Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка 3 квітня зустрів учасників дводенного семінару «Культура мови – культура нації». У першій половині дня тут відбулася XXІ Міжнародна науково-практична конференція з проблем функціонування і розвитку української мови «Мова. Суспільство. Журналістика». Участь у заході, зокрема в семінарі, що відбувся в залі вченої ради, взяли науковці ряду українських вишів, працівники регіональних засобів масової комунікації, столичної преси студенти та викладачі (на другому знімку перший справа – секретар НСЖУ, викладач Інституту журналістики Віктор Набруско). Ведучі семінару – президент ВБФ «Журналістська ініціатива» Людмила Мех, професори Наталія Шумарова та Анастасія Мамалига.

  Першим було запрошено до слова Андрія Клименка (на знімку зліва), головного редактора Інтернет-видання «BlackSeaNews (АР Крим, м. Ялта; нині в м. Києві), якого, до речі, цьогоріч обрано керівником представництва ВБФ «Журналістська ініціатива» в АР Крим. Промовець наголосив на тому, що більшість людей бачить лише зовнішній бік журналістики, а є і зворотні «особливості» цієї професії: приміром, у Криму в період його окупації та анексії зареєстровано понад 100 випадків побиття журналістів різних національностей. Промовець порівняв Крим із «чорним ящиком», пояснивши цим складне становище тамтешніх ЗМІ. Наприкінці виступу журналіст додав: «Щонайменше 30% людей – наші активні симпатики в Криму». Отже, цей чинник треба враховувати, спиратися на підтримку суспільства, доносити українську інформацію до півострова, затопленого російською пропагандою.

    Леонід Мужук, лауреат Шевченківської премії, професор кафедри кіно- і телемистецтва Інституту журналістики, порушив актуальну тему «Мовний чинник сучасної війни». Митець наголосив, що коли в країні точиться війна, важливо, щоб мова жила й активно функціонувала: «...вмирає мова – вмирає або перероджується нація». Конкретизував цю тему головний редактор обласної газети «Донеччина», керівник представництва Фонду «Журналістська ініціатива» в цій області Ігор Зоц (на другому знімку) Він охарактеризував сучасну медійну ситуацію на Донбасі, навівши, зокрема, таку статистику: «На Донеччині лише одна україномовна газета і з десяток – частково видаються українською». На його думку, потрібні час і чималі зусилля нашої держави, щоб вивести донеччан з того хворобливого стану дезінформованості, в який їх ввела панівна нині російська пропаганда. У наступному виступі кандидат філологічних наук Алла Кобинець (на другому знімку зліва), головний редактор газети «Запорізька правда», розповіла про мовно-стилістичні особливості публікацій в обласній газеті. Редакторка зазначила також, що Запоріжжя – доволі патріотичний регіон, «навіть ті люди, які розмовляють російською, почуваються справжніми патріотами».

    Тему «Що для читача є цінністю?» розкрив представник України в Міжнародній асоціації видавців преси Олександр Човган. Він презентував низку сучасних платформ для блогів, наголосивши при цьому, що Інтернет-блоги є наразі найбільш популярним засобом масової комунікації. Микола Ратушний, генеральний директор Черкаської обласної незалежної ТРК «Ятрань», так само використовуючи наявні технічні можливості, ознайомив аудиторію зі зразками авторських програм «Мова солов’їна» та «Українська пісня». Учасники семінару схвально оцінили корисну справу, яку робить кількісно невеликий, але креативний колектив регіональної ТРК.

    Мовно-стилістичний огляд профільного видання НСЖУ журналу «Журналіст України», який підготували доценти кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Мариненко та Дмитро Данильчук, презентував останній (на другому знімку зліва, поряд – професор Михайло Гінзбург з Харкова). Головний редактор журналу Віра Черемних (на першому знімку) з вдячністю сприйняла доброзичливу критику науковців, пообіцявши проаналізувати висловлені зауваження, щоб у майбутньому уникати поширених мовних огріхів, які, на жаль, трапляються в багатьох періодичних виданнях. Ця смілива ініціатива очільниці «Журналіста України» – добрий приклад для колег, які можуть так само організувати навчання й провести «роботу над помилками» у своїх редакціях.

    Про ефективність традиційних науково-практичних семінарів «Культура мови – культура нації», уроки, які виносять з таких зустрічей керівники редакцій і журналісти, а також, на жаль, про недолугість деяких телепроектів, що опускають рівень самого ж ЗМІ (приміром, телепроект «Чотири весілля» на каналі 1+1), говорила у своєму виступі головний редактор українського ділового журналу «Аграрний тиждень. Україна» Наталя Черешинська (на другому знімку зліва направо: Алла Кобинець, Наталя Черешинська, Леонід Мужук).

      Далі взяв слово М. Момінул Хок (на першому знімку),  доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри менеджменту Відкритого міжнародного університету «Україна», бенгалець родом з Бангладеш, котрий вважає себе справжнім українцем. Тема його виступу – «Захист рідної мови: історичний аспект». Промовець – непересічна особистість: крім того, що науковець і поліглот (володіє українською, англійською, російською, бенгальською, хінді, урду, італійською та арабською мовами), він президент «Ротарі клубу – «Київ Центр», актор Київського драматичного театру «Колесо» та член козацького руху Канівщини «Нова Січ». А наприкінці програми семінару відбулася презентація книжок журналістів. Євген Букет (на другому знімку), заступник головного редактора загальнодержавної газети «Культура і життя», краєзнавець, ознайомив присутніх із трьома друкованими виданнями: «Іван Бондаренко – останній полковник Коліївщини», «Нариси з історії Київської «Просвіти», «Наше прізвище Букет». А Сергій Шевченко (на третьому знімку), письменник-публіцист, дослідник соловецької трагедії, презентував свою книжку «Соловецький реквієм», що висувалася на здобуття Шевченківської премії 2015 року. По закінченні заходів автори передали презентовані видання до бібліотеки Інституту журналістики.

Поліна Батрак

Фото Сергія Шевченка

* * *

ТЕКСТИ ДЕЯКИХ ВИСТУПІВ УЧАСНИКІВ СЕМІНАРУ 

Мовно-стилістичні особливості публікацій «Запорізької правди»

про героїку запоріжців у Вітчизняній війні на сході України 2014–2015 років

Алла Кобинець, канд. філол. н.,

доцент Класичного приватного університету (Запоріжжя),

лауреат премії імені І. Франка в галузі інформаційної діяльності,

головний редактор газети «Запорізька правда»

Нині як ніколи друковане слово важить дуже багато, адже у суспільстві відбуваються історичні зміни. Тому поширення інформації характеризується, перш за все, подієвістю та актуальністю, а мовні особливості газети – стилем викладання. Публіцистика друкованих ЗМІ в наші дні позначається інформативністю, яка втілюється завдяки стилістиці повідомлень.

Основний стиль цих повідомлень – публіцистичний, і його функція – інформативна, яка містить елементи ділової, розмовної мови, термінології (політичної, наукової, професійної), назви та власні імена.

Подати інформацію дохідливо й оперативно – першочергове завдання газети. Вона має бути експресивною (завдяки лексиці), порівняння, метафори, прикметники, ідіоми тощо), а також яскравою, вирізнятися з-поміж інших публікацій. Взагалі-то, в нинішніх умовах активного розвитку електронних ЗМІ, он-лайн журналістики, газета має стояти на кілька щаблів вище, демонструвати жанрове різноманіття й цікаві, глибокі матеріали, які б привертали увагу читачів новизною, оригінальністю викладення тексту тощо.

Життя щораз підкидає нові теми. Рік 2014-й позначений воєнною тематикою, адже на Сході України – на Донеччині та Луганщині – розгорнулися бойові дії з російськими найманцями. Збройний конфлікт, нав’язаний сусідньою державою, вилився у справжню війну, яку Президент України назвав Вітчизняною війною 2014 року. І якщо центральні та західні регіони країни мають опосередкований стосунок до театру воєнних дій, то Запоріжжя – пряме, оскільки наша область є прифронтовою.

Тематика публікацій «Запорізької правди» розширилася новими проблемними матеріалами. Умовно їх можна поділити на три напрями: посилення патріотичної роботи та дії, спрямовані на зміцнення обороноздатності регіону, волонтерський рух та героїзм запорізьких вояків на фронті.

Висвітлення цих тем ведеться постійно, системно. Наші кореспонденти побували на Донеччині й Луганщині, підготували цикл публікацій «Про український Сталінград, або Три дні у пеклі», а також підтримують тісний контакт із військовослужбовцями ЗСУ та волонтерськими організаціями, які діють на території регіону.

Починаючи з квітня 2014 року, «Запорізька правда» у кожному номері вміщує публікації відповідної тематики, підкріплюючи їх ілюстративним матеріалом, а це понад 70 репортажів, фотофактів, інформацій, нарисів, інтерв’ю та коментарів.

Кожен матеріал по-своєму вагомий і хвилюючий. Хотілося б зупинитися на кількох із них ґрунтовніше.

У № 90 від 9 серпня 2014 року на 1-й сторінці вміщені публіцистичні роздуми під заголовком: «Лисиці брешуть на щити, та сонце устає – на Сході!», в якому йдеться про розпал підступної війни з російськими загарбниками. Матеріал складається з кількох частин, кожна має окремий заголовок, що підсилює контент. Та й заголовки містять тропи, стійкі висловлювання, що глибше розкриває тему: «Встромив ножа у спину українця…», «Скажемо нечисті – «геть!», «Суперництво на полі пшениці, а не на полі бою!».

У матеріалі під заголовком «Україна в огні», який розповідає про війну на Сході, є такі рядки діалогу між запоріжцями та донеччанами, що прибули в область, шукаючи притулку: «Ви – інші. Ви – патріоти». А ми – самі винні». Це самокритичне розуміння ментальності, тієї громадянської позиції, що призвела до трагедії донецьких жителів, впадає в око читачеві. Воно влучно характеризує той «водорозділ», який, на жаль, існує і досі. «Ми – єдина країна, єдина нація зі своїми високими духовними цінностями. І в цьому наша головна сила». «Слава Україні!» – фінал згаданої публікації. Прикметно, що саме гасло «Слава Україні!» є майже в кожному матеріалі на тему війни, мужності запорізьких вояків. Доречно вирізнити й рубрики, під якими вміщуються такі публікації: «Герої не вмирають!», «Героям слава!», «Служу Вітчизні!», «Маю честь!», «Захисники Вітчизни», «З Україною в серці» та ін.

Цікавим є і розлогий матеріал, що має виховну й патріотичну функції «Сагайдачний і нині воює проти ворогів України», про відзначення в Запоріжжі 400-річчя переможних походів війська Запорозького Низового на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним. Доречно використана в репортажі цитата вірменського хроніста Авксентія: «Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3–4 дні. Перемогу було здобуто тільки завдяки Богові й запорозьким козакам».

У публікації «Путін цілеспрямовано розпочав війну в Європі. І заперечити це неможливо» («Запорізька правда» № 99 від 29.08.2014, стор. 1) є рядки, які кожного читача змусять задуматися над тим, що відбувається в країні: «Наша справа – священна. А такі справи знаходяться під Божою милістю, і ми віримо в перемогу». Доречним є цитування рядків відомого вірша Максима Рильського «Україні», написаного в далекому 1941-му, в розпал війни: «Мати ніжна моя! Знай, по бурі тяжкій Перемога засяє ясна і погідна…» Наприкінці – гасло: «Слава Україні! Слава її мужнім захисникам!».

Про долю полеглого на Донеччині від осколкового поранення 21-річного Олексія Заїки розповідає нарис «У шибку живою пташкою вдарюся». («Запорізька правда» № 102 від 06.09.2014, стор. 1). У ньому йдеться про хлопця, який мужньо захищав свою землю. Рядки з листа до мами з фронту особливо вражають: «Тебе я люблю і люблю Україну. Вона, як ти, в мене одна».

З цією публікацією перегукується інша в рубриці «Герої не вмирають!» – «Сину, ангел мій…» («Запорізька правда» № 124–125 від 30.10.2014, стор. 5). У матеріалі йдеться про Сергія Шерстньова, який загинув на війні на Сході України. Трагізм ситуації матері, що втратила сина, підсилює образна мова автора: «Чорна блискавка, що розчахнула її життя». Вона розповідає про нього з любов’ю і болем, і читачі це, безперечно, відчувають: «Служив, як жив – на одному диханні». Приголомшливою в нарисі є істотна деталь: мати дякує Богові, що її син, який загинув під кривавою Савур-Могилою, мав при собі документи, і його не потрібно було ідентифікувати, як інших бійців…

На тему патріотизму ще одна стаття на тій же сторінці: «Померти гідно чи жити на колінах?». Це публіцистичні роздуми про гідність і зраду, патріотизм і небажання усвідомити себе українцем. Підсилює її поезія Г. Лютого, заверстана по центру й виділена рамкою. У тексті вжито епітети багатющий людський ресурс, геббельсівська пропаганда, споживацька мораль, «колорадська» стрічка, метонімії – «Іловайський котел», прикладки – «люди-манкурти».

У репортажі «Тільки поранення розлучило запорізьких «кіборгів», або Про вогневі пороги Донецького аеропорту» («Запорізька правда» № 128 від 25.10.2014, стор. 1) головними персонажами є двоє солдатів: Сергій Дашевський і Дмитро Доменний. Звернімо увагу на мову матеріалу. Репортажний стиль, позначений наявністю низки епітетів, як-от: «мужні», «героїчні», «веселі», а також односкладними реченнями, серед яких є номінативні, узагальнено-особові, безособові. Останні характерні для мови героїв, їхніх розповідей. Тон репортажу – оптимістичний. Устами героїв журналіст висловлює впевненість у перемозі над ворогом. Тема «кіборгів» – у нарисах «Кіборгами не народжуються» та «Кіборг» з Остриківки» («Запорізька правда» № 8 від 24.02.2015, стор. 1, 2).

Притаманними для означено-особових речень є вжиті заголовки: «У військових шпиталях – своя «передова», «Мама сказала: «Їдь» («Запорізька правда» № 129 від 8.11.2014, стор. 1).

Особливим моментом у житті видання стала поява на першій сторінці заклику: «Запоріжці, єднайтеся! Любіть Україну!», який з’явився 13 листопада 2014 року. Відтак щономера це гасло є неодмінним атрибутом газети. У четверговому випуску формату А3 він розміщується шрифтом червоного кольору, у суботньому формату А2 – синього кольору.

Хвилюючим та болючим є нарис «Розстріляний політ» («Запорізька правда» № 70 від 21.06.2014, стор. 1), у якому розповідається про коротке життя і трагічну загибель молодого вченого-філософа, солдата-добровольця Павла Левчука, який разом з іншими вояками перебував у літаку Іл-76, збитому ворогом під Луганськом торік у червні. «Тремтить рука, і мозок довго не наважується послати їй імпульс, аби набрати в телефонній пам’яті номер під прізвищем Левчук М. П. Його півкулі сперечаються, вагаються: чи слід у гіркоту непоправної втрати сина турбувати батька…», – пише, хвилюючись, журналіст. Його мова збагачена епітетами, порівняннями, створює перед читачами образ неординарної людини, особистості, гідної наслідування.

Низка публікацій у «Запорізькій правді» про героїзм на полі бою і перипетії в мирному житті має продовження. Приміром, зворушлива розповідь про Олексія Циганкова, який поліг як герой, «Вони захищали Україну». Вояка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня («Запорізька правда» № 68–69 від 10.06.2014, стор. 1, 3). Публікація має своєрідне завершення в повідомленні «А життя продовжується!» («Запорізька правда» № 33–34 від 26.03.2015, стор. 4), у солдата є його продовження – син Олексій, який щойно з’явився на світ. З теплом і любов’ю автор пише про те, що малюкові, який ніколи не побачить свого батька, розповідатимуть про нього мати, друзі.

Програмною публікацією газети є чотири фотонариси в рубриці «Совість Запоріжжя» про полеглих на Сході запоріжців: «Життя за Україну: хай гинуть наші вороги!». Ці нариси вміщені в номерах 100–101 (04.09.2014, стор. 10–11), 109–110 (21–25.09.2014, стор. 10–11), 127–128 (06.11.2014, стор. 10–11), 21–22 (26.02.2015, стор. 10). Вони складаються з фотографій героїв і коротких розповідей про їхнє життя й подвиг. «І ця неоголошена війна, розв’язана «братерською рукою», як влучно написала про це Ліна Костенко, поезія якої цитується в тексті, забрала 70 життів запорізьких воїнів. «І винні будуть горіти в огні. А ми переможемо. І наші бійці, які віддали життя за Україну, будуть янголами дивитися з неба на нас», – ідеться в першому нарисі циклу.

Ці публікації мали широкий резонанс в області. У деяких сільських школах на газетному матеріалі провели уроки пам’яті, а в обласній філармонії в Запоріжжі відбувся вечір вшанування героїв з використанням газетного розвороту, який був інтерпретований у виставку. Про це розповіло видання в репортажі «Вони – герої, наша слава й гордість!» («Запорізька правда» № 108 від 20.09.2014, стор. 1).

А розповідь у цій рубриці про коротке, як спалах, життя 19-річного Івана Клевчука спонукало жителів глибинки, де він жив і навчався, написати про нього нарис. А згодом у Новомиколаївському районі виник потужний волонтерський рух, де одним з активістів став батько героя. Розповідь про це – в нарисі під рубрикою «Війна і мир»: «Хто як не ми? Так переможемо!» («Запорізька правда» № 136–137 від 27.11.2014, стор. 10). «Коли ми всім серцем промовляємо, що герої не вмирають, віримо, що їх пам’ятатимуть».

Ще одна публікація безпосередньо стосується родини Клевчуків. Розповідь у № 24–25 від 05.03.15 на стор. 1, 10: «Волонтерська місія: хто як не ми?». «Дідусь Вані (Клевчука. – А. К.), ставши на коліно, поцілував край прапора, немов у цій дорогій реліквії з передової був незримий далекий привіт від улюбленого онука». Автор цитує його слова: «Такі зустрічі з дітьми в школі, де навчався Ваня, дуже потрібні. Вони тепер – наша велика сім’я». І далі: «Висоцький співав: «А небо год от года все давит тяжелей». А на мене не дні – години тиснуть, словами не передати». Автор, зображаючи врочистий захід у школі – зустріч із волонтерами, які привезли з фронту синьо-жовтий прапор, наголошує саме на патріотизмі, який треба виховувати змалку.

«Борімося й поборемо!» – цю оптимістичну назву має замітка про урок мужності на тему: «Ми пам’ятаємо героїв Крут» («Запорізька правда» № 11 від 31.01.2015, стор. 1), «Новомиколаївка: герої, волонтери, громада», підзаголовок «Розітнув скорботну тишу салют у Терсянці» («Запорізька правда» № 14 від 7.02.2015, стор. 1) про церемонію поховання в селі бійця Костянтина Закревського та «У селі Терсянка увічнили пам’ять героїв АТО» («Запорізька правда» № 29 від 14.03.2015, стор. 1), де йдеться про відкриття воїнові меморіальної дошки, – це ті публікації, які потрібно читати вголос. Виховна функція їх очевидна. Барвиста мова додає їм переконливості й щирості.

Зворушливе інтерв’ю із захисником України Олексієм Шмиглею, уродженцем Пологівського району – про його будні, обпалені війною. Речення короткі, прості. Наявність порівнянь додає мові інтерв’ю соковитості. Загалом перед читачами постає образ захисника Вітчизни – відданого й мужнього солдата («Запорізька правда» № 17 від 14.02.2015, стор. 1).

Зворушливим постає образ захисника Вітчизни й у зарисовці «Філософ із зони АТО» («Запорізька правда» № 9–10 від 29.01.2015, стор. 5) про Володимира Гордійченка, 53-річного викладача філософії Запорізького національного університету, якого мобілізували до війська. Він відомий інтерактивним проведенням лекцій студентам, для цього виготовляє із пап’є-маше героїв розповідей. «Найсенцаційнішою «скульптурою» Гордійченка, зрештою, стало зображення Володимира Путіна, – пише газета. – Виражаючи своє ставлення до президента, котрий розпалив братовбивчу війну в Україні, викладач філософії зліпив його «…даруйте на слові, з екскрементів». Сам герой, чий дід у Велику Вітчизняну загинув у Торезі на Донеччині, міркує: «…аби дідова карма на перейшла на нащадків і чи не стане Донбас фатальним для онука або правнука?»

Але «По нашій землі веселої прогулянки для ворога не буде». Таку назву має стаття в №109–110 від 21–25.09.2014, у якій кореспондент газети «проінспектував» блокпости прилеглих до зони воєнних дій районів – Куйбишевського та Розівського. «Мир дарма не дається» – констатує він, використовуючи крилатий вислів.

Як бачимо, багатство рідної мови розкриває перед нами багатогранні образи героїв-захисників Вітчизни, нащадків справжніх запорожців.

* * *

Офіційний сайт Запорізької обласної ради (інформація про семінар).