Ініціатори Японського проєкту в Україні, зокрема Джунічі Ковака, в час російсько-української війни всіляко допомагають своїм партнерам і учасникам, з якими підтримують зв’язок листуванням. Японці надають допомогу населенню визволених від окупантів районів Київщини (Радинка) й Житомирщини (Овруч), та іншим, що наближені до зони відчуження Чорнобильської АЕС. Один з листів освітян – з Радинки на Київщині – публікує ВБФ «Журналістська ініціатива» як свідчення очевидця пережитої трагедії.

Шановні пане Ковака та пане Нішікава!

Дуже зворушена вашою увагою до проблем моєї школи, жителів Радинки та й усієї України, що виникли внаслідок нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року.

Рашисти планували захопити місто Київ і пішли зі сторони Білорусі, від якої Радинка за 35 кілометрів. З перших днів ми опинилися в оточенні, що не дало можливості евакуюватися. Було дуже важко морально і психологічно. Над головами постійно ревіли гелікоптери, винищувачі зі снарядами, ракети зі сторони Білорусі. Було весь час чути вибухи.

Рашистська техніка пересувалася і здіймала пилюку в зоні відчуження так званого Рудого лісу, там часто спалахували пожежі. А це підвищувало радіаційний фон.

Окупанти весь час ганяли по населених пунктах на танках, бронемашинах, що наводило жах на жителів. Більшу частину часу ми перебували в погребах житлових будинків і в підвалі школи.

Окупанти ходили з хати в хату, займалися мародерством, залякуванням. Російські солдати виламали двері й пограбували школу. Підірвали вежі мобільного зв’язку. Оскільки ми не могли евакуюватися, то майже всі діти були в Радинці.

Півтора місяця не було постачання електроенергії та води, не було зв’язку зі зовнішнім світом. Магазини були порожні й розграбовані російськими солдатами. Але ми виживали. Мололи пшеницю на борошно, у приміщенні школи його вручну просіювали на маленьких ситечках, через ворожі блокпости возили на хлібозавод, щоб випікати хліб.

Спочатку давали по 350 грамів на тиждень на душу, а потім по 250. Але ми підтримували одне одного. Черниці з монастиря давали молоко.

Першого квітня нас визволили, проте виникли нові проблеми. Усі мости були підірвані, що унеможливлювало завезення продуктів у магазини.

Зараз уже завезення продуктів налагоджується, але ціни виросли майже вдвічі. Дуже подорожчало пальне, якого ще й немає. Багато людей без роботи. Знизилися заробітні плати. Важко. Але ми всі віримо в перемогу України.

Звичайно нам зараз потрібні продукти й кошти на них, є проблема з ліками, в нашому регіоні їх просто нема де купити. Молоко буде не зовсім чисте, тому що пожежі час від часу дають про себе знати. Особливо важко зараз багатодітним сім’ям. Буду рада за допомогу.

З повагою

Надія Лишиленко