Повномасштабне вторгнення росіян, яке перевернуло життя українців, не обинуло й журналістику. Інформаційний фронт став частиною боротьби, не менш критичною, ніж лінія вогню. Журналісти перестали бути лише спостерігачами. Відкинувши жанрові межі, вони перетворилися на активних учасників – воєнних кореспондентів, волонтерів, захисників правди в боротьбі з дезінформацією та ворожою пропагандою.

Читайте також: Ми – солдати правди. Звернення НСЖУ до українських журналістів. У зверненні, прийнятому 24 лютого 2022 року, зокрема зазначено: "Пліч-о-пліч зі Збройними Силами України, з державними органами та установами нині тримає інформаційний фронт і найбільша творча спілка України. Це наше бойове завдання. Ми на своїй землі. Ми згуртовані й відповідальні громадяни своєї країни. І коли в небезпеці батьківщина – ми всі на війні, на інформаційному фронті – як солдати правди.

Кожний спілчанин, кожний журналіст у цей визначальний для країни час стає в обороні свого народу і своєї держави.

Працюймо заради перемоги!"

Як журналістика адаптувалася до нових реалій, з якими викликами стикаються медійники та чому кожен журналіст нині – це воїн інформаційного фронту? Своїми думками ділиться Андрій Ковальський, який ще до війни висвітлював спортивні події, а нині один з голосів національного телемарафону «Єдині новини».

  (Нагадаємо, що в ніч проти 22 грудня 2023 року уламки ворожого дрона майже повністю знищили квартиру Андрія Ковальського. Внаслідок удару спалахнула сильна пожежа. Дружина та двоє малолітніх дітей дивом залишилися живими. Сам журналіст у той час перебував на роботі. На світлині – Андрій Ковальський з родиною).

Передусім українські журналісти в більшості відмовилися від спілкування російською мовою в повсякденному житті, а на роботі це стало правилом. Без компромісів, усі ми повністю перейшли на українську. До повномасштабного вторгнення я був спортивним журналістом, але війна стерла поділ за жанрами. Рубрикація – культура, економіка, спорт – стала умовною. Усі журналісти перетворилися на універсальних кореспондентів. Ми описуємо події війни, розповідаємо про героїв, постраждалих, рідних і близьких полеглих.

Кожен із нас став волонтером. Ми не лише доносимо правдиву інформацію про те, що відбувається на фронті, а й збираємо гроші на потреби наших захисників і цивільних. Насамперед це автомобілі й дрони для ЗСУ, гуманітарна допомога: тактичне спорядження, медичні засоби, зокрема для зупинення кровотечі, одяг, їжа. Також ми підтримуємо переселенців і тих, хто втратив житло через бомбардування.

Особливої цінності набула незалежна журналістика. Журналісти почали активно працювати через соціальні мережі та популярні канали, які швидко доносять правду до аудиторії та миттєво надають доступ до життєво важливої інформації, особливо під час обстрілів. Ми орієнтуємося на оперативні новини та короткі повідомлення, збираємо мільйонні аудиторії, поширюємо правду, організовуємо збирання коштів і допомагаємо фронту та постраждалим. Зросла потреба в грантовій підтримці. Якщо раніше рідко збирали кошти на діяльність медіа, то тепер журналісти подають заявки на грантові програми, щоб далі працювати й транслювати правду.

Дуже важлива наша роль у боротьбі з російською пропагандою, інформаційними атаками та ІПСО – інформаційно-психологічними спеціальними операціями. З’явилися цілі волонтерські об’єднання, які займаються викриттям міфів, фейків та російських пропагандистських вкидів. Журналісти пояснюють ситуацію, спростовують як очевидні, так і менш помітні для людей факти. Ми взяли на себе просвітницьку місію – це контрпропаганда й боротьба з дезінформацією. Відеоблоги, стримінгові платформи, залучення іноземних експертів тощо – все це стало новим вектором роботи. Розважальні медіа відійшли на другий план, поступившись інформаційним і соціально-політичним ресурсам. Межі між жанрами майже зникли. Я, спортивний журналіст у минулому, тепер універсальний репортер. Веду не спортивні новини, а загальнонаціональний марафон, де 99% ефіру – про війну: обстріли, політична ситуація, фронтові зведення, репортажі військових кореспондентів.

Українська журналістика стала більш відповідальною й соціальною. Якщо в перші дні вторгнення ми публікували кадри, які шокували – тіла загиблих, убивства, відверті сцени, – то тепер застосовуємо самоцензуру, щоб не травмувати аудиторію й не вводити її в депресію. Ми усвідомлюємо, як наші матеріали впливають на суспільство. Я кажу про журналістів з моральними принципами, для яких стандарти – не порожні слова, а не про тих, хто женеться за хайпом на смертях. Так, є закриті канали, де публікують відео без цензури, збираючи аудиторію й монетизуючи трагедії. Я вважаю таких людей не журналістами, а тими, хто просто заробляє на горі.

  Ми стали більше приділяти уваги людським історіям. Багато матеріалів подаються через призму долі конкретної людини – бійця, його сім’ї, рідних. У центрі української журналістики – людина, бо для нас людське життя – найвища цінність. Це те, що відрізняє нас від держави-агресора, де життя не має цінності. Журналістика стала зброєю. Це не наша заслуга, а виклик, який ми прийняли, коли побачили, як ворог веде ідеологічну війну в інформаційному полі: запускає фейки, намагається зруйнувати нашу єдність. А ми стали інформаційним щитом. Навіть у потоці жахливих новин ми шукаємо щось хороше, щоб підтримувати людей, пояснювати ситуацію, спростовувати міфи. Ми доводимо, що росіяни брешуть завжди: навіть якщо в тонні їхньої брехні є ложка правди, це не робить брехню істиною.

Журналістів часто звинувачують у пропаганді, але не варто забувати, що український інформаційний простір захищає людей від фейків. Якби нас не було, тут давно панували б наративи так званих ЛНР і ДНР. Люди за 100 кілометрів від Києва могли б повірити, що української влади більше немає. Журналістика сильно змінилася. Ми співпрацюємо з психологами, військовими експертами. Ми втратили вузьку спеціалізацію. Тепер ми можемо говорити на будь-які теми й оперативно спростовувати фейки. Ми мобільні, швидко реагуємо. Українська журналістика серед перших адаптувалася до війни – просто за кілька годин після її початку ми всі перейшли на військові рейки.

Журналісти стали активними учасниками війни. Багато моїх колег воюють, служать в армії. Ті, з ким я навчався, зараз на передовій. Прессекретарі, представники військових формувань і бригад – це часто журналісти, які перенесли свій комунікаційний досвід з мирного життя. Вони популяризують наших захисників, створюють нових героїв. Після цієї війни Україна вийде з новими цінностями. Вулицям, колись названим на честь Пушкіна чи Леніна, вже надають імена наших героїв, які боролися за країну.

Юлія Семененко

Фото надала авторка

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.