Медійники, які фіксують наслідки рашистської агресії, накопичують терабайти унікальних даних. Проте через технічну непідготовленість або незнання базових юридичних стандартів ці матеріали можуть назавжди зникнути або втратити свою доказову цінність для міжнародних судів. Як правильно верифікувати, шифрувати та структурувати воєнні хроніки, щоб вони стали зброєю на правовому фронті, – розповіли експерти під час профільного вебінару.

Під час вебінару, який модерувала журналістка й головна редакторка «Громадського радіо» Вікторія Єрмолаєва, експерти обговорили прикладні технології безпечного збереження даних і принципи ефективного документування подій для правоохоронних органів і майбутніх судів. Захід відбувся за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну».

Особистий біль медіа: досвід «Громадського радіо»

«На початку повномасштабного вторгнення під час евакуації редакції з Києва через технічну непідготовленість ми втратили величезну частину архівних матеріалів за березень –червень 2022 року, – поділилася Вікторія Єрмолаєва. – Це перші етери, включення, свідчення людей з окупації. Сьогодні до нас постійно звертаються документалісти, режисери, правозахисники та правоохоронці, а ми змушені казати, що цих записів немає. Це наш величезний біль, адже втрачено не лише інституційну пам’ять медіа, а й частину доказів».

Безпека й архівація: як зробити так, щоб файли не зникли

Олексій Сафонов, техлід і архітектор програмного забезпечення «Архіву Війни» (Ukraine War Archive), наголошує: просто зберегти файл на диску – ще не означає перетворити його на юридичний доказ чи надійне історичне свідчення. Цифрові дані мають тенденцію «розсипатися» з часом через втрату байтів.

Головні правила збереження цифрових архівів від Олексія Сафонова:

• Правило «3-2-1»: Матеріал, який існує в одному екземплярі, уже наполовину втрачений. Необхідно робити три копії. Дві з них мають зберігатися на різних типах носіїв (наприклад, жорсткий диск і хмара), а третя – в іншому місті або за кордоном.
• Недоторканність оригіналу: Знятий оригінал відкладається у сховище як першоджерело для суду. Для щоденної роботи та монтажу створюються стислі робочі копії (проксі-файли).
• Обов’язкове шифрування: Усі носії (ноутбуки, флешки, зовнішні диски) мають бути зашифровані. У популярних хмарах (Google Drive, iCloud) шифрування працює за замовчуванням, але якщо ви налаштовуєте власне мережеве сховище, цю функцію треба ввімкнути, щоб обмежити доступ сторонніх осіб (наприклад, працівників дата-центрів).
• Розподіл прав доступу: Не можна використовувати один акаунт на десятьох людей. Кожен співробітник повинен мати свій профіль, щоб завжди можна було відстежити, хто й коли відкривав чи змінював файл.
• Рейтинг надійності носіїв: Найменш надійними є поодинокі журналістські диски або SSD (якщо диск просто лежить на полиці, за 5 років дані на ньому можуть «побитись»). Більш надійними є системи NAS (Network Attached Storage) з резервуванням дисків. Найбільш надійними є хмарні сховища.
• Депонування у третьої сторони: Передача копії надійному цифровому архіву чи профільній організації – незалежне свідчення того, що матеріал існував саме в такому вигляді на конкретну дату.

Чекліст для фіксації та роботи з камерою:

1. Налаштуйте пристрої: Перед зйомкою перевірте правильність дати й часу на камері чи рекордері.
2. Захистіть себе: Вимикайте геопозицію на пристроях у зонах бойових дій задля власної безпеки. Натомість фіксуйте прив’язку до місцевості в кадрі.
3. Знімайте безперервно: Намагайтеся захоплювати в кадр орієнтири – назви вулиць, номери будинків, загальне середовище.
4. Дублюйте голосом: Під час зйомки наговоріть на аудіо дату, точний час, місце та обставини події.
5. Максимальна якість: Завжди виставляйте найвищі налаштування якості зйомки.
6. Уникайте затирання метаданих: Ніколи не передавайте оригінали файлів через месенджери (Telegram, Viber тощо). Вони стискають файл, змінюють його криптохеш-суму (унікальний цифровий відбиток файлу) та стирають метадані (час, дата, параметри зйомки), що автоматично знищує доказову силу матеріалу в суді. Передавайте файли як документи або через перевірені хмари.

Юридичний вимір: як журналістський матеріал стає доказом у суді

Журналісти рідко йдуть на зйомку з першочерговою метою задокументувати злочин для Гааги – вони виконують свою професійну репортерську роботу. І це нормально, вважає Арьє Мора, менеджер з адвокації та комунікацій ГО «Ukrainian Legal Advisory Group».

Проте, додавши до своєї рутини кілька простих юридичних «фільтрів», медійники можуть істотно допомогти правосуддю. Міжнародні суди, зокрема Міжнародний кримінальний суд – МКС, оцінюють докази за трьома критеріями: надійність (автентичність), релевантність та відповідність принципу «не нашкодь».

Історичний прецедент: Справа Аль-Махді (Малі)

«У Міжнародному кримінальному суді розглядалася справа щодо системного руйнування релігійних об’єктів та пам’яток культури в Малі радикалом Аль-Махді, – навів приклад Арьє Мора. – Одним із ключових доказів, який допоміг довести його провину, стали саме репортажі національних та міжнародних журналістів. Кадри знімальних груп допомогли верифікувати хронологію подій, а фрагменти інтерв’ю, де бойовики відкрито визнавали свої дії, лягли в основу обвинувального вироку».

Для міжнародного правосуддя медійні матеріали безцінні ще й тому, що вони дають контекстуальну інформацію. Вони допомагають довести не лише провину конкретного солдата, який натиснув на гачок, а й командну відповідальність керівництва, яке віддавало накази або знало про злочини й не зупинило їх.

Стандарти інтерв’ю з постраждалими:

• Поінформована згода: Це базовий аспект. Людина має чітко розуміти, про що буде розмова, де вийде матеріал, і – головне – чи згодна вона на передачу цих даних третім особам (правоохоронцям, правозахисникам). Брак зафіксованої (письмово або на камеру) поінформованої згоди може повністю унеможливити використання інтерв’ю в суді.
• Принцип «поверхневого інтерв’ю»: МКС дуже критично ставиться до того, коли з потенційними свідками проводять глибокі розпитування до офіційного слідства. По-перше, це ретравматизує людину. По-друге, щоразу переказуючи історію, свідок може плутати деталі, створюючи паралельні версії, які захист воєнних злочинців потім використає в суді для дискредитації свідчень. Тому журналістам радять фіксувати історію загально, не заходячи в надто глибокі деталі процесу, та обов’язково уточнювати, чи говорила людина вже з кимось іншим.

Правила зйомки місця злочину для верифікації:

• Принцип спіралі (три плани):
  1. Широкий план – фіксує деталі (наприклад, уламки снаряда, маркування або табличку на пошкодженому музеї, яка підтверджує його статус пам’ятки).
  2. Середній план – показує взаємозв’язок об’єктів і обставини руйнування.
  3. Загальний план – дає змогу зорієнтуватися в просторі та чітко локалізувати місце зйомки на мапі.
• Панорама 360 градусів: Експерти рекомендують зафіксувати місце події з чотирьох різних точок, затримуючи камеру на кожній точці щонайменше на 10 секунд. Це дає повну картину кола.
• Художня vs Документальна фотографія: Професійні фотографи часто використовують спецефекти чи специфічні ракурси для підсилення драматизму кадру. Проте для суду такі прийоми – це мінус, оскільки вони викривлюють пропорції та реальне розташування об’єктів. Порада: робіть два кадри – один художній для публікації, другий – максимально «сухий» і документальний для архіву.

Українські медійники ніколи не знають, який саме з їхніх кадрів, новин чи знімків стане вирішальним у розслідуванні. Дотримання цих простих технічних і юридичних стандартів – це реальний внесок медіа у притягнення агресора до відповідальності.

Матеріал підготовлено за результатами вебінару «Архіву Війни». Цей захід відбувся за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Джерело: НСЖУ

01.07.2026