«Божевілля війни»... і читацькі відгуки на статтю «Капут рашизму...»

  Публікацію «Капут рашизму» – прийдешній факт і майбутня книжка» прочитали не лише в Україні, а й у Косові, Японії, Фінляндії, Франції, Німеччині... Відгуки на статтю винятково позитивні. Деякі з них, надіслані читачами публіцисту, віцепрезидентові ВБФ «Журналістська ініціатива», публікуємо на сайті фонду зі щирою вдячністю автора за інтерес до його творчості.

 

Плюс як ексклюзив на нашому сайті пропонуємо журнальний варіант кількох сторінок майбутньої книжки Сергія Шевченка, зокрема особистий спогад журналіста про перші дні рашистської повномасштабної атаки на Україну.

 

  Божевілля війни

 

...Уночі проти 24 лютого звуки вибухів і вогняні заграви в темному небі над Києвом сповістили весь світ: божевілля, в яке не хотілося вірити, почалося...

 

Прийшли нові реалії в життя столиці, а також усіх, навіть найдальших, регіонів України. Ракетні обстріли, ворожі авіаудари, бої в північних і східних прикордонних областях та на півдні, повітряні тривоги, комендантська година...

 

Того дня оголосили на всій території держави воєнний стан. За цих умов не скасувала своїх планових заходів Національна спілка журналістів України. Її згадую в контексті повномасштабної рашистської навали, бо особисто причетний до діяльності цієї творчої організації як один з її секретарів – член колективного виконавчого органу НСЖУ з 2017 року.

 

Опівдні голова спілки Сергій Томіленко провів онлайнову нараду активу за участю редакторів газет Донецької і Луганської областей. А далі – діяли відповідно до плану, складеного на особливий період у перші дні лютого (тоді наближення війни відчувалося з тривожних повідомлень ЗМІ). На офіційному вебсайті НСЖУ вмістили рекомендації з безпеки журналістів. Відкрили гарячу лінію зв’язку. Я написав і надіслав керівникові спілки проєкт звернення НСЖУ до українських журналістів «Ми – солдати правди». Думки, які вклав у короткий текст, містять згадки не лише про обов’язок преси стояти в обороні демократії і свободи, а й про «бойове завдання» спілчан – тримати інформаційний фронт і працювати заради перемоги:

 

«У важкий для країни час усі ми усвідомлюємо виняткову важливість ролі засобів масової комунікації в об’єктивному інформуванні суспільства й світу про події, пов’язані з війною, яку розпочала Москва.

 

Довіра суспільства до офіційної, перевіреної інформації, в якій не місце фейкам і чуткам – це те, до чого прагнемо своєю щоденною професійною діяльністю. Стояти в обороні демократії і свободи – був і залишається наш головний професійний обов’язок.

 

Пліч-о-пліч зі Збройними Силами України, з державними органами та установами нині тримає інформаційний фронт і найбільша творча спілка України. Це наше бойове завдання. Ми на своїй землі. Ми згуртовані й відповідальні громадяни своєї країни. І коли в небезпеці батьківщина – ми всі на війні, на інформаційному фронті – як солдати правди.

 

Кожний спілчанин, кожний журналіст у цей визначальний для країни час стає в обороні свого народу і своєї держави.

 

Працюймо заради перемоги!

 

Слава Україні!»

 

Звернення ухвалили 24 лютого (потім ще багато місяців цей текст у час війни залишався на чільній сторінці сайту). А опівночі в інформаційному повідомленні вже нової доби 25 лютого Президент України Володимир Зеленський заявив, що в імовірних планах агресора – ліквідація вищого керівництва держави: «За наявною у нас інформацією, ворог позначив мене як ціль номер один. Мою родину – ціль номер два. Вони хочуть знищити Україну політично, знищивши главу держави». Він також додав, що в Київ зайшли диверсійні групи противника, закликав містян бути пильними й дотримуватися комендантської години.

 

Світло я не вмикав, але спати не хотілося. Подумав над тим, де в квартирі на восьмому поверсі може бути найбезпечніше місце для нічлігу. Це на той випадок, якщо уламки скла з вікон летітимуть у кімнати після можливого вибуху десь поблизу (про пряме влучання снаряда в оселю навіть думати не хотілося). Потім усе-таки ліг і ненадовго заснув. Прокинувся, коли знадвору долинув звук, що нагадав шум літака. Пішов до вікна, мимохідь глянувши на годинник (було, здається, 04:20), і тієї самої миті кімнату освітив потужний спалах на все небо...

 

З-поза дахів сусідніх споруд долетіла звукова хвиля – немовби різкий, оглушливий удар грому. Враз у дворі «заголосили» автомобільні сигналізації. Інстинктивно відсахнувся... Але, слава богу, склопакет витримав удар, і квартира не постраждала. Отож з вікна я ще кілька секунд спостерігав, як над спальним районом Лівого берега поволі згасає заграва від гігантської червоно-помаранчевої кулі, утвореної вибухом. Такого раніше ніде й ніколи не бачив.

 

Що то було – дізнався з Інтернету. Виявляється, поблизу нашої оселі на Позняках протиповітряна оборона збила крилату ракету «Калібр». Смертоносна зброя після вибуху в небі розпадалася на шматки. Уламки впали й завдали великої шкоди на вулиці Кошиця – за якихось дві сотні метрів від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Постраждав багатоповерховий житловий будинок № 7-а.

 

Більш як 120 сімей довелося відселити, повідомила того дня преса: «Силу вибуху можна оцінити за масштабом вирви, діаметром вона метрів 7–10 і глибиною в людський зріст. Від вибуху будівлю понівечило знизу до верху, кожен поверх. Замість балконів подекуди – величезні дірки. Частина речей побуту повилітала на землю. Але руйнування могли бути значно більшими. Від масштабної трагедії тут врятували якісь кілька метрів, ймовірно, ракета лягла просто впритул під будинок, якби півтора чи два метри ближче – було би пряме влучання» (з новин tsn.ua).

 

І до, і після тієї пригоди через атаки, обстріли та очікувані можливі дії ворожих диверсантів жителі столиці не мали спокою. Люди вимикали лампи в коридорах будинків і квартирах – для світломаскування. У деяких районах зникали зв’язок, електроенергія, водопостачання. Нестабільно функціонував громадський транспорт. Щоденні сигнали повітряної тривоги часто лунали ночами. Кияни мусили ховатися в підвалах або під землею на станціях метрополітену. Стреси, порушення сну впливали на самопочуття й здоров’я. Багато сімей залишали місто, вивозили дітей...

 

Вночі проти 26 лютого я опублікував на сайті Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» допис, який надіслав партнер фонду, мій однофамілець Олексій – очільник Клубу славетних Шевченків. Він просив підтримати міжнародну інформаційну кампанію звернень до західних лідерів – канцлера Німеччини Олафа Шольца, президента Франції Еммануеля Макрона, президента США Джо Байдена та прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона. Три вимоги становили суть звернень: відрізати росію від SWIFT; захистити український повітряний простір; направити війська НАТО в Україну. Опублікований алгоритм дій і заклик «Діймо зараз. Разом сила!» – це була тоді й наша інформаційна краплина, влита в море небайдужості, коли, здавалося, світ ще мав шанс зупинити війну. Втім, то лише здавалося...

 

Кремлівський фюрер мав інші уявлення й плани – здобути Київ за кілька днів і показати ліберальній демократії «кузькіну мать». А Захід не міг тоді повірити, що жертва нападу стоятиме на смерть і не впаде перед ворогом. Усе-таки проти України була набагато більша за територією та ресурсами агресивна, мілітаризована держава з манією «величі» й терористичним режимом, схибленим на загарбанні чужих земель...


________________________ 

 

* * *

 

  Ось лише частина відгуків на статтю, вміщену на сайті Міжнародної інформаційної агенції «Вектор ньюз» у рубриці «Ексклюзив» (додатково також – на сайті borgexpert.com). Згадану публікацію автор зробив на основі переднього слова, яке готує для майбутньої книжки «Капут рашизму». У ній публіцист популярно розповість про наймолодшу державу Європи – Республіку Косово, в якій за рекомендацією Національної спілки журналістів України з весни 2022 року спільно з колегами працює на інформаційному фронті війни проти рашизму. У другій частині твору, написаного в автобіографічній манері, йтиметься про виконану в Японії місію вдячності за підтримку української преси. Книжка, призначена для широкого кола читачів, міститиме також ілюстрації й вибрані статті автора про Великий терор 1937–1938 років, Японський проєкт, митців на війні тощо.

 

  Prof. Ass. Dr. Sabri Kiçmari, Ambassador (Embassy of the Republic of Kosovo in Japan, автор книжки «Історія триває: три моделі продовження історії»). Шановний Сергію, я переклав вашу статтю... і хочу подякувати вам за такі добрі слова на адресу Косова. Я поділюся перекладом у своєму обліковому записі Twitter... Чекаю на вашу книгу в майбутньому. Я хотів би це прочитати.

 

Аріадна Войтко (Київ, журналістка). Як завжди, цікаво. Молодець! Розумію, яка це велика й інтенсивна робота, але тобі вдалося. Ґратулюю!!!

 

Михайло Калініченко (Черкаси, письменник, журналіст, науковець). Справедлива оцінка рашизму! Нелюди, варвари і вбивці – реальна їх сутність!.. Продовжуй творити! Перемагаймо!

 

Віталій Мороз (Полтавщина, Київ, бандурист, громадський діяч). Клас. Як завжди супер.

 

Анатолій Беляєв (Київ, генерал-лейтенант у відставці). "Лупайте сю скалу – нехай ні жар, ні холод не спинить вас!" – це про Косово і Україну. А от рашизму – капут! (так краще).

 

Наталія Черешинська (Київ, редакторка й журналістка). Воістину капут!

 

Євген Букет (Київ, АрміяInform, журналіст, редактор, краєзнавець). Дуже важлива книга! Вітаю з ідеєю та початком її реалізації! Пане Сергію, в контексті теми важливо, щоби Ви ознайомилися з двома книжками.

https://armyinform.com.ua/wp-content/uploads/2023/03/book_smorid.pdf

https://litgazeta.com.ua/news/knyhu-zaboronyty-rashyzm-perekladut-inozemnymy-movamy-dlia-poshyrennia-pravdy-za-kordonom/

 

Юрій Пересунько (Київ, журналіст). Респект Сергію! Україна – не хутір, усе, що болить світу, болить і нам! Але ж і хочемо взаємності!

 

Юлія Шевченко (з Франції, українка). Як гарно написано! Та взагалі дуже цікаво, мені сподобався влучний вислів «жаб'яче "ква"» – таке тільки на болотах і почуєш. Я, правду кажучи, багато нового відкриваю для себе, читаючи про історію України. Виявляється, багато подій, які я не так розуміла. Не можу спокійно слухати або читати, як рашисти на біле кажуть чорне та навпаки. Отже, ще раз повторююсь, дуже цікаво й корисно, люди повинні знати більше правди про УКРАЇНУ, дякую тобі, ти молодець.

 

Афанасій Гайдаржі (Одещина, журналіст і редактор). Дуже глибоко й усебічно, цікаво викладено. Дякую!

 

Юрій Шаповал (Київ, доктор історичних наук, професор). Вітаю і бажаю успіху!

 

Олександр Богданов (Київ, ветеран військової служби, науковець). З задоволенням прочитав статтю, записуюсь на придбання майбутньої книжки.

 

Ніна Бокало (Оулу, Фінляндія, громадська діячка). Читала на одному диханні. Супер. Поєднання історії з сучасністю і кожне слово – куля для ворога.

 

Любов Роман (Київ, ветеран дипломатичної служби). Так доля склалася, що вам, Сергію Володимировичу, у тамдемі з Людмилою Григорівною, доводиться нести свою журналістську місію далеко від зраненої московитами нашої України, але ви повернетеся! І звучатиме ваше слово тут, дома, в нашій державі! Вона переможе!!! Бо з таким народом, цвітом якого є такі талановиті люди, як ви, не перемогти – неможливо! Велика подяка від мене, хоч я маленьке зерно з тієї мільйонної вдячної вам авдиторії! Обіймаю вас, наші славні патріоти!

 

Едуард Бобровицький (Запоріжжя, журналіст). Прочитав на одному подиху! Дуже цікаво і змістовно! Дякую.

 

Марина Кривда (Київ, «Голос України», журналістка). Чудова новина! З нетерпінням чекаємо на книжку. Зачиталася, автору величезний респект. Дуже змістовно, переконливо і все в точку. Талантище! Так тримати.

 

Оксана Бойко (Київ, дипломат). Клас! Творчого натхнення авторові! З нетерпінням чекатимемо виходу книги!

 

Василь Богдан (Київ, генерал-майор у відставці, ветеран СЗР). Твір має і матиме хороший резонанс. Бо розкриває звірячу сутність путінського націонал-фашизму. Бажаю нових перемог на творчій ниві в ім'я перемоги над кремлівським агресором. Слава Україні і її героям!!!

 

Ігор Денисюк (Харків, журналіст). Мені подобається. Прочитав швидко... стиль в Тебе, Друже, легкий для читання, сучасний. Я б сказав швидкий. Ще раз дякую.

 

Олексій Семененко (Київ, журналіст, віцепрезидент ФК «Динамо» Київ»). Сергію, супер! Ти гордість нашого факультету!

 

Олександр Моргаєнко (Київ, ветеран військової служби). Здорово. Прекрасно, що попри зовнішні та внутрішні чинники й наднесприятливі обставини не гаєш час, маєш натхнення, бажання, енергію. Заздрю. Чекаю на вихід книги.

 

  Редактор, громадський діяч, доброчинець Джунічі Ковака (Сайтама, Японія, на фото – в центрі) в листуванні повідомив про зібрану для України чергову партію гуманітарної допомоги, яку він надсилає авіапоштою. Кошти на допомогу українцям надали читачі журналу Японського фонду майбутніх поколінь "Food and Life Safety". Свої послання пан Ковака закінчує словами "Слава Україні".

 

Схвальні оцінки публікації адресували авторові журналісти Володимир Ісаєв (Рівне), Валентина Душок і Тетяна Калиновська (Черкаси), Марина Тепленко (Вінниця, перепостила статтю у фейсбуці), Олег Сташко (Київ), письменники й журналісти Олександр Скрипник (Київ), Михайло Скорик (Ірпінь, Київщина – з Німеччини), Анатолій Сахно (Київ), перший віцепрезидент Федерації України зі стрибків у воду Володимир Волковинський (Київ), ветеран військової служби Олег Шевченко (Київ), перекладачка Ельвіра Ріпл (Приштина, Косово) та багато інших.

 

Пресслужба ВБФ «Журналістська ініціатива»