Мелодія надзвичайно популярної нині української пісні лине над центральним майданом Оулу – п’ятого за кількістю населення міста Фінляндії. Так завершується черговий щонедільний мітинг на підтримку України. Його учасники – українці, фіни, білоруси, росіяни... Останні приходять на майдан з біло-синьо-білими прапорами. Звісно, що рашистському триколору як символу держави-терориста тут немає місця.

У різні періоди історії українського народу «Ой у лузі червона калина…» – гімн спочатку Січових стрільців, потім воїнів УПА, а від 24 лютого 2022-го, після віроломного вторгнення путінської орди на територію нашої суверенної держави – гімн Українського спротиву. Символічно, що його виконують за тисячі кілометрів від рідного дому жінки, підлітки та навіть школярі молодших класів, чиї чоловіки, брати, батьки нині захищають Вітчизну від навали окупантів.

Краяни, які зазнали страхіть евакуації з розбомблених, або майже стертих з лиця землі населених пунктів, що їх «визволяє» «рускій мір», знайшли в Оулу розуміння й підтримку.

  На околиці міста в мальовничій лісопарковій місцевості є центр прийому біженців Хейкінхар’ю. Тут більшість мешканців з кінця лютого – українці. У кожного своя історія, свій шлях до цієї північної країни, але об’єднує всіх одна біда – війна на рідній землі. Переживання за тими, хто залишився, обмін інформацією – «як там у нас»... Малеча вряди-годи все ж настирливо перепитує мам чи бабусь: «А коли вже додому?»

Фіни – люди делікатні, зовні не дуже емоційні – зустріли українців гостинно, оточили увагою, надали допомогу. У самому центрі, де п’ять невисоких багатоповерхівок, створені нормальні умови для проживання. Ефективно працюють соціальна й медична служби. Кожному за потреби призначать щеплення, аналізи, обстеження, консультації з лікарями – за попереднім записом. До міської поліклініки, що звідси за вісім кілометрів (у середмісті Оулу), мешканців соціального центру доставляє мікроавтобус. Громадський транспорт, крім таксі, за рішенням місцевої влади, безплатний для біженців і осіб, що прибули до Фінляндії, шукаючи тимчасового захисту. Їм надали можливість проїзду без оплати (треба лише показати водієві свій паспорт) по 30 квітня, а згодом, зваживши на воєнну ситуацію в Україні, програму підтримки продовжили по 31 серпня.

До речі, український паспорт відкриває можливості для безплатного відвідання міських басейнів, спортзалів, музеїв не лише для мешканців центру прийому біженців, а й для тих українців, хто прибув після 24 лютого 2022 року до своїх рідних чи знайомих і проживає в них. Взагалі реакція місцевих жителів дуже доброзичлива на наших патріотичних краян, що носять як найдорожчі прикраси на верхньому одязі синьо-жовті стрічки. А ще всім додає гарного настрою, коли неідеальною українською несподівано почуєш на вулиці чи в транспорті таке дороге «Слава Україні!»

Якось у чистий четвер, напередодні Великодня українці вирішили гуртом прибрати територію соціального центру – бо після того, як розтанув сніг, подекуди залишилися обабіч асфальтівок чи на газонах якийсь папірець, недопалок, пластиковий пакет… Усе це за пів годинки, обійшовши територію, зібрала й переправила до смітника група ініціативних краян – десяток-півтора осіб. Фінський персонал умить оцінив добру справу й зворушливо подякував: учасників прибирання пригостили гарячим чаєм, кавою, смаколиками. Фіни поважають людей працелюбних, культурних, добрих – бо й самі такі.

        У той час, коли водойми були ще скуті кригою, чотири рази організовували місцеві фіни Юссі Греус і Сеппо Пиетиля рибалок на добру справу допомоги біженцям. Останні вдячні також іншим членам Товариства рибалок Лумійокі, серед них Ханну Куккохові, Йонас Дальстрьом, Юха Халметоя. Юссі й Сеппо контактували з родиною переселенців із Запоріжжя, які з двома дітками мешкають у Хейкінхар’ю. І вже Анна Ісаєва повідомляла українців, коли й біля якого з корпусів треба розвантажити з мікроавтобуса ящики з рибою та розділити її по кімнатах. На численні слова вдячності ініціатори доброї справи лише ніяково усміхалися. Всім було приємно від такої народної дипломатії.

…Водночас генетична пам'ять жителів Суомі з покоління в покоління зберігає особливості життя поруч з агресивним неситим сусідом, який віроломно вривається на території суверенних держав, несе їм руйнування, сіє смерть. Тому й реакція парламенту, уряду, президента Фінляндії – оперативна й далекоглядна. Ось і 1 травня прем’єр-міністр Санна Марін наголосила, що Суомі посилить санкції проти держави-терориста й розширить військово-технічну допомогу Україні.

Мешканці центру прийому біженців в Оулу повсякчас на собі відчувають чітку взаємодію місцевих органів самоврядування і небайдужої громадськості. Українці, які в різні роки обрали для проживання цю північну країну, просто з 24 лютого взялися як волонтери допомагати розв’язувати всілякі побутові проблеми земляків. Приклад: сім’я Тараса Палійчука й Анастасії Каховської, завантаживши свій автомобіль усім, що без вагань надали їм друзі й сусіди, поїхала до Польщі. Передала благодійну допомогу через тамтешніх волонтерів, які першими з європейців зустрічали основний потік вимушених переселенців. На зворотний шлях у понад тисячу кілометрів запросили до свого екіпажу родину біженців. Подружжя й зараз не припиняє активної благодійної діяльності. У середмісті Оулу, куди зручно їхати автобусами кількох маршрутів, вони відкрили для українців центр допомоги – «хелп центр».

Там Тарас з Анастасією та їхні однодумці Вєра Карам, Таійа Руусканен, Самулі Корпела вже з кінця березня щодня в робочий час зустрічають наших співвітчизників, щоб допомогти їм дістати найнеобхідніше. Останні ж мусили залишати рідні домівки лише з якоюсь валізкою, сумкою чи наплічником. У центрі допомоги їм пропонують взуття, одяг, харчі, предмети особистої гігієни та побутової хімії, дитячі іграшки, візочки... А ще – тут обігріють увагою і турботою, непоказною, від душі.

Характерно, що тут, крім волонтерів з Оулу, щодня несуть добровільну «вахту» й активісти з центру прийому біженців. Це сприяє справедливому розподілу благодійної допомоги, в якій мають пріоритет багатодітні сім’ї, мами з маленькими дітьми. І хоч у Ніни Бокало з Житомирщини, Віри Дядченко з Харкова, Ніни Гетман з Бердянська, Марії Майдікової з Одеси,  Юлії Доненко з Київщини теж вистачає житейських проблем, ці чарівні жінки на ділі координують багато питань організації перебування українців на такій далекій від рідного дому північній землі.

Створена в соціальній мережі група «Україна – Оулу» – чудова можливість «бути на зв’язку», почуватися єдиною родиною. При цьому обмінюватися важливою інформацією про організацію занять для школярів, навчання студентів у місцевому університеті, відвідання гуртків для різних вікових категорій з вивчення фінської та англійської мов, а також різноманітних культурних заходів, які організовує Червоний Хрест.

Усе робиться для того, щоб українці, які здебільшого обирають для себе тимчасовий захист, хоч трішки зняли з себе морально-психологічну напругу, забували про стреси. І зайве запитувати наших співвітчизників про їхні найбільші бажання. Воно в них єдине: щоб Збройні сили України вигнали окупантів і люди змогли повернутися до рідних домівок – туди, де росте червона калина...

Людмила Мех

Фото Сергія Шевченка