Ініціатори Японського проєкту в Україні, якому незабаром виповниться 15 років, звертають увагу громадськості на небезпеки внутрішнього радіаційного опромінення. Ці питання глибоко вивчає японський екологічний активіст і редактор спеціалізованого видання Джунічі Ковака. Його розповідь про досвід, набутий у дослідницьких поїздках до районів, що лежать поблизу Чорнобиля, зацікавить не лише українців – тим паче напередодні 40-х роковин Чорнобильської катастрофи.

Коли сталася аварія в Японії на атомній електростанції «Фукусіма-1», люди, що рятувалися від небезпеки, знали про шкоду зовнішнього опромінення. Однак іншим факторам радіаційного впливу, на жаль, не приділяли належної уваги.

    Нагадаю, 11 березня 2011 року стався найпотужніший в історії Японії землетрус, який спричинив руйнівне цунамі. Цей удар стихії призвів до аварії максимального 7-го рівня на АЕС «Фукусіма-1». Були масові евакуації населення, радіоактивне забруднення та глибокі довгострокові соціально-економічні наслідки для регіону. Біда на острові Хонсю мотивувала японських громадських активістів звернути увагу на досвід, який пережила свого часу наша країна.

У процесі роботи в Україні японський активіст і його однодумці пересвідчилися, що не можна ігнорувати шкоди, якої завдає м'язовим тканинам, нервовій системі та клітинам людського мозку внутрішнє опромінення. В оцінці безпечності харчових продуктів треба зважати на рівень їхнього радіаційного забруднення – має бути відповідність затвердженому стандарту. А втім, як вважають японські ініціатори дослідження, чинний міжнародний стандарт важко назвати задовільним. Його потрібно переглянути і зробити значно суворішим.

На чому ґрунтуються ці твердження?

Коли японці приїхали до України у травні 2012 року, вони на незабрудненій території (у селі за 50 км на південь від Києва) опитали групу переселенців із заражених територій. Тоді ж уперше почули від 4-річної дівчинки, що в неї болять коліна. Далі японці поїхали збирати інформацію до Житомирської області. У селі Можари (приблизно за 125 км на захід від Чорнобильської атомної станції) місцева вчителька їм розповіла, що здорових учнів у школі мало. Вона зібрала близько 20 дітей, яким іноземні гості запропонували відповісти на запитання, чи відчувають школярі якісь болі. Приблизно половина групи підтвердила – так, часто болять ноги. Називали й інші частини тіла (голова, руки). У різних місцях на території поселення дослідники розмістили на землі вимірювальні прилади (загалом у 20 місцях), щоб перевірити дозу опромінення. Середня доза становила 0,115 мікрозіверта на годину, що відповідає приблизно 1 мілізіверту на рік. Цей показник у межах міжнародного нормативу, тож село можна вважати безпечним для проживання. Але ж там є хворі діти...

Повернувшись до Японії, дослідники й далі цікавилися причинами та характером «чорнобильських болів». До них звернулася листом Наталія – 26-річна дівчина, яка тривалий час жила в селі Бігунь (це неподалік від села Можари). Вона скаржилася на болі в усьому тілі. Японці організували Наталії поїздку на південь України – в місцевість, що не зазнала радіаційного впливу. Дівчина пройшла 70-денний курс оздоровлення й помітила, що на 46-й день хронічний біль почав відступати.

    Крім того, з листопада 2012 року дев'ять сімей переселенців, які проживали на незабрудненій території в селі Ковалин поблизу Переяслава Київської області і які скаржилися на поганий стан здоров'я, на прохання японських дослідників, стали вживати в їжу продукти з низьким рівнем вмісту радіонуклідів. Згодом здоров'я дітей у цих сім’ях поліпшилося, больові відчуття поволі зникали. У грудні японці попросили сім’ї в селі Бігунь так само зменшити вживання забруднених продуктів. За підсумками опитувань учасників експерименту визначили, що біль з'являється тоді, коли вміст радіонуклідів у харчових продуктах становить щонайменше 1,1 Бк/кг (Бк – бекерель, одиниця виміру активності радіонукліда).

У межах наступного візиту в березні 2013 року японські активісти поїхали до Харкова, щоб з'ясувати, за якого рівня радіаційного забруднення довкілля не виникають больові симптоми. Іноземні гості відвідали школи й пересвідчилися – учні там здорові. У класах не було дітей з такими самими хронічними болями, як у селах Житомирської області.

  У травні 2013-го іноземні доброчинці надали школам, залученим до соціального Японського проєкту, калійні добрива. Ці речовини треба було внести у ґрунт на сільських присадибних ділянках. Передбачалося, що зменшення забрудненості цезієм рослин мало позитивно позначитися на здоров’ї дітей і зменшити болі. Підтримку в цих дослідженнях надавав доцент кафедри радіобіології та радіоекології Національного університету біоресурсів і природокористування України Микола Лазарєв. Вчений став консультантом в оцінці рівнів забруднення харчових продуктів у населених пунктах Народицького й Овруцького районів. Він організував дослідження харчових продуктів у сільських школах на вміст радіонуклідів і консультував проведення найбільш ефективних прийомів, що дають змогу зменшити забруднення молока цезієм.

Як вважає ініціатор Японського проєкту, саме завдяки меншій забрудненості харчів радіонуклідами люди позбуваються болів, спричинених внутрішнім впливом радіації. Він радить не їсти таких традиційних «дарів лісу», як гриби, адже вони найбільше накопичують радіоактивних речовин. Озерна й річкова риба, лісові ягоди на забруднених територіях так само не бажані продукти на столі. Серед висновків проведених експериментів є й такий, що потребує уваги компетентних міжнародних організацій. І в Україні, і в Японії чинні стандарти вмісту цезію-137 у харчових продуктах не можна вважати задовільними. А тому треба й далі вивчати цю тему й доводити світовій спільноті, що міжнародний норматив для харчових продуктів слід знизити до позначки 1 Бк/кг.

      «Для тих, хто особисто пережив Чорнобиль, повідомлення про аварію в Японії стало особливо чутливим, – зазначає засновниця й президентка ВБФ «Журналістська ініціатива» Людмила Мех. – Та й хіба забудеш 26 квітня 1986 року! Я тоді працювала редактором макарівської районної газети й водночас керувала творчим об’єднанням газет Київського Полісся (там було п’ять районів, включно з Чорнобильським). Отож разом з колегами довелося бути у вирі тих страшних подій, перебудовувати свою роботу, оперативно інформувати населення про важливі зміни після евакуації людей, надання їм допомоги, організовувати вивезення дітей в безпечні місця.

Чорнобиль приніс українцям втрату не лише домівок, а й здоров’я та навіть життя. Не стала винятком і моя родина: смерть двох її членів на початку 1990-х років офіційно пов’язана з наслідками аварії на АЕС. Отож співпрацю з командою Джунічі Коваки я сприйняла як свій професійний і суто людський обов’язок. Ми надали якнайширшу інформаційну підтримку через Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» і запросили своїх колег з різних регіонів та з національних ЗМІ України до висвітлення благородних справ. Ця співпраця триває вже багато років».

          Скориставшись нагодою, хочу подякувати команді японських друзів і партнерів за неоціненну моральну й доброчинну допомогу. Упродовж всієї повномасштабної війни, яку 2022 року розпалила росія, ця допомога надходить українським дітям, працівникам освіти, журналістам. Окреме сердечне спасибі колективу корпорації Green coop за благодійну підтримку журналістських організацій та прифронтової преси в нашій країні.

Сергій Шевченко,

секретар НСЖУ,

віцепрезидент фонду «Журналістська ініціатива»

Фото автора і з архіву ВБФ "Журналістська ініціатива"