Заслужений журналіст України, а нині воїн, майор Віктор Ожогін – один з героїв публікацій сайту ВБФ «Журналістська ініціатива» («Віктор Ожогін: морський вузол журналістської дружби», «Журналістська ініціатива» підтримує військовий підрозділ Віктора Ожогіна» – Людмила Мех»). Нову розповідь про нашого колегу – надзвичайно щире і зворушливе інтерв'ю – підготувала похресниця Віктора Івановича Юлія Семененко (публікація «Української правди», champion.com.ua, 22.02.2025).

«Старший дід Нацгвардії» (так Віктор Ожогін жартома сам себе називає) сказав у розмові з журналісткою, що цю війну тримають на своїх плечах патріотичні солдати. І хоч є мудрі генерали, саме прості солдати виграють війни, вважає досвідчений вояк і відомий медійник. Цьогоріч у березні Вікторові Івановичу виповниться 67 років. Він добровольцем пішов на війну ще 2014-го. А щоб стати до лав оборонців вдруге, уже 2022 року, коли ветерану відмовили у призові в ЗСУ (бо, мовляв, занадто «старий»), він виправив у своєму військовому квитку рік народження – змінив 1958-й на 1968-й. Так і «помолодшав» на десять років, а згодом зробив у війську другу кар'єру – став заступником командира батальйону. І воював у найгарячіших точках на сході України (під Маріуполем, Рубіжне, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Кремінна...). «Коли орки підірвали виробниче об’єднання "Азот", я насправді подумав, що це стався атомний вибух, – згадує боєць. – Земля реально тряслася кілька секунд – тоді вибухнула найбільша цистерна з азотом. Нас накрив отруйний дим – дихати було нічим. Протигазів у нас не було, тому рятувалися вологими серветками. Вижили, але кашляли ми ще дуже довго після цього» (champion.com.ua, 22.02.2025).

Не раз він зазнавав і важких поранень, через які міг втратити життя. Але й по цей час залишається у строю. І має намір ще повернутися до улюбленої справи – журналістики.

«Кадри з його досвідом і з його вдачею – то справді золотий фонд ЗСУ», – так написав про Ожогіна в липні 2022-го спортивний журналіст Юрій Корзаченко. Дуже важливою була в ті важкі часи матеріальна підтримка від рідних і колег-журналістів: «Від доньки Віктора, Ганни, та від дружини Олександри, котрі шукають і знаходять можливості підтримати бійців роти свого батька та чоловіка через фонд «Журналістська ініціатива», через Національну спілку журналістів України, через волонтерів. Так, завдяки НСЖУ й особисто її голові Сергію Томіленку до підрозділу Ожогіна потрапив позашляховик «Субару», один із тих, що передали в Україну колеги-журналісти з братньої Литви» (сайт dynamo.kiev.ua, 13.07.2022).

Відтоді спливли роки війни, яку Україна веде за своє виживання... Про долю офіцера, його бачення нинішніх фронтових реалій – читайте в публікації Юлії Семененко. Серед запитань, що були й залишаються до керівництва країни та Міністерства оборони медійник і воїн Віктор Ожогін назвав, зокрема, таке: «Чому з першого ж дня війни не перевели економіку на військові рейки?»

  «Ми маємо ставати сильнішими самі, – упевнений герой цього незвичайного інтерв’ю. – Ніхто за нас воювати не буде. І тим, хто думає, що зможе відсидітися в затишних кабінетах, варто зрозуміти: не вийде. Чоловіче населення, яке здатне тримати зброю, повинно бути готовим до війни. Інакше, умовно кажучи, Магадан та інші подібні принади раші. Та й то не всім пощастить навіть до нього дістатися – розстріляють дорогою туди.

Але попри все я залишаюся оптимістом. Вірю, що за підтримки наших партнерів нам усе ж вдасться вберегти країну від зазіхань божевільного сусіда. Європа в більшості своїй чудово розуміє, що ми захищаємо не лише себе, а і її».

Пресслужба ВБФ «Журналістська ініціатива»

Фото з публікації Ю. Семененко і з архіву фонду