Наша подорож до Косова стала не просто візитом, а паломництвом до спільної пам'яті, підтвердженням того, що трагедія війни не має національності. У Приштині ми знайшли братерство душ, які знають і розуміють нашу втрату не з новин, а з власного, пережитого болю.

Одним із найглибших моментів стало відвідання Центру документації Косова (Музею війни). Перед нами відкрилася виставка, що змусила затамувати подих: експозиція зі скляного куба, на склі викарбувані обличчя дітей, чиї життя забрала війна.

    Цифри, що кричать: понад тисяча дітей (1024 задокументованих) загинули, і ще 109 невинних жертв зникли безвісти в Косові наприкінці 1990-х років. Ця скляна експозиція – не просто статистика; вона покликана продемонструвати крихкість людського життя перед лицем агресії.

Ми бачили, як створюється Косовська Книга пам’яті – грандіозний проєкт, де цифри замінюють іменами. Детальна, вивірена документація, покликана запобігти маніпуляціям, є найнадійнішим свідком минулого. Для нас, матерів, цей підхід священний: кожна історія в цій Книзі, як і в нашій «Душа в місті Марії», відповідає цілому життю, цілому втраченому Всесвіту. Ми поділилися своїми думками у сфері меморіалізації, розуміючи, що пам'ять – це наш спільний щит проти забуття.

Нашу місію підтримали неймовірна журналістська солідарність та ініціативність. Ми висловлюємо глибоку подяку всім, хто зробив наше перебування можливим, надавши величезні обійми гостинності та щемний і теплий прийом.

      • Людмила Мех і Сергій Шевченко з фонду «Журналістська ініціатива» прийняли нас у дружній, родинній атмосфері, забезпечивши підтримку, турботу та провівши екскурсію містом.

• Виконавчий директор AGK Гетоарбе Муллічі та координатор проєктів Адем Сулеймані зробили все можливе, щоб ми почувалися комфортно, активно працюючи над донесенням правдивої інформації про війну в Україні.

    Окреме враження залишило знайомство з громадською діячкою, правозахисницею доктором Феріде Рушіті (Косовський центр реабілітації жертв тортур). Її сила, компетентність та відкритість дали можливість поговорити про дієві програми підтримки постраждалих.

Найбільше вразила нас Анастасія Лісова, українка, яка багато років проживає тут. Наш перекладач – тендітна мама трьох дітей, чия відповідальність і перфекціоністське ставлення до справи (вона заздалегідь попросила електронну версію «Душі в місті Марії», щоб підготуватися) вражали.

Але найбільше вразила її глибина розуміння нашої трагедії та любов до своєї рідної України. Кожен її жест ніс величезну повагу. Коли ми передали «Янголів Маріуполя» її родині, вона сиділа й довго обіймала книгу з трепетом. А коли ми подарували «Душу в місті Марії», вона поцілувала нам, матерям загиблих захисників, руки. Вона подякувала нашим синам за захист її Батьківщини та батьків, які живуть в Україні.

Анастасія зізналася, що зустріч із нами спричинила переоцінку в її житті: вона почне цінувати кожну мить, прожиту зі своєю родиною, адже життя настільки важливе, що потребує щоденного вшанування. Ми впевнені, що Анастасія виростить гідних людей з великими та добрими серцями.

  Ця поїздка навчила нас, що взаємопідтримка, солідарність, людяність та дружба – це не просто слова, це екзистенційний фундамент виживання. Пам’ять про пережите накладає на нас відповідальність: робити все можливе, щоб підтримувати одне одного в найважчі часи.

Дякуємо, Косово!

Ми скрізь, де дізнавались, що ми з України, чули від вас гучне: «Слава Україні!»

Ми повертаємося додому з вашим теплом у серці та непохитною впевненістю у нашій спільній перемозі.

Читайте також на сайті НСЖУ: "Українські книжки "Душа в місті Марії" і "Янголи Маріуполя" презентовано на Балканах

Вікторія Колмикова

Джерело: фейсбук