (урочище Сандармох), Санкт-Петербургом (Левашовське пустище) та на Соловках – місця, де в лихі ленінсько-сталінські часи замордовано десятки тисяч людей, серед них і українців – наше «розстріляне відродження»...
Світлу пам’ять убієнних співвітчизників прочани вшанували (і це також треба робити!) на теренах своєї держави, відвідавши тутешні, так би мовити, сандармохи... Причому вшанували всіх патріотів – і убієнних за часів Української революції 1917–1921 років та подальшого народовбивства (це Голодомор-геноцид, Великий терор тощо), і пом’янули в молитвах захисників Вітчизни, полеглих уже в наш час, у 2014-му...
На жаль, дотепер на багатостраждальному постсовєтському просторі мертвий хапає живого. Імперський монстр, як бачимо, відроджується в луб’янських гарячих головах і під брехливі мантри про якихось «фашистів» справжні агресори-рашисти уже силкуються підняти з домовини, неначе міфічного зомбі, свого спочилого попередника, що був червоною тюрмою народів. Та колесо історії, хвалити Бога, ще в ХХ столітті розчавило майже всі світові імперії – туди само дорога й примарному СССР.
Імперська форма держави (далі цитую Вікіпедію) «історично передує національній державі і несумісна з демократичною формою влади, правовим устроєм та громадянським суспільством». «Держать великую Империю – значит вымертвлять свой собственный народ, – застерігав росіян ще в 1990-му їхній же письменник Олександр Солженіцин. – Зачем этот разнопестрый сплав?.. Не к широте Державы мы должны стремиться, а к ясности нашего духа в остатке ее».
Авторові цих рядків п’ять років тому довелося особисто спостерігати на Соловках, як різко погіршувалося ставлення московського режиму до візитів делегацій української громадськості. Їх дедалі пильніше тримали в полі зору співробітники російської ФСБ. Офіцери спецслужби під виглядом туристів по двоє-троє тинялися навколо групи прочан, одягнених у вишиванки. Похмурі споглядальники записували промови на мітингах-реквіємах, круглих столах та інших заходах, підсилали своїх «навуходоносорів», організовували дрібні провокації. Не розуміючи української мови, ефесбешники скреготали зубами, коли виконував пісні наш бандурист, а потім нишком намагалися з’ясувати зміст його пісень – чи бува не ворожий. Українці посміювалися з тих потуг «кабичєгонєвишлістів» і скрушно хитали головами, співчуваючи російським демократам, бо ж і справді жити в «чекістській» державі – приємного мало.
Ні брудні провокації, ні «каральні» заходи на кшталт абсурдної заборони в’їзду на територію Союзної держави Росії та Білорусі київському публіцистові – автору книжок про Соловки і Сандармох – не зупиняли українців у їхньому прагненні вклонитися могилам земляків. І тільки цьогорічна військова агресія Кремля тимчасово внесла корективи в маршрут прощі, яка звично стартує з Києва. Тому в Біломор’ї у 2014-му читали молитви й покладали вінки до пам’ятників у дні помину переважно закордонні побратими – українці, які живуть у РФ. У цій святій справі Соловецьке братство морально підтримало їх, надіславши листа Товариству української культури «Калина», яке попри зрозумілі труднощі існує і активно діє в Карелії.
А новонароджена – тепер уже «домашня» – проща-2014 з відвіданням майже двох десятків меморіалів і місць скорботи розпочалася, як завжди, молитвою у Свято-Покровській Подільській церкві УАПЦ. Діставши благословення учасника багатьох поїздок на Соловки єпископа Вишгородського і Подільського Володимира (Черпака), гурт у вишиванках під національними прапорами вирушив у новому напрямку – через Поділля до Прикарпаття та на Волинь.
У складі делегації – колишні політв’язні, активісти-просвітяни, вчені, громадські діячі, письменники, журналісти... Звичайно, в «екіпажі машини бойової» (себто в автобусі) були й загартовані прочани з досвідом, і люди, які вперше долучилися до учасників акції. Цьогоріч, до слова, в її проведенні сприяли організаторам Благодійний фонд «Велика родина» й кілька небайдужих патріотичних об’єднань (зрозуміло, що на прощі ніхто не розкошує: проживання й харчування переважно власним коштом, побут спартанський, три ночівлі, приміром, були в наметах просто неба).
Отже, найперша зупинка, як і планувалося, поблизу столичного Майдану Незалежності та вже розбарикадованої вулиці Інститутської – біля пам’ятника жертвам репресій 1930-х – початку 1950-х років. Під стінами колишнього Жовтневого палацу в молитві за Україну отець Дмитро (Каран) пом’янув (і щодня не раз поминатиме впродовж усієї прощі) героїв, полеглих на майданах країни, патріотів та вояків, які душу й тіло поклали за нашу свободу.
Там же, біля пам’ятника-хреста, керівник поїздки голова Київського товариства політв’язнів і репресованих Григорій Куценко в напутньому слові наголосив на особливій важливості проведення патріотичних заходів у цей складний для Вітчизни час – так само, як важливо було боротися й перемагати на Майдані під час Революції гідності.
Далі – слово кобзареві. Серед перших пісень, що їх виконав на прощі бандурист Віталій Мороз, традиційна соловецька – «Чуєш, брате мій...». До речі, і сам Віталій, і багато хто з його побратимів-прочан – Євген Лупаков, В’ячеслав Тимченко та інші – були активними майданівцями.
Наступна зупинка – на Білоцерківщині, у славетних Мазепинцях, родовому селі гетьмана України Івана Мазепи. Молилися в меморіальному комплексі парку козацької слави, де на величному монументові сяє лаконічний напис: «Бог, Україна, Честь».
Далі братство завітало на ставищенську землю – в село Іванівку. Прочани поклали вінок на могилі жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Після меморіальних заходів – зустрічі з активом району й місцевою громадою, яку очолює Іванівський сільський голова, учасник соловецьких прощ Юрій Деркач. Народний колектив «Рідний край» привітав гостей зворушливою пісенною програмою. І ще – сердечно вдячні були «соловчани» за хліб-сіль та за солодкий дарунок гостинних селян – 6-літрову «діжечку» меду, яка знадобилася в далекій 9-денній дорозі.
Маршрут прощі проліг багатьма областями країни. «Цьогорічні відвідини Соловків унеможливила агресивна поведінка путінського режиму. Відтак народилась ідея патріотичного туру, – написала про акцію Соловецького братства хмельницька газета «Проскурів». – У кожному місті делегація організовує зустрічі з місцевими громадами, поширює знання про гіркі й героїчні сторінки нашої історії, знайомить з відповідною літературою, будить громадську думку щодо побудови сильної і демократичної України». Саме такими, насиченими спілкуванням і подіями, стали відвідання меморіальних місць на Вінниччині, Тернопільщині, Івано-Франківщині... Приміром, невеличке село Рахнівка в Гайсинському районі Вінницької області дало Україні трьох героїв! Тут народилися Василь Стус – поет і правозахисник, Сава Лабун – козак 4-ї гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, герой Другого Зимового походу. Родом з Рахнівки й десантник Збройних сил України Петро Коваленко, який 2 травня 2014 року під час проведення антитерористичної операції біля Слов’янська на Донеччині загинув від вибуху ворожої гранати, власним тілом врятувавши життя сімох однополчан. Йому було 20 років...
У Гайсині учасники прощі спілкувалися з громадськістю, була там і солдатська мати, яка нещодавно втратила сина, що воював за незалежність України... Щемить серце, сльози заливають очі, коли бачиш, як мужня жінка, одягнена в камуфляжний однострій, співає: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...». І розумієш: нашого народу не здолати, не перемогти нікому – ні інтернаціоналу яничарів-найманців, ні озброєним до зубів батальйонам російської десантури, яка зухвало «блукає» нині на Сході та Півдні України.
...Дуже привітно й гостинно прийняли «соловчан» на своїй малій Батьківщині підприємець (він же водій, учасник багатьох прощ) В’ячеслав Тимченко та члени його працелюбної родини, яка має в Мар’янівці приватний заклад громадського харчування. Далі за планом – ночівля просто неба у Вінниці (наметове містечко спорудили біля автозаправної станції), а зранку – відвідання меморіалів у цьому обласному центрі. Делегація справила панахиди, пом’янула українських січових стрільців, жертв голодоморів і Великого терору 1937–1938 років та інших горезвісних комуністичних репресій.
Їдучи на захід, учасники прощі відвідали на Хмельниччині Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж», де оглянули архітектурні пам’ятки старої фортеці й перший у нашій країні музей пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Унікальну експозицію створив подільський скульптор, заслужений художник України Микола Мазур: тут розміщено вражаючі скульптурні композиції, речові експонати, копії документів, фотоматеріали, що розкривають злочинну суть московсько-більшовицької політики геноциду – насильницької колективізації, спрямованої на упокорення українських селян та винищення їх голодом.
Того ж дня після організованого власними силами обіду просто неба й вітань, висловлених товариством на адресу Вашого автора (з нагоди дня народження), Соловецьке братство вирушило з Меджибожа до Хмельницького – на зустріч, що відбулася біля символічного Ангела скорботи. І далі, вже в Кам’янці-Подільському, в залі Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» перед громадськими активістами, депутатами міськради виступили Григорій Куценко, представники Товариства «Просвіта», Спілки офіцерів України, «Меморіалу» Зоя Голота, Євген Лупаков, Олександр Корольов, а також головний редактор газети «Проскурів», автор книжки «Соловецький лабіринт» Богдан Теленько, голова ГО «Майдан» і власник видавництва «Медобори» Мирослав Мошак.
«У промовах звучали заклики до єднання, бережливого ставлення до історичної пам’яті, виховання патріотизму, – зазначила місцева преса. – Цьому зокрема слугуватиме видання Книги пам’яті «Соловецький мартиролог», яке анонсував Богдан Теленько». До слова, у згаданій книзі-дослідженні будуть оприлюднені прізвища жителів Поділля, що потрапили в жорна політичних репресій. Широкого розголосу набуде й відзначення 120-річчя від дня народження незламного борця з більшовицьким режимом Якова Гальчевського.
Наступного дня братство влаштувало ходу до Меморіалу скорботи в Кам’янці – на пошанування убієнних Голодомором.
Можна багато розповідати про заходи, проведені в Коломиї, Івано-Франківську (Дем’янів Лаз), Тернополі, Кремінці, Берестечку... Там були і зворушливі зустрічі з просвітянами в Кремінці, і відвідання храмів, і молитви на козацьких могилах, і жалобна хода до місця останнього спочинку героя Небесної сотні 29-річного Сашка Капіноса на сільському кладовищі в його рідному Дунаєві... Усе це, як висловився священик, і є великою роботою душі, яку потрібно тримати в чистоті.
Хай же в цей нелегкий, а згодом і в омріяний просвітлий час, безсмертні душі убієнних синів і дочок нашого волелюбного народу допомагають українцям усвідомлювати, «чия правда, чия кривда і чиї ми діти»!
...Повернувшись із прощі, погортав видану в переддень Євромайдану публіцистичну книжку «Соловецький реквієм» і сам собою погляд зупинився на рядках про безсмертні душі... За асоціацією сплив у пам’яті знайомий мотив пісні про полеглих, як вартових – полеглих з тієї ще, як видно, не останньої війни, названої в СССР «Великою Вітчизняною»...
Хай же в цю важку для країни добу випробувань – у час Вітчизняної війни 2014-го – наші мертві нас не полишать у біді, хай допомагають героям у борні й надихають народ на творення щасливого, мирного майбуття! Хай зміцнюють нові покоління у святій вірі, що нація наша житиме, Україна – європейська, сильна, квітуча – постане! Тримаймо душі в чистоті!
"Профспілкові вісті" (червень, 2014). Стаття "Культура мови – культура нації"
http://www.psv.org.ua/arts/suspilstvo/view-2171.html
ІІ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ФОРУМ «СІКОРСЬКІ ЧИТАННЯ»
18 жовтня відбувся ІІ Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання». Його цьогорічне проведення було приурочено 90-й річниці від дня народження визначного музейного діяча, Героя України Михайла Івановича Сікорського.
Програма форуму складалася з двох основних частин, виставково-експозиційної та наукової. Перша з них включила виставку художніх робіт організовану кафедрою мистецьких дисциплін університету «Мистецький вернісаж». До неї ввійшли збірки творів місцевих авторів: «Українські мотиви», «Барви Переяславського краю», «Переяславська Мнемосіна», «Символіка Трипілля». За прикладом минулого року, студенти та викладачі університету організували для гостей форуму майстер-класи з декоративного мистецтва під узагальнюючою назвою «Дивотвори», за такими напрямки: «Живопис, «Текстильна лялька», «Лялька-мотанка», «Модульне орігамі», «Мистецтво декупажу», «Вишивка». Також у програмі виставково-експозиційного блоку було заявлено тематичну збірку з книжкових фондів університетської бібліотеки «Музейний зодчий України». Упродовж дня в одному з її читальних залів експонувалася виставка фоторобіт Віктора Сокола «Моє життя – мої музеї», присвячена Михайлу Сікорському та його дітищу – переяславським музеям.
Центральною подією цьогорічного форуму стала вручення Премії імені Героя України Михайла Сікорського, що відбулося під час спільного засідання Президії Національної спілки краєзнавців України та вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. З вітальним словом до учасників зібрання звернулися голова Національної спілки краєзнавців України Олександр Реєнт, народний депутат України Микола Томенко, міський голова Олександр Шкіра.
Першого вручення почесної нагороди, що присуджується за вагомий внесок у дослідження та збереження культурної спадщини України та розвиток музейної справи, були удостоєні Валентина Сікорська, Лариса Грузька, Віктор Коцур, Микола Махінчук та Борис Войцехівський.
По завершенню урочистої частини учасникам та гостям форуму було представлено «Особистий архів М. І. Сікорського» – зібрання документів та матеріалів, з яких згідно планів організаторів буде облаштовано архів-музей Героя України.
Наукова складова форуму позначилася проведенням двох круглих столів: «Михайло Сікорський в культурному просторі України» та «Краєзнавство Переяславщини: дослідження, проблеми, постаті». На зібраннях були озвучені доповіді широкого загалу фахівців: музейних працівників, науковців університету, студентів, школярів та представників громадськості. Також організатори представили 2-ге видання збірки різночасових музеєзнавчих праць Михайла Сікорського «Моє життя – мої музеї…» та матеріали роботи минулорічного форуму. Окремо було анонсовано підготовку до друку науково-методичного видання з серії «Наукова еліта Переяславщини» – «Сікорський «Михайло Іванович».
Цьогорічна реалізація ідеї та мети форуму – вшанування подвижницького поступу відомого музейного діяча Героя України Михайла Івановича Сікорського та сприяння розвитку наукових та творчих ініціатив у сфері історичної науки, культури та мистецтва, стала можливою завдяки спільним зусиллям його засновників та співорганізаторів. Національна спілка краєзнавців України, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» та громадська культурно-просвітницька організація «Переяславський Скарб» висловлюють вдячність за співпрацю НІЕЗ «Переяслав», Всеукраїнському благодійному фонду «Журналістська ініціатива», Співдружності рекламно-інформаційних видань України, Київській державній регіональній телерадіокомпанії, ТРК «Альта», видавничому партнеру ФОП «О.М. Лукашевич», газеті «Вісник Переяславщини», а також народному депутатові України Артурові Палатному, Кирилові Поліщуку, Тарасові Костіну, Євгенові Глазунову, Нелі Панченко та усім хто долучився до організації та проведення цієї події.
* * *
Загальноукраїнська спортивна газета "Український футбол - Евро: турніри, команди, гравці" (спецвипуск, червень 2013)
* * *
"Журналіст України", № 5, 2013
Публікації про семінар подали також десятки інших ЗМІ, з-поміж них такі:
«Кримська світлиця» № 21 від 24.05.2013. http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11788
«Газета объявлений» http://slavinfo.dn.ua/novosti/kultura-movi-–-kultura-natsії, м. Слов`янськ;
«Молодий Буковинець» http://molbuk.ua/press-reliz/59332-kultura-movi-kultura-acyi.html, м. Чернівці;
«Городок» http://news.blitz.com.ua/newsgazet/index.php?ELEMENT_ID=6171 м. Біла Церква;
«Афіша. Рівне» http://ar.rv.ua/index.php?page=2&id=4980 м. Рівне
Офіційний веб-сайт ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»:
http://phdpu.edu.ua/index.php/novini/item/35-культура-мови-—-культура-нації
* * *
Нові книжки журналістів і про журналістів
НСЖУ
Недiля 17 Лютого 2013
Останнім часом у Києві побачили світ кілька книжок журналістів про відомих людей, знаних як в Україні, так і поза її межами. Щирою і чесною спробою виписати образ Григорія Сковороди стала солідна праця Володимира Стадниченка «Садівник щастя: Сковорода як дзеркало України».
Автор вступної статті – Шевченківський лауреат Леонід Андрієвський. Це одне з перших видань на шляху до великого національного ювілею – 300-річчя від дня народження видатного українського філософа, письменника, мораліста. Книжка звернена до вдумливого читача, який відчуває потребу приєднатися до сучасного сковородинського руху, зробити свій внесок у духовний розвиток нації.
Нове видання творів у трьох книгах Миколи Махінчука розпочато з художньо-документальних оповідей про Героя України, творця переяславського музейного дива Михайла Сікорського: «Мереживо мінливого часу» (К.: КИТ, 2012). До першої книги ввійшли також упорядковані твори з попередніх видань цього автора, розповіді про митців і проблематику творчості у складний час утвердження української державності та нової суспільної моралі.
Серію нарисів про життя і творчість видатних прозаїків Європи завершив книжкою «Кнут Гамсун» (К.: Щек, 2012) автор багатьох літературно-художніх видань Анатолій Болабольченко. Герої його попередніх творів – такі художники слова, як Сервантес, Антуан де Сент-Екзюпері, Лопе де Вега, Василь Стус та інші.
Восени 2012-го увагу читачів привернув перший великий літературний твір члена НСЖУ Анатолія Сахна – роман у трьох книгах «Вершина» (К.: Прес-КІТ, 2012), головний герой якого – офіцер силової структури – в наш час «наважується на те, про що інші громадяни України тільки шепочуться на власних кухнях».
Стильне ілюстроване видання «Золоте перо. Людмила Мех» (К.: ВПК «Експрес-Поліграф, 2012) – про українську журналістку, керівника двох громадських організацій – ВБФ «Журналістська ініціатива» і Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів – упорядкував Сергій Шевченко. «Життя героїні цієї книжки – приклад служіння ідеалам добра, правди, справедливості», – зазначено в анотації художньо-публіцистичного збірника, що містить статті, спогади, оригінальні світлини з численних доброчинних та інших акцій працівників преси.
Книгозбірня Київської організації Національної спілки журналістів України щороку поповнюється виданнями про майстрів пера. На черзі підготовка, у взаємодії з керівництвом НСЖУ, книжок спогадів про Володимира Здоровеґу, Ігоря Лубченка, Анатолія Москаленка, Дмитра Прилюка. До упорядкування цих видань долучаються Юрій Бондар, Віктор Шпак, Сергій Шевченко та інші члени правління Київської організації НСЖУ на чолі з головою Михайлом Сорокою. Запрошенням колег до співпраці у творенні історії вітчизняної журналістики є і ця публікація.
***
Золоте перо Людмили МЕХ
"Журналіст України", № 1, 2013
***
Газета "Експрес-об’ява", № 136, 18.07.2011
Текст статті:
Культура
Борис Олійник: «У нас ця премія одна з найпрестижніших»
Лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка 2011 року – член редакційної ради газети «Експрес-об’ява»
В Українському фонді культури, який очолює Герой України, академік Борис Олійник, урочисто вшановано лауреатів Міжнародної премії імені Володимира Винниченка, яка присуджується за творчі досягнення в галузі літератури і мистецтва та за благодійницьку діяльність.
Премію, освячену іменем одного з найвидатніших письменників ХХ століття, талановитого художника, Першого міністра Української Народної Республіки, засновано 1990 року. За час існування відзнаки її лауреатами стали більш як 60 вітчизняних і зарубіжних діячів культури та доброчинців, зокрема з Канади, США, Росії, Австрії, Великобританії, Сирії, Югославії. «У нас ця премія одна з найпрестижніших, – наголосив голова Українського фонду культури Борис Олійник. – Першим її одержав Микола Руденко – видатний правозахисник і письменник, який взагалі був гідний Нобелівської премії».
Цьогорічні лауреати – поет Леонід Горлач, автор історичних романів у віршах «Мамай» і «Мазепа»; письменник, головний редактор журналу «Донбасс» Віктор Логачов, автор роману «Правы и виноваты»; письменник і журналіст Сергій Шевченко та історик Дмитро Вєдєнєєв, співавтори збірника публіцистики «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті».
Останню книжку вперше видано в Києві в оригінальний спосіб – за фінансової підтримки лише однофамільців (Шевченків) на чолі з відомими особистостями: працівниками преси, культури, діячами мистецтв. Інформаційне сприяння цій акції, спрямованій на розвиток вітчизняних традицій меценатства, надали Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива», який очолює Людмила Мех, та її колеги з редакцій газет у столиці й багатьох областях України.
Борис Олійник, відкриваючи урочисту церемонію, відрекомендував лауреатів. Леоніда Горлача поет назвав «явищем літератури, якому сьогодні за якістю сподіяного важко знайти рівних». Віктор Логачов – «людина особливо розлогих атестацій», прозаїк, який у своїй творчості прагне об’єктивності й чесності. Саме цим керувалися й автори збірника «Розвіяні міфи...», які на основі розсекречених архівних матеріалів неупереджено розповідають про трагічне минуле країни. «Зараз заново переписують історію... А ці поновлюють – так, як було, а не так, як комусь хочеться, – зазначив Борис Ілліч. – Тож такі книжки зараз цінні, тому що приходять юні покоління (ми-то ще можемо порівнювати, як було і що написано), а вони будуть сприймати це як даність. Тому такі книги зараз – на вагу золота».
На вручення відзнак завітали відомі митці, вчені, громадські діячі, преса. Борис Олійник закликав присутніх на церемонії озватися добрим словом про колег, «ширяючи у вільному польоті». Віншуючи лауреатів, брали слово письменники Анатолій Гай, Анатолій Кульчицький, Євген Лук’яненко, Михайло Шевченко та інші. З-поміж колег-журналістів і видавців, які привітали співавтора «Розвіяних міфів...», Людмила Мех і голова наглядової ради ВБФ «Журналістська ініціатива» Віктор Шпак – президент Української видавничо-поліграфічної компанії «ЕксОб», на базі якої спільно зі співавтором цієї книжки її зверстав Роман Швець.
Ініціатор акції під назвою «Толока Шевченків», заслужений журналіст України, лауреат Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності Сергій Шевченко в інтерв’ю Державній ТРК «Культура» нагадав, зокрема, що українці — однофамільці Кобзаря — подали приклад доброчинства, спираючись на своє фамільне об’єднання — Клуб славетних Шевченків, який існує в кіберпросторі від початку 2000-х (сам співавтор збірника, до речі, також пожертвував чималу суму на його друк). Грошовими внесками підтримали культурну акцію президент Української бібліотечної асоціації, заслужений працівник культури України Ірина Шевченко, родини засновника фамільного клубу Олексія Шевченка і журналістки Раїси Шевченко та інші однофамільці, загалом їх майже три десятки. Імена всіх доброчинців уміщено в книжці.
У науково-популярному виданні обсягом понад 600 сторінок, створеному в творчому тандемі з Дмитром Вєдєнєєвим (нині він заступник директора Українського інституту національної пам’яті, а до того очолював кафедру в Національній академії Служби безпеки України), порушуються актуальні теми. Майже півсотні нарисів і статей згруповано навколо вузлових подій в історії країни. В основі архівних розвідок — наукові джерела, розсекречені документи радянських спецслужб. Твори написано популярно, добре ілюстровано, у кольоровій вкладці-фотоальбомі — вибрані світлини, зроблені під час соловецьких прощ.
Сергій Шевченко – член редакційної ради газети «Експрес-об’ява». Він, втілює в життя патріотичні ідеї, сам є доброчинцем та залучає інших до шляхетної справи розбудови духовності. У співавтора «Розвіяних міфів...» багатий життєвий досвід і широкі інтереси: у ВБФ «Журналістська ініціатива» його обрали до наглядової ради. Донедавна Сергій керував науковим підрозділом СБУ, нині він ветеран військової служби, як і Дмитро Вєдєнєєв – полковник запасу.
За інформаційне сприяння й різнобічну допомогу в проведенні акції «Толока Шевченків» співавтори книжки щиро вдячні й окремим творчим особистостям та друзям, з-поміж них Валентин Щербачов, Олександр Кавуненко, Алла Ковтун, Павло Фурсевич. У «Першому слові» на початку збірника читаємо: «Добрі діла, як відомо, непідвладні професіям, політичним уподобанням, державним кордонам... Творчо розвиваючи традиції меценатства, можна гуртом робити багато корисного у сфері культури». Хай же цей добрий почин буде по-справжньому життєдіяльним!
Присутні на врученні відзнак літератори, видавці, працівники засобів масової комунікації привітали лауреатів з великим творчим успіхом і побажали їм нових звершень на ниві красного письменства.
Олена Мех, віце-президент ВБФ «Журналістська ініціатива»
На знімку: лауреат премії Сергій Шевченко.
Фото Віктора Шпака
* * *
Сергей Шевченко стал лауреатом международной премии
01.07.2011
http://sheva.name/2011/07/01/sergej-shevchenko-stal-laureatom-mezhdunarodnoj-premii/#more-5055
В Украинском фонде культуры, который возглавляет Герой Украины, академик Борис Олийнык, 30 июня 2011 года торжественно чествовали лауреатов Международной премии имени Владимира Винниченко, присуждаемой ежегодно за творческие достижения в области литературы и искусства и за благотворительную деятельность.
Премия имени одного из самых выдающихся писателей ХХ столетия, талантливого художника, Первого министра Украинской Народной Республики, учреждена в 1990 году. Среди ее лауреатов в предыдущие годы – десятки отечественных и зарубежных деятелей культуры и меценатов, в частности из Канады, США, России, Австрии, Великобритании, Сирии, Югославии. Отныне в когорте творческих личностей, отмеченных премией Украинского фонда культуры, будут и соавторы сборника публицистики «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті» (К.: Феникс, 2010) журналист, писатель Сергей Шевченко и историк, профессор Дмитрий Веденеев.
Приятно отметить, что книга «Розвіяні міфи…», помимо ее литературных достоинств, издана в столице Украины оригинальным способом: при финансовой поддержке только однофамильцев – Шевченко – во главе с работниками прессы, культуры, деятелями искусств. Информационное содействие этой акции оказали Всеукраинский благотворительный фонд «Журналистская инициатива» (президент Людмила Мех) и Клуб знаменитых Шевченко.
«Украинцы — однофамильцы Кобзаря — подали пример благотворительности, опираясь на свое фамильное объединение, существующее в киберпространстве с начала 2000-х, — отметил инициатор культурной акции под названием «Толока Шевченко», заслуженный журналист Украины, лауреат премий имени Ивана Франко в области информационной деятельности и имени Владимира Винниченко, полковник запаса Сергей Шевченко (он и сам, кстати, как соавтор также пожертвовал солидную сумму на издание сборника). — Денежными вкладами поддержали акцию президент Украинской библиотечной ассоциации, заслуженный работник культуры Украины Ирина Шевченко, семьи основателя фамильного клуба Алексея Шевченко, журналистки Раисы Шевченко, член клуба, предприниматель Вадим Шевченко и другие однофамильцы (их почти три десятка). Имена всех меценатов указаны в книге».
На вручении дипломов присутствовали известные художники слова, ученые, общественные деятели, пресса. Поздравили лауреатов с их творческим успехом писатели Анатолий Гай, Анатолий Кульчицкий, Евген Лукьяненко, Борис Олийнык, Михайло Шевченко и другие.
Искренне поздравляем лауреатов и желаем им новых творческих свершений!
Газета "Українське слово". Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик.
Випуск № 50 (3509) 15 грудня – 21 грудня 2010 року
http://ukrslovo.com.ua/
добротворчість
Толока Шевченків
Українці подали приклад творчого розвитку традицій меценатства — уперше видали книжку коштом лише однофамільців
Ідея надрукувати книжку на грошові пожертви тільки однофамільців народилася в рік святкування ювілею першого видання Шевченкового «Кобзаря» (як відомо, він вийшов друком 1840 року в Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки). А через 170 років у столиці України за підтримки майже трьох десятків Шевченків на чолі з працівниками преси, культури, діячами мистецтв побачив світ збірник публіцистики «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті» (К.: Фенікс, 2010). Оригінальну книжку її співавтор — він же ініціатор культурної акції під назвою «Толока Шевченків» — заслужений журналіст України Сергій Шевченко презентував у Національній спілці письменників України на творчому вечорі з нагоди свого 50-річчя.
«Толокою», тобто запрошенням, здавна називають допомогу всім селом роботою за щедре частування. У такий спосіб мурували хати, збирали врожай, а в наш час завдяки Інтернету «селом» стає вся планета, вважає Сергій. Фізичну «роботу» почасти здатна замінити фінансова допомога, а «частуванням» можуть бути добра слава, повага, визнання, почуття особистої причетности до суспільно корисної справи.
«Розвіяні міфи...»
Кілька слів — про книжку, що побачила світ завдяки «Толоці Шевченків». Це науково-популярне видання обсягом понад півтисячі сторінок, створене у творчому тандемі з доктором історичних наук, професором Дмитром Вєдєнєєвим. У листопаді 2010-го його призначено заступником голови Українського інституту національної пам’яти, а до того він очолював кафедру в Національній академії Служби безпеки України.
Як і в попередній спільній творчій праці (збірник «Українські Соловки»), автори книжки порушують актуальні теми. Майже півсотні нарисів і статей згруповано навколо вузлових подій в історії країни: Українська революція 1917–1921 років; доба політичного терору; Друга світова війна; повоєнний визвольний рух. В основі архівних розвідок — наукові джерела, розсекречені документи. Твори написано популярно, добре ілюстровано, у кольоровій вкладці-фотоальбомі — вибрані світлини, зроблені під час соловецьких прощ.
«Українці — однофамільці Кобзаря — подали приклад доброчинства, спираючись на фамільне об’єднання — Клуб славетних Шевченків, — що існує в кіберпросторі від початку 2000-х, — зазначає Сергій Шевченко (він і сам, до речі, пожертвував чималу суму на друк збірника). — Грошовими внесками підтримали акцію президент Української бібліотечної асоціації, заслужений працівник культури України Ірина Шевченко, родини засновника фамільного клубу Олексія Шевченка і журналістки Раїси Шевченко, генеральний директор, власник компанії “Erocor” Вадим, киянки Жанна, Євгенія та інші однофамільці. Імена всіх доброчинців уміщено в книжці».
Схвалили проект і знані майстри цирку, народні артисти України й СРСР Володимир і Людмила Шевченки. У їхньому «Першому слові» на початку збірника читаємо: «Добрі діла, як відомо, непідвладні професіям, політичним уподобанням, державним кордонам. Ідея видати книжку коштом лише однофамільців зацікавила нас духом єднання навколо суспільно значущої справи. Творчо розвиваючи традиції меценатства, можна гуртом робити багато корисного у сфері культури. Приємно, що саме Шевченки сказали тут перше слово. Хай же цей добрий почин буде по-справжньому життєдіяльним!».
«І швець, і жнець...»
Сергій Шевченко — не тільки майстер пера, лауреат Премії імени Івана Франка в галузі інформаційної діяльности (2007), він активний і на громадській ниві — втілює в життя патріотичні ідеї, сам є доброчинцем та залучає інших до шляхетної справи розбудови духовности. Недарма ж у Всеукраїнському благодійному фонді «Журналістська ініціатива» його обрали до наглядової ради, а у Всеукраїнському автомобільному клубі журналістів (ВАКЖ) він є координатором.
У співавтора «Розвіяних міфів...» — публіциста й редактора — багатий життєвий досвід і широкі інтереси. Як і Дмитро Вєдєнєєв, він — полковник запасу (донедавна очолював науковий підрозділ СБУ), а нині служить у Державному комітеті України з питань контролю за наркотиками. Крім того, Сергій — давній прихильник і пропагандист здорового способу життя, має спортивні заслуги й відзнаки в цій сфері. Федерація футболу Києва, приміром, нагородила його медаллю «Ветеран київського футболу». Як пояснив перший заступник голови, виконавчий директор ФФК Віктор Старовойт, Сергій Шевченко багато років є начальником (на громадських засадах) і воротарем футбольної команди «Журналіст України». У спортивній іпостасі не раз був співорганізатором матчів і турнірів — дитячо-юнацьких та міжнародних. У його активі — успішно реалізована ідея проведення в Києві на стадіоні «Старт» товариської футбольної зустрічі зі збірною командою журналу «Шпігель» (ФРН). У цьому матчі, організованому на пошанування українських футболістів пам’ятного 1942 року, кияни не лише гідно протистояли сильному суперникові (у складі «Шпігеля» зіграв колишній півзахисник національної збірної ФРН Йенс Тодт), а й перемогли німців з рахунком 5:1!
Маловідомі факти з життя ініціатора «Толоки Шевченків» оприлюднив на творчому вечорі ветеран контррозвідки, член Національного олімпійського комітету України Володимир Волковинський. З’ясувалося, що разом із групою ровесників Сергій від початку 2000-х бере участь у «трудових десантах». Щоосени доброчинці гуртом виїздять попрацювати в Баришівку на Київщині — до обласного дитячого санаторію «Поляна», де власним коштом учасники молодіжного руху 1970–1980-х років збудували золотоверху церкву й уздовж центральної алеї оздоровниці озеленили її територію.
Тепло відгукнулася про Сергія — багаторазового учасника «соловецьких прощ» — член президії Української всесвітньої координаційної ради, голова Карельського республіканського товариства української культури «Калина» Лариса Скрипникова: «Разом з Вами ми причетні до святої справи — вшанування пам’яти страчених українців у роки сталінських репресій за межами України, а саме в урочищі Сандармох... Такими людьми, як Ви, тримається Держава, тримається совість народу». Щирі слова адресував своєму київському другові й пошуковець Юрій Дмитрієв з Карелії — один із тих, хто 1997 року віднайшов у Медвежогорському районі місце масових розстрілів соловецьких в’язнів 1930-х...
Під завісу творчого вечора на Печерську золотоголоса племінниця ювіляра Лариса Кравченко вшанувала народною піснею світлу пам’ять матері Сергія, Надії Мефодіївни. Мати, родом з Макарівського району на Київщині, відійшла у вічність у грудні 2008-го... А на ювілей сина приїздив до столиці з Донеччини (саме там, у Краматорську, й народився Сергій) його 75-річний батько Володимир Онуфрійович — ветеран праці, в минулому робітник, депутат міськради.
Попри проблеми з фінансуванням книговидання багато чого може зробити саме народна ініціатива — втілення ідей небайдужих, талановитих людей. А нерозвиненість вітчизняного меценатства пов’язана радше з несформованістю середнього класу українських підприємців та з вадами податкового законодавства.
Людмила МЕХ, президент ВБФ «Журналістська ініціатива», лауреат премії «Золоте перо»
***
Сайт "Справжня варта"
http://varta.kharkov.ua/1000641/facts/1072783.html
Презентація книги Сергія Шевченка "Розвіяні міфи"
Нещодавно, київський декан УАПЦ отець Дмитро Присяжний взяв участь у святкуванні 50-річного ювілею заслуженого журналіста України Сергія Шевченка. Урочистості відбулися в Національній Спілці письменників України. Того ж дня було презентовано книжку журналіста «Розвіяні міфи».
Книжку видано коштом однофамільців за інформаційної підтримки Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціятива» (президент Людмила Мєх) та клубу знаменитих Шевченків (засновник Олексій Шевченко). На сторінках книжки ювіляра міфам радянської пропаганди протистоять твори, написані на основі архівних матеріалів, мемуарних і наукових джерел. Нариси, статті згруповані навколо вузлових подій в історії ХХ століття: Більшовицький терор (голодомор, Соловки, розстріляне відродження), Друга світова війна (правда про війну і про ціну перемоги над нацизмом), повоєнна боротьба в СССР (бойові операції чекістів і героїка визвольного руху ОУН та УПА). Перед початком урочистостей і презентації нової книги отець Дмитро Присяжний благословив захід і передав ювілярові ікону свт. Миколая Мир-Лікійського та книжки духовного змісту. В урочистостях взяли участь колеги ювіляра – письменники та журналісти, а також донька репресованого президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака Наталія Осьмак та учасники Соловецького братства, котрі торік разом з Сергієм Шевченком брали участь у заходах, присвячених ушануванню пам’яти жертв репресій тоталітарного режиму, що відбувалися на Соловецьких островах.
***
Урядовий кур’єр. – 2010. – 23 березня.
Шевченки кличуть на толоку
„Толокою здавна називали допомогу роботою всім селом будь-кому. Інтернет звів земну кулю до розмірів села, а фізичну роботу тепер у чомусь замінила фінансова допомога. Запрошення долучитися до видання збірника історичних нарисів „Розвіяні міфи”, які підготував автор цих рядків, надійшло українцям на прізвище Шевченко через сайти Всеукраїнського благодійного фонду „Журналістська ініціатива” і Клубу знаменитих Шевченків. До речі, поки ще ніхто не намагався розвивати традиції меценатства через фамільні клуби. Шевченки – перші.
„В інформуванні громадськості допомагають засоби масової комунікації, – розповідає президент ВБФ „Журналістська ініціатива” Л.Мех. – Наш проект, сподіваємося, зацікавить багатьох, а, як відомо, серед носіїв популярного прізвища чимало успішних і щедрих людей”. „Усім гуртом можна зробити корисну справу”, – підтримав ініціаторів заслужений діяч фізичної культури і спорту України І.Черкасов. Він повідомив своїм знайомим Шевченкам про книжкову толоку і сподівається, що відомі у спортивному світі особистості також не залишаться осторонь.
Видання, що готується до друку, стане корисним придбанням для бібліотек. Адже популярна література просвітницького характеру, історична публіцистика, заснована на документах і фактах, – це все сприяє формуванню національної самосвідомості, патріотизму, зміцненню єдності в суспільстві. Зацікавилися задумом однофамільців голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України Є.Шевченко і композитор Ю.Шевченко. Як і вони, з побажаннями починові семи футів під кілем, сприйняли толоку редактори газет Д.Шишкін (Донецьк), А.Кобинець (Запоріжжя), М.Стеценко (Миколаїв), П.Макуха (Ялта), Й.Бурчо (Одеса), В.Шах (Рівне), А.Жупина (Херсон) та багато інших, які надали акції інформаційну підтримку.
„Нова книжка має шанс стати рекордною за кількістю однофамільців, які не пошкодували грошей на її випуск, – вважає автор „Книги незвичайних рекордів України”, журналіст В.Щербачов. – Пожертвування вже надходять. До кінця березня, коли закінчиться збирання коштів, список меценатів істотно поповниться. Усіх їх буде названо у книжці”.
Співпраця у видавничій справі благодійного фонду і великої родини Шевченків – це свідчення нових можливостей, що відкриваються перед „віртуальними” об’єднаннями для їхньої участі в реальних гуманітарних проектах. Щороку в кіберпросторі з’являється дедалі більше фамільних клубів, які потенційно здатні робити багато корисного, у тому числі можуть, як сказав поет, „своє насіннячко сіяти” і на культурній ниві”.
Cергій ШЕВЧЕНКО, заслужений журналіст України
Експрес-об’ява. – 2010. – 25 січня.
Усі меценати - Шевченки
***
Зарубежные писатели
Книги и художественная литература лучших зарубежных авторов
Приглашение приобщиться к оригинальному культурному проекту – изданию книги на добровольные пожертвования только однофамильцев – впервые появилось в январе 2010-го на сайтах Клуба Знаменитых Шевченко и Всеукраинского благотворительного фонда «Журналистская инициатива» (mediafond.com.ua). По сути, этот проект является «фамильной толокой Шевченко»: ведь одно из значений слова «толока» – приглашение.
Далее на сайте http://dianacornelius.com/2009/12/
***
Пам'ять батьківського подвигу – в серцях наших
З нагоди 65-річчя Перемоги над нацизмом представники засобів масової комунікації в Україні ініціювали проведення 5 травня 2010 року одноденного Всеукраїнського журналістського автопробігу «Пам’ять батьківського подвигу – в серцях наших».
Мета доброчинного проекту – вшанування й увічнення героїзму захисників Вітчизни, виховання у молоді почуття патріотизму, поваги та вдячності ветеранам за їхні ратні і трудові звитяги.
– Організацією акції опікуються Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» і Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів, – розповіла президент обох цих громадських організацій, лауреат премії творчої спілки журналістів «Золоте перо» Людмила Мех. – Серед співорганізаторів доброчинного заходу – традиційний партнер багатьох попередніх проектів Фонду Департамент ДАІ МВС України та Асоціація парламентських журналістів. Акцію буде проведено й висвітлено за підтримки уряду України. У містах-героях координаторами заходу є актив Фонду та Клубу, зокрема тележурналісти Світлана Євтушевська (Севастополь), Ігор Сєдой (Одеса), заслужений журналіст АР Крим Раїса Щировська (Керч), у великих обласних центрах – Едуард Бобровицький (Запоріжжя), Ольга Волошина (Дніпропетровськ), Валентина Саєнко (Кіровоградська область), Сергій Рибаченко (Вінниця), Микола Ратушний (Черкащина) та інші.
Передбачені програмою заходи розпочнуться в столиці урочистим стартом автомобільних екіпажів від Верховної ради України. О 12:00 в Києві (парк Слави), у містах-героях Севастополі, Керчі, Одесі та в багатьох інших містах і селищах різних регіонів країни журналісти покладатимуть квіти до пам’ятників воїнам-переможцям. Передбачено відвідання Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни (с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області). У райцентрі заплановано огляд Музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава-Хмельницького восени 1943 року».
– У Севастополі в акції журналістів братимуть участь школярі, які відпочивають у Міжнародному дитячому центрі «Артек», – розповіла віце-президент ВБФ «Журналістська ініціатива», керівник інформаційної служби Центру Олена Мех. – Чотирма автобусами переможці дитячих творчих конкурсів, лідери загонів та юні репортери виїдуть до міста-героя, побувають на Сапун-горі, де відбудеться урочиста лінійка, зустрінуться з Героями Радянського Союзу. Молодь разом з ветеранами покладатиме квіти і гірлянди на меморіальній алеї міст-героїв і до Вічного вогню, пускатиме вінки пам’яті в море з Графської пристані. Ця поїздка є заохоченням для дітей-артеківців, які проявили свої таланти і творчі здібності під час відпочинку в міжнародному центрі.
В Одесі урочистості відбудуться біля пам’ятника Невідомому матросу на Алеї Слави в парку ім. Т. Г. Шевченка та біля стели «Крила Перемоги» на площі Десятого квітня.
У Керчі учасники акції покладатимуть квіти до обеліску Слави на горі Мітридат. Мітинг у місті-герої відбудеться за участю ветеранів, дітей і молоді, депутатів міськради, співробітників історико-культурного заповідника та шкільних музеїв бойової слави, місцевого активу Партії регіонів. За підтримки політичної сили, яку очолює Прем’єр-міністр України, заходи 5 травня відбуватимуться в більшості областей країни.
Взяти участь в урочистостях з нагоди старту автопробігу в Києві запрошено представників уряду України, відомих державних і громадських діячів. До широкого висвітлення Всеукраїнського журналістського автопробігу «Пам'ять батьківського подвигу – в серцях наших» долучаться колеги в обласних і районних центрах країни.
«Вечірній Київ» 30.04.2010
***
Повідомлення на офіційному веб-сайті Українського інституту національної пам`яті:
http://www.memory.gov.ua/main/ua/news/detail/384.htm
У київському видавництві «Фенікс» побачила світ книга - збірник історичних статей та нарисів «Розвіяні міфи». Співавторами нового видання виступили заступник Голови Українського інституту національної пам‘яті, доктор історичних наук, професор Дмитро Вєдєнєєв та заслужений журналіст України Сергій Шевченко (відомі громадськості по спільній книжці «Українські Соловки» та численних історико-публіцистичних виступах у провідних періодичних виданнях України).
В основу нарисів переважно покладено раніш не доступні широкому загалові документи Галузевого державного архіву СБ України, інших архівосховищ України, мемуарна й наукова література.
Перша частина нарисів – «У вирі Української революції» – містить, зокрема, розповідь про унікальну «розстрільну» справу вояків УНР, які потрапили у полон під Базаром під час Другого Зимового походу Армії УНР у 1921 р.
У другій частині – «Як нищили інтелект нації» – зосереджується увага навколо незаконно репресованих визначних постатей національної державності, культури й науки – прем’єра УНР Володимира Чехівського, академіка Михайла Кравчука, митців Гната Хоткевича, Михайла Бойчука та інших представників «розстріляного відродження». Йдеться про моторошну історію масового розстрілу соловецьких в’язнів у листопаді 1937 р. в Сандормосі (Карелія) тощо.
Злободенні проблеми Другої світової війни (новий погляд на масштабні операції зі звільнення України від нацистських загарбників у 1943-1944 роках, внесок радянських спецслужб й партизанського руху в Перемогу та ніші) висвітлюються в нарисах розділу «У боях за майбутнє України».
Нарешті, матеріали розділу «Протистояння» неупереджено, на основі солідного масиву архівних матеріалів висвітлюють драматичне протистояння радянських спецслужб та руху ОУН і УПА – проблему, болючу і для свідомості сучасників.
Видання супроводжується унікальними фотоматеріалами з архівів, авторськими фотоматеріалами С.Шевченка.
Книгу видано коштом однофамільців - Шевченків - за інформаційної підтримки Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» (президент Людмила Мех), Клубу знаменитих Шевченків (засновник Олексій Шевченко).
***
Журналістські організації
ЧОМУ ЇМ НАДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ?
«Журналіст України» є виданням Національної спілки журналістів, але вважає за необхідне інформувати колег і про інші громадські організації, які діють у нашому фаховому середовищі.
Сьогодні ми розповімо про Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» (ВБФ), який створено у серпні 2001 року.
Про «Журналістську ініціативу» та її керівника Людмилу Мех знають у журналістських колах. Багато регіональних медіа співпрацюють з фондом, багатьом він допоміг у вирішенні конкретних питань. Фонд об’єднує представників понад 200 засобів масової інформації та журналістських організацій.
Представництва ВБФ є у кожній області України та за кордоном.
Фонд будує свою діяльність на основі співпраці з іншими журналістськими формуваннями. Зокрема, Центром вільної преси, Академією української преси, Всеукраїнською асоціацією парламентських журналістів, Спілкою кабельного телебачення України, Асоціацією інформаційно-рекламних видань України «Співдружність», Всеукраїнським автомобільним клубом журналістів.
ВБФ «Журналістська ініціатива» є співорганізатором багатьох міжнародних та загальнодержавних акцій:
сьомий рік поспіль проходить Міжнародний журналістський автопробіг «Дорога до Криму: проблеми та перспективи», який останні три роки за підсумками конкурсу «Срібне перо» Верховної Ради АР Крим, Кабінету Міністрів Криму та кримської організації НСЖУ визнано переможцем, а Фонд здобув перше місце в номінації «Журналістська акція року»;
щорічні Міжнародні ралі журналістів «Київська осінь», які традиційно проходять на Хрещатику;
всеукраїнська акція «Збережи життя дитини» спільно з «Українським фондом миру», Громадянським парламентом жінок України, Київським благодійним Фондом «Джерела»;
всеукраїнська акція «Відродимо святині України», проведена спільно з Українським фондом миру та Громадянським парламентом жінок України;
всеукраїнські рейди з безпеки дорожнього руху та якості дорожнього покриття;
ознайомлення українських і зарубіжних журналістів із запровадженням у нашій державі зеленого екотуризму тощо.
Діяльність Фонду чітко узгоджується зі Статутом цієї організації. Вона самостійно вирішує питання надання благодійної допомоги її набувачам, використання цільових пожертвувань, що подаються доброчинцями на реалізацію відповідних програм, згідно з умовами цих пожертвувань.
Благодійні надходження спрямовуються на розвиток творчого потенціалу редакційних колективів телерадіокомпаній, газет, журналів, інформагентств. «Журналістська ініціатива» надає благодійну допомогу на лікування журналістів і членів їхніх сімей, практикує фінансову допомогу обдарованим студентам Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка щороку під час проведення в цьому закладі «Журналістської весни».
Журналіст України. – 2006. – № 2, лютий.
***
«Шановна «Трибуно»! Нині існує дуже багато фондів. І серед них є один з цікавою назвою — «Журналістська ініціатива». Розкажіть, будь ласка, про нього.
Л.Д. Павлюченко, інженер, м. Київ
Редакція попросила президента Фонду Людмилу Григорівну Мех розповісти про діяльність цієї організації. Інтерв’ю з нею пропонується вашій увазі.
«ЖУРНАЛІСТСЬКА ІНІЦІАТИВА» НЕ МАЄ ПРАВА БУТИ БЕЗІНІЦІАТИВНОЮ
Нагадаю нашим читачам, що у 80-ті роки Людмила Григорівна Мех працювала редактором макарівської районної газети, очолювала творче об’єднання журналістів київського Полісся, на долю яких після Чорнобильської трагедії випала тяжка й відповідальна місія: достовірно й оперативно інформувати читачів про ситуацію в регіоні. За тогочасні публікації Л. Г. Мех стала лауреатом премії «Золоте перо».
— Людмило Григорівно, Ви знана людина у журналістських колах. Добрим словом згадують журналісти Вашу роботу відповідальним секретарем, заступником голови з міжнародних питань та позаспілчанських зв’язків у Національній спілці журналістів України. Чимало зробили Ви і для того, щоб НСЖУ 6 червня 1992 року стала членом Міжнародної федерації журналістів. На початку 2001 року Ви заснували фонд «Журналістська ініціатива», про діяльність якого і просимо розказати нашим читачам.
— Перш за все, щиро вдячна за запрошення до такої розмови. Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» зареєстровано Міністерством юстиції України влітку 2001 року. Саме попередній досвід роботи, багаторічна співпраця з багатьма моїми колегами в Україні і за її межами стала головним поштовхом для створення цієї громадської організації – всеукраїнської, благодійної, зі статусом неприбуткової, але водночас такої, яка реально допомагає моїм колегам.
— У чому конкретно проявляється ваша допомога колегам?
— Перш за все, у можливості одержувати інформацію, як кажуть, із перших вуст. Далеко не кожна регіональна газета чи телерадіокомпанія має змогу фінансувати приїзд журналістів до Києва, щоб поспілкуватися, взяти ексклюзивні інтерв’ю у керівників парламенту або його комітетів, у представників політичної, ділової та наукової еліти.
Ще одна важлива мета, задля якої і створювався Фонд, — посильна допомога нашим колегам у разі непередбачуваних життєвих обставин. Якось телефонуємо в редакцію обласної газети «Вісті Рівненщини», щоб запросити на чергове засідання прес-клубу постійного його учасника, заступника головного редактора Василя Кохана. І як грім серед ясного неба звістка: не зможе приїхати, у лікарні після інсульту. Двох днів вистачило, аби зібрати всі необхідні документи, щоб наш колега отримав матеріальну допомогу для лікування. Гроші, як для Фонду, не такі вже й великі, але для родини вони були своєчасні. І ми раді, що Василю Романовичу вони знадобилися.
Після одного з засідань прес-клубу до нас звернулась Ніна Кондратюк з газети «Зоря Полтавщини» і поцікавилась, чи не змогли б ми їй частково компенсувати дорогу на лікування до спеціалізованого санаторію у Туркменістані. Звичайно ж, не відмовили і вже як добру знайому зустрічали її після лікування, дружно розпиваючи зелений чай з Середньої Азії — гостинець нашої колеги.
Таких випадків за час діяльності Фонду — десятки. Уже традиційними стали щорічні благодійні внески, які ми перераховуємо на іменні рахунки окремих студентів та молодих науковців Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка напередодні «Журналістської весни» — веселого збору українських журналістів — випускників та студентів цього вищого навчального закладу.
Підтримуємо і творчий потенціал колективів окремих газет та телерадіокомпаній, перш за все тих, хто з нами плідно співпрацює. А ще — запрошуємо наших колег із членами їх родин до всеукраїнських і міжнародних автопробігів. Радо залучаємо до таких акцій подружні пари та їхніх дітей, що мають спільну професію журналіста. Погодьтесь, у такій родині досвід батьків підсвідомо впливає на вибір дітей. Навіть якщо вони й не стануть журналістами, то, переконана, на все життя збережуть повагу до професії, яку обрали батьки.
— А які в цьому плані найбільш показові акції «Журналістської ініціативи»?
— Думаю, що такими можна назвати автопробіги «Дорога до Криму: проблеми та перспективи», «Схід – Захід: разом назавжди», «Столиця» та міжнародне ралі «Київська осінь». Програми їх надзвичайно насичені інформацією, зустрічами з людьми, екскурсіями на підприємства. Прагнемо інформаційно підтримати вітчизняного товаровиробника, познайомити українських і зарубіжних журналістів із цікавими сторінками історії того чи іншого регіону, допомогти колегам знайти нові теми для майбутніх репортажів, нарисів, аналітичних статей. Не випадково після одного з автопробігів журналісти литовської газети «Lietuvos žinios» опублікували звіт про автопробіг під заголовком «Тріумф України». Беруть участь в автопробігах, конкурсах на краще висвітлення акції наші колеги з Польщі, Росії, Німеччини, Молдови, Словаччини. Переможці одержують різноманітні призи: телевізори, водонагрівні котли фірми «Junkers», сімейні путівки для відпочинку в Крим, диктофони, фотоапарати. Серед суперпризів — холодильник та побутовий кондиціонер.
— Де ж Ви берете кошти на такі недешеві призи?
— А ми самі цим і не займаємось. Під час проведення широкомасштабної акції оргкомітет затверджує її кошторис, а зі спонсорами домовляємося ще й про додаткові призи для переможців за краще висвітлення діяльності спонсорів. Творчі доробки журналісти надсилають нам, а ми ознайомлюємо з ними спонсорів, визначаємо переможців. Вручаємо призи на підсумковій прес-конференції. Все відбувається прозоро і задоволені: і наші ділові партнери, і журналісти, і організатори.
– А Ви ж який маєте зиск?
– Увівши в традицію вручення призів безпосередньо співорганізаторами та спонсорами, ми не маємо головного болю, де зберігати призи, зняли й потребу пояснювати, що нічого не «прилипає» до наших рук. До речі, всі учасники та їхні автомобілі перед початком автопробігу обов’язково страхує та чи інша страхова компанія, а за підсумками творчого конкурсу журналісти ще й отримують індивідуальну страховку свого життя, житла або автомобіля на рік.
– Ви говорите про співорганізаторів, партнерів журналістських акцій. Хто вони?
– Перш за все, це журналістські громадські організації: Академія української преси, Всеукраїнська асоціація парламентських журналістів, Співдружність працівників інформаційно-рекламних видань України.
3 ними ми організовуємо круглі столи, виїзні прес-клуби, проводимо прес-конференції на підприємствах. Окремо хочу сказати про Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів, який започаткував у 1999 році спільно з редакцією автомобільного журналу «Сигнал» та ДАІ МВС України автопробіг «Дорога до Криму: проблеми та перспективи». З вдячністю називаю імена віце-президентів ВАКЖу Олексія Ліканова Володимира Воробейкова, які нині є керівниками редакції журналу «Сигнал», а ще людини, без котрої не відбулося б цієї журналістської акції, — полковника міліції Марію Власенко. Вона очолювала відділ профілактичної роботи ДАІ МВС України і плідно співпрацювала не лише зі столичними, а й з регіональними мас-медійниками, активно підтримуючи всі почини, які сприяли пропаганді безпеки на дорогах нашої держави.
– Мабуть, це й було одним з головних завдань автопробігу?
– Від першого й до нинішнього, восьмого, автопробігу, який стартуватиме в річницю Дня журналіста, пропаганда безпечної, цивілізованої поведінки на шляхах залишається нашим незмінним завданням. У рамках його реалізації ми й проводимо спільно з працівниками ДАІ рейди, прес-конференції, зустрічі-роз’яснення з автолюбителями, які влітку прагнуть якнайшвидше, а іноді й за будь-якої ціни дістатися до ласкавих хвиль моря. Крім цього, традиційними стали висвітлення учасниками автопробігу історичної, культурної спадщини нашого народу, підтримка вітчизняного виробництва, ознайомлення українських та зарубіжних журналістів з розвитком зеленого туризму, звичайно ж, пропаганда відпочинку в Криму.
Не можу не згадати ЗМІ, які є найнадійнішими нашими інформаційними партнерами. Це «Гала-радіо», Українська редакція Всесвітньої служби радіо «Україна», та «2000», «Урядовий кур’єр», програма «Автоконтинент» (ТК «Ера»), Вінницька, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Черкаська обласні державні телерадіокомпанії та незалежні: «Галичина» (Івано-Франківськ), «Новий Чернігів», «Ятрань» (Черкащина) та деякі інші телерадіокомпанії й газети.
– Крім журналістських організацій, є громадські формування, з якими ви працюєте?
– Так, звичайно. З Українським фондом миру і Громадянським парламентом жінок України ми провели дві всеукраїнські акції – «Збережи життя дитини» та «Відродимо святині України». За результатами першої зібрано значні благодійні кошти, які переказано на рахунок спеціалізованої дитячої лікарні «Охматдит», а завдяки проведенню другої акції організовано відбудову храмів на Чернігівщині. З активом Всеукраїнської екологічної ліги під час автопробігу до Криму ми провели круглий стіл з проблем охорони довкілля, залучивши до висвітлення журналістів загальнонаціональних та регіональних ЗМІ.
— Наскільки визнана діяльність «Журналістської ініціативи»?
— Ви знаєте, ми ніколи не займаємося моніторингом наших добрих справ. Скажімо, відзнакою є звичайна вдячність колег за своєчасно отриману та вкрай необхідну благодійну допомогу. Для нас визнанням є той факт, що за підсумками конкурсу «Срібне перо» Верховної Ради АР Крим, КМ Криму та кримської організації Національної спілки журналістів України останні три роки міжнародний журналістський автопробіг «Дорога до Криму: проблеми та перспективи» визнається переможцем у номінації «Журналістська акція року». Торік Фонд став лауреатом VIII Відкритого творчого конкурсу журналістів, а я одержала подяку постійного представника Президента України в АР Крим...
— Над чим плануєте працювати на найближчу перспективу?
— Ми традиційно підтримуємо вітчизняного товаровиробника. Ось і нинішній рік розпочався з інформаційної підтримки VIII Конгресу ділових, наукових і творчих кіл України, який відбувся 21—22 лютого в Українському домі. Також Фонд співпрацює з корпорацією «Богдан», організувавши в лютому та березні засідання прес-клубу для регіональних ЗМІ. У перспективі — виїзне засідання прес-клубу до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», де після реставрації відкриє двері музей академіка Заболотного. Маємо запрошення відвідати разом із журналістами музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році», що в селі Нові Петрівці Київської області. На початку літа «Журналістська ініціатива» має намір організувати відрядження до Криму десятьох київських журналістів для участі в міжнародному фестивалі «Ласковый берег». І, звичайно ж, наш VIII Міжнародний журналістський автопробіг «Дорога до Криму: проблеми та перспективи», який стартуватиме з Києва в День журналіста.
Маємо запрошення стати інформаційним партнером науково-практичної конференції «Від лідера-особистості до держави-лідера», яка відбудеться 18 серпня в Києві. Є й інші пропозиції щодо співпраці з громадськими формуваннями, з представниками творчої інтелігенції. Головна ж мета — сприяння нашим колегам з регіональних ЗМІ в одержанні якомога більшого обсягу оперативної та об’єктивної інформації, яка стане основою цікавих журналістських матеріалів. У цьому й полягає наше головне покликання — працювати для колег і самим бути ініціативними.
Інтерв’ю вела О. І. МАКАРЕНКО
Трибуна. – 2006. – № 1–2