Це історичний момент у діяльності Косовського центру реабілітації людей, які пережили катування (абревіатура англійською – KRCT). У Приштині 14 квітня 2025 року вперше публічно, перед широким загалом і телекамерами, виступив чоловік, який пережив сексуальне насильство під час війни в Косові (1998–1999 роки).

Цей момент – не просто особиста сповідь, вважають представники центру реабілітації. Це акт мужності – людина переборює страх, порушує табу та відкриває нову главу в історії справедливості й гідності для тих, хто пережив насильство й тортури. Після більш як двох десятиліть стигми й мовчання, історія цього чоловіка на ім’я Рамадан Нішорі (Ramadan Nishori) – крок уперед для всього суспільства. Косовари, які переважно сповідують іслам, у власній республіці створюють культуру, в якій навіть чоловіки як жертви насильства можуть говорити публічно без страху та сорому.

Процес реабілітації – це водночас і соціальний процес, зазначають у Приштині. А люди, які через десятиліття повоєнного життя все ще потребують комплексної підтримки – психологічної, юридичної, медичної, емоційної – мають усе це в KRCT. Досвід відомої балканської організації може бути корисним для України, яка нині дає відсіч навалі рашистських окупантів. «Вони навіть не завойовники, бо не виконують жодних правил війни. Це ґвалтівники», – принагідно цитуємо сказане українським вояком на ім’я Назар (публікація на сайті ukrainian.media). У рашистів «тече кров нижчої форми існування, кров паразитів» – під словами оборонця підпишеться, певно, кожний, хто знає правду про наслідки нашестя орків на Київщину...

На заході, організованому в Приштині, побували й українські журналісти, учасники міжнародної програми захисту медійників. Сповідь (точніше – її стислий переказ) Рамадана Нішорі ми пропонуємо читачам сайту ВБФ «Журналістська ініціатива».

  «Маю дружину, яка підтримує мене все наше спільне життя, і трьох дітей, – розпочав сповідь Рамадан. – Я та людина, яка не раз падала і підіймалася, щоб зрештою розповісти правду про сексуальне насильство».

Це сталося, коли йому був 21 рік – у вересні 1998-го. Серби зайшли в його село 26 вересня, а 27 вересня хлопця схопили. Коли він чекав у коридорі, підійшли двоє з сербської цивільної поліції і завели в кімнату, де сталося те найгірше, що могло статися... Потім, уже перед допитом, вони погрожували: «Ти ніколи й нікому про це на розповідатимеш»...

Потім у в'язниці впродовж трьох місяців тривали тортури. Запам’ятався такий епізод. Якось приїхали сербські лікарі й запропонували: «Хто хоче більше хліба, той повинен здати більше крові». Рамадан відмовився від пропозиції – вирішив: краще померти без хліба, ніж допомагати рятувати життя ворогів...

По війні був новий етап життя. Попередні заручини Рамадана завершилися одруженням. Він намагався забути страхіття, але щоночі пам'ять повертала в події вересня 1998-го... Це було дуже важко. Шукав якийсь вихід: через рік після шлюбу разом із дружиною та дитиною виїхали з села. «Фізично ми були вільні, але психологічна травма назавжди залишалась всередині, – каже він. – Я боявся, що цей сором для чоловіка стане відомим іншим».

У 2005-му зважився прийти до приміщення KRCT, але не зміг туди зайти... Сім’я виїхала до Чорногорії. Тамтешня мова дуже нагадувала сербську. І чоловік не зміг там жити – повернувся до Косова...

Написав про свою історію в КRCT і знайшов там підтримку. Вперше переступив поріг. «Зайшов і відчув увагу до себе, – пригадує чоловік. – Психолог розмовляв так, що я зрозумів: моя сповідь залишиться в цих стінах. Після психологічних сеансів почувався дедалі сильнішим»...

Як дійшов до думки розповісти історію своїй родині? «Однієї ночі, коли вже збирався спати, дружина запитала, чи щось мене турбує? Я розповів правду. Вона сказала: «У час війни кожний пережив якусь біду, але я як підтримувала, так і далі тебе підтримуватиму». Потім я показав офіційний документ про сексуальне насильство старшій доньці. Вона мене заспокоїла: «Я розумію тебе». Але як сказати про це синам? «Я сама це зроблю, не турбуйся», – сказала вона.

Найрідніші люди, родина відтоді стали найголовнішою підтримкою. Усім сім'ям, в яких є жертви сексуального насильства, найважливіша саме підтримка найближчих людей, сказав на публічній сповіді Рамадан.

  Присутні в залі стоячи аплодували й дякували чоловікові, що зважився розповісти про наболіле – те, що десятками років заважало мати повноцінне і спокійне життя. Квітами й оплесками зустріли на сцені його дружину й доньку, а також привітали керівницю реабілітаційного центру Феріде Рушіті й косоварок, які першими подали приклад у подоланні стигми.

Нині голос цього чоловіка говорить не тільки про минуле, а й надихає на майбутнє, кажуть активісти КRCT: «Він уособлює надію для всіх, хто досі почувається «невидимим». І це нагадує нам, що коли голос зустрічається з підтримкою – народжується сила, яка змінює світ».

Людмила Мех

Фото КRCT