Учасники програми професійного захисту журналістів «Journalists-in-Residence Kosovo» мають змогу не лише дистанційно працювати в Приштині, а й з осені 2022 року здобувають нові знання з історії, культури та сучасного стану Республіки Косово, її соціально-політичної, економічної, правової та освітньої системи.

Інтеграційні курси для групи українських медійників, що перебувають у цій балканській країні, дали змогу ближче ознайомитися з життям мужнього й доброзичливого народу, який від початку широкомасштабного вторгнення рашистів на нашу землю на всіх міжнародних майданчиках підтримує Київ у боротьбі з агресором. Косовари добре розуміють наш народ, бо й самі мають свіжі «рани від найближчого сусіда» – Сербії.

      Організацією курсів опікується Єзуїтська служба у справах біженців (JRS – Jesuit Refugee Service) у Косові та особисто її регіональна менеджерка Ор’яна Шабані (Orjana Shabani). Ця молода симпатична пані має великий досвід у сферах міграції, адвокації та навчання з прав людини. Її знають як тренерку на національному й міжнародному рівнях. Таких самих високопрофесійних фахівців Ор’яна залучила до проведення тренінгів для українських медійників. Курс, який прочитав працівникам преси знавець історії, права та інших різних сфер життя своєї держави, ми образно назвали «лекціями, що зближують народи».

    Професор Приштинського університету Афрім Готі (Afrim Hoti) – відомий науковець у Косові й багатьох вишах Європи. Активна проукраїнська позиція авторитетного вченого виявилась, приміром, і під час його поїздки до Грузії. На світлині, зробленій у Тбілісі, Афрім Готі – серед учасників маніфестації на підтримку України (фото з фейсбуку). А в нас професор спитав, де можна придбати значок із синьо-жовтою символікою. І коли директор ТРК «Ільдана» з Черкас секретар НСЖУ Валентина Душок привезла нам кілька значків на міжнародну конференцію в Братиславу, представник керівного органу творчої спілки Сергій Шевченко із задоволенням подарував гарний сувенір професорові в Приштині.

  Ще одна учасниця команди, що працює в інтеграційній програмі для українських журналістів – Ельвіра Ріпл. Наша землячка родом із Дніпропетровщини – високопрофесійна перекладачка. Фахівців такого рівня непросто знайти – цей факт визнали всі медійники, які не раз оплесками вітали віртуозну роботу Ельвіри в складних ситуаціях.

Приводом написати цю замітку стали одразу кілька подій. На традиційну зустріч з нашими колегами ми з секретарем НСЖУ Сергієм Шевченком йшли не з порожніми руками. Напередодні координатор проєкту Адем Сулеймані доставив нам суперпрезент – черговий номер газети «Ми з України!». Півтора десятка примірників друкованого видання передав з Києва голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. А привіз пресу до Приштини Джемайль Реджа, очільник Асоціації журналістів Косова.

  У той час, коли 23–24 лютого Приштина була вся в синьо-жовтих прапорах, а група українських журналістів брала участь у низці офіційних заходів органів державної влади й громадськості, організованих на підтримку українського народу, Джемайль Реджа вів на албанську авдиторію телеефіри наживо з Києва й розповідав як репортер – на тлі зруйнованого мосту біля Ірпеня – про страхіття російського вторгнення...

Це знов-таки нагода нам, журналістам, звернутися до українських парламентарів: час вникнути в реальний стан справ і не зволікати з розглядом проєкту постанови Верховної Ради України (проєкт подав Олексій Гончаренко) про визнання суверенітету й незалежності Косова. Справжні друзі пізнаються в біді. А біда показала: на Балканах Приштина – це великий друг Києва.

    Випуск газети «Ми з України!» за лютий 2023-го – особливий. Він вміщує вибрані публікації переможців творчого конкурсу НСЖУ «Інформаційна передова-2022», який спілка провела за організаційної підтримки ВБФ «Журналістська ініціатива» та Японського фонду майбутніх поколінь. Над підготовкою спецвипуску працювала редакторська група газети «Новий день», а віддруковали видання на базі видавничого Дому «Високий Замок» (м. Львів).

Номер вийшов класний! На першій шпальті – фото з вручення Президентом України Володимиром Зеленським ордена княгині Ольги III ступеня кореспондентці та ведучій «Суспільне Чернігів» Аліні Клименко. Там і початок статті про колегу, яка першою розповіла про розстріл у її місті людей, що стояли в черзі по хліб. Праворуч на чільній сторінці газети – звернення до колег голови НСЖУ Сергія Томіленка «Журналісти нині – на інформаційній передовій».

За сім років, відколи я в журі творчих конкурсів НСЖУ, не пригадую такої кількості охочих узяти в них участь. У номінаціях «Краща журналістська робота», «Журналісти-волонтери» та «Міжнародна солідарність» подано понад 300 друкованих, радіо- та відеоматеріалів.

Приємно, що й учасники програми професійного захисту, які працюють нині в Косові, були впевнені в конкурентності свого творчого доробку. Переможцями стали киянка Олена Солодовнікова й луганчанка Марина Животкова. Спеціальну відзнаку конкурсу здобула кореспондентка УНІАН Ірина Синельник з Чернігова. Схвальні відгуки про статтю, надану в номінацію «Краща журналістська робота», дістала й Вікторія Кайдаш з Луганщини.

  Думаю, справедливо, що серед 12 статей-переможців конкурсу є публікація Марини Животкової «Як спідниці косоварок, що зазнали насильства під час війни, допомагають долати гендерні стереотипи». Тема дуже чутлива й для українського суспільства, яке зіткнулося з дикістю тих, хто прагне загарбати нашу землю. І для кого немає нічого святого... Ми подякували Марині за вибір непростої, але актуальної теми, а вона своєю чергою попросила зробити дарчі написи членів журі на пам’ятному випуску газети…

Ще одна несподівана інформація чекала нас за кілька хвилин до початку тренінгу: приїхала делегація представників JRS із Брюсселя та з балканських країн ознайомитися з досвідом роботи їхніх колег у Приштині. Основні види діяльності, які пропонують біженцям у Косові – це, звісна річ, курси з вивчення мови, психосоціальна, медична підтримка, а також забезпечення харчовими продуктами й засобами гігієни. До речі, частина наших колег на мовних курсах поглиблює англійську або вивчає албанську. Гості з міжнародної католицької громадської організації хотіли почути, що дає кожному з нас, журналістів, інтеграційна програма. Чи створено умови для повноцінної роботи й можливості залишатись у професії? Наскільки ефективні лекції-тренінги?

Після того, як ми висловилися й подякували за чітку організацію всіх заходів, своїми думками поділилися члени делегації. Висновок з їхніх промов: JRS щиро прагне допомогти українцям і бути поряд з ними в цей страшний час війни. Хорватський офіс, який на зустрічі представляли Станко Періца (Stanko Perica) й Ана Марчінко (Ana Marcinko), нині опікується понад 30 тисячами українців, які дістали в Хорватії тимчасовий прихисток. Їхні колеги з Сербії, а також із Боснії і Герцеговини назвали цифри значно менші: приблизно по півтори тисячі наших громадян у кожній із двох країн.

Представник офісу в Північній Македонії Деян Страчковські (Dejan Stračkovski) так сказав про розв’язану рашистами війну: «Моя мрія – щоб швидше закінчився цей кошмар. Щоб українці, повернувшись додому, зберегли позитивні спогади про країну, де вони були в час війни, про людяність і доброту»…

  Ці слова й підсумковий виступ регіонального директора JRS у Європі Альберто Ареса (Alberto Ares) засвідчили глибоке розуміння проблем України, її мирного населення в цей час, щире бажання підставити плече нашим краянам, допомогти пережити лихі часи.

Лекції на інтеграційних курсах у березні вже закінчуються, але спілкування та дружні взаємини не припиняться – дружба й далі міцнітиме, упевнені колеги, яким програма «Journalists-in-Residence Kosovo» дає змогу залишатися в професії й активно працювати в інформаційній сфері.

Людмила Мех

Фото Сергія Шевченка